На правничі теми

У площині відзначення 100 років Українського Вільного Університету у час конференції он лайн, під впливом виступів професорів, я застановлявся над основними темами правничих студій наступних поколінь. У правовому, а то демократичному світі, різні гілки права, конституційне, кримінальне, контрактове, збиткове, адміністративне – важливі і по можливостях інституцій є забезпечені. Одначе деякі гілки є доволі занедбані не тільки в академічному світі, але також практичному і мабуть наспів час зокрема з огляду на нові комунікаційні можливості та наслідки прозорости, звернути особливу увагу, а саме термінологолію, етику, справедливість та міжнародне право, захист людських прав та втілення засадничих норм міжнародної поведінки.

Щодо першого, то термінологія верховенства закону давно переросла у нерозуміння, а у гіршому випадку до абсурду. Ще совєти карали згідно з законом. Тобто авторитарні системи запроваджують закони також і чваняться, що охороняються верховенством закону. Ці закони  є одначе несправедливі. Виконання приписів цих законів не служить ні демократії ні людським правам. Концепція верховенства права означає запровадження справедливості у спільноті чи державі, а то і у світі. Тому і слід так і назвати, цю догму, верховенство справедливості або rule of justice. Один юрист зробив висновок, що це тільки термінологія. Але, у праві термінологія ключова. На цю тему, про справедливість та етику, потрібно проводити більш сконцентровані лекції на УВУ та інших університетах, зокрема в Україні. Хочемо у майбутньому, щоби наші юристи діяли на користь справедливості, та діяли завжди етично а не опортуністично.

Також у своїх задумах звернув я  увагу на міжнародне право, бо воно найслабше діє у світі. Сто років дискутується, хто є підметом міжнародного права, і хоча деякі спеціалісти твердять, що колись були тільки держави, а тепер підметами є і міжнародні організації та навіть фізичні особи, це все байка бо основи міжнародної юрисдикції залежить виключно від держав а практично від сильніших держав.

При обговоренні річниці УВУ мені припало на думку ціле наше покоління, котре студіювало ще перед Другою світовою війною на різних чужих, а часто ворожих інститутах, а пізніше закінчувало найвищі студії на УВУ після війни. Я називаю це українське покоління кращим, ніж американське найкраще покоління. Краще тому, що його обставини були далеко складнішими і вони такими залишилися без жодної допомоги майже до їхньої смерті.

До цього покоління належали і мої батьки, але тут не мова про них, бо мій батько хоч був юристом, та не спеціалізувався у міжнародному праві. На думку приходить його колега з Аушвіцу, теж юрист, спеціаліст від міжнародного права, який закінчив право на Варшавському Університеті, а опісля здобув магістра і докторат на УВУ.

Він називався Борис Вітошинський. Тема його магістерської праці була “Міжнародна охорона цивільного населення в часі війни і окупації”. Це напевно була тема дуже близька до серця автора оскільки він і його рідня пережили якраз той брак міжнародної охорони. Тема докторської дисертації була “Повстанські рухи і визвольні війни під час і після 2-ої Світової війни у світлі міжнародного права.” Остання тема теж дуже близька оскільки автор був активним членом українського визвольного руху, провідним членом Організації Українських Націоналістів. Він писав ці праці не зараз після війни а двадцять, а то двадцять п’ять років після війни, тому було чимало не тільки матеріалу, але і досліджень, призадуми і досвіду.

Вітошинський пізніше викладав ці та інші теми міжнародного права на УВУ. Інші теми включали “Тероризм чи визвольна боротьба — проблема міжнародного права”, “Самовизначення — потоптаний принцип міжнародного права”, “Міжнародне публічне право”, “Геноцид і міжнародне право.” Можна перечислити чимало підтем, одначе кожному ясно, що Вітошинський писав не тільки на підстави освіти, дослідження, але на підставі власного пережиття українського патріота і націоналіста.

Вітошинський помер у вирі своєї політичної та наукової праці кілька місяців після проголошення Україною незалежності немов він тільки хотів дочекатися до того дня, так важливого для нього і його народу. Його праці вимагають думати і вони не закінчені, бо досі і далеко після нас не буде закінчена тема міжнародного права.

От для прикладу: термін геноцид має окреслення у конвенції Організацій Обєднаних Націй, але визнання геноциду залишається справою політичною, а не юридичною. Ізраїль не визнає жодний геноцид тільки свій власний. Україна не визнає геноциду вірменів задля дружби з Туреччиною, а Вірменія не визнала Голодомору геноцидом бо Україна не визнала вірменського геноциду. От така політична гра. Подібно, досі немає міжнародного окреслення терміну тероризм, бо тероризм для одних є визвольним рухом для других.

Чому писання націоналістичного юриста Бориса Вітошинського таке суттєве сьогодні. Бо ми перебуваємо в ері глобальної політики. Немає сьогодні нічого місцевого, все має світове насвітлення і міжнародне право, яке має напевне найменше практичного втілення, стає з кожним днем дуже важливим. Для нації, а зокрема довго поневоленої, і такої що є у постійній тривозі,  міжнародне товариство і його норми дуже важні.  Юристи, а тим самим і студенти права, мають перед собою ще більші обов’язки, як і політики, дипломати та і сама  держава. От тема не тільки для академічної дискусії але також для спроб практичного втілення.

7 жовтня 2021 року                                           Аскольд С. Лозинський 

Опубліковано Блоги.