120 років тому:
5.05.1904 – у с. Лоп’янка на Івано-Франківщині в сім’ї священника народився Богдан-Юрій Кравців-пластунські псевда: «Галайда; Граф на Кичерці; Остап; Самітній олень; Шевчик», поет, літературознавець, бібліограф, перекладач, редактор, критик, крайовий провідник ОУН. Закінчив гімназію у Львові (1920), навчався на філософському факультеті Українського таємного університету (1923-1925), у Львівському університеті вивчав літературу, археологію (1925-1928) та право (1928-1930). З гімназійних років учасник української скаутської організації «Пласт», член Головної ради «Пласту», співзасновник куреня «Лісові чорти» (1922), головний редактор пластового часопису «Молоде життя» (1923-1927). Голова української студентської громади та одночасно голова Союзу української націоналістичної молоді (1927-1929), член УВО (1920-ті), референт пропаганди крайової команди УВО. Співорганізатор святкування 10-ї річниці Листопадового чину (1928), яке завершилося розгоном польською поліцією та сутичками з польськими студентами. Учасник Першої конференції українських націоналістів у Берліні (1927), співтворець ОУН. Перший крайовий провідник ОУН на західно-українських землях (02.-11.1929), розвідник ОУН у Львові (1929-1930), заступник політичного референта Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ. В’язень польських тюрем (1928, 1929, 1930-1934). У вересні 1934 одружився з Неонілою Головацькою, а вже за три тижні по одруженні ув’язнений в концтаборі Береза Картузька. І тільки після заступництва митрополита Андрея Шептицького його випустили. В ув’язненні внаслідок жорстоких катувань отримав важке захворювання нирок. В шлюбі народилися син Гордій, в майбутньому генерал-майор армії США та донька Дзвенислава.
Як поет дебютував 1922, писав переважно на патріотичну тематику. Член літературної групи студентської молоді Львова «Листопад». Автор 11 поетичних збірок. Редагував періодичні націоналістичні видання «Вісті» (1934), «Голос нації» (1936), а також літературно-мистецькі журнали «Дажбог» (1932-1933, 1935-1936), «Обрії» (1936-1937), «Напередодні» (1937-1938). Член головної управи товариства «Просвіта» у Львові (1935-1939). У 1939 знову заарештований, але з початком Другої світової війни вийшов на волю та емігрував до Берліну. Матір Олена заарештована більшовиками у 1945, вислана в Приамурський край, де померла в 1956. Редактор газет українських остарбайтерів «Вісті», «Українець», На шахті», щоденника «Голос» (1940-1945), пластового журналу «На сліді» (Авґсбурґ, 1947-1949). У 1945 народився другий син Юрій. 1949 емігрував до США, спершу мешкав у Філадельфії, згодом у Рутерфорді (штат Нью-Джерсі). Член Головної пластової булави, голова Крайової пластової старшини (з 1955), голова Крайової пластової ради в Америці (з 1960), Головний булавний пластунів (1958-1961). Редактор часописів «Америка» (1950-1953), «Пластова ватра» (1953-1954), «Молоде життя», «Слово», заступник головного редактора «Свобода» (1955-1973), головний редактор «Сучасність» (1971-1975). Член редколегії Енциклопедії Українознавства (від 1959). Працівник Українського наукового інституту Гарвардського університету (від 1973), голова СНУМ, дійсний член НТШ і УВАН. Автор праць з української літератури, бібліографії, української міфології, упорядник кількох антологій української поезії, редактор 4, 11, 12 і 13 томів Повного видання творів Т. Шевченка, дослідник «Слова о полку Ігоревім», автор поетичних збірок. У 1975 переніс важку операцію на шлунок. Помер у м. Рутерфорд, поблизу Нью-Йорка 1975.
Одбився я від серця Твого й дому,
де юність розцвіла рум’янолиця –
і полонила дні мої в’язниця,
мої дороги в далеч невідому.
Не раз я тугу вговтую й утому,
та спогадом горить і сном все сниться:
далекий дім і затишна світлиця
і Ти й казки Твої мені малому.
Казала Ти: «що не прокляття в бою
лягти від куль, коб тільки, як родився,
злиденно у неволі не вмирав ти!»
І я пішов, розстався із Тобою,
од серця Твого й рідних меж одбився –
і слухаю Твоєї, Мамо, правди.
* * *
Як птахи в далечінь, під бурю і під громи,
від рідних зір і гнізд відбилися давно ми.
Йшли повенню вогні. І задуми й доми
згаряли нам дотла – і далі ми з дітьми,
тікали далі в світ – як птахи – безупину…
Хоч промінь спогаду, хоч мрій одну жарину
хотіли зберегти, голубити в серцях –
про край, про рідний наш! І завжди темний шлях
одводив далі нас, у далеч невідому…
Знайшли чужину ми, згубили путь додому.
І нині молимось, щоб знявся буревій,
щоб хоч дітей привів до рідних зір і мрій.
* * *
Кривавим листом котить падолист –
і серце прагне знов далеких візій:
Щоб понад нами знову пронеслись
бої одважні і залізні.
Щоби дзвеніли списи і шаблі
і жах вогню будив до дня оселі,
щоб ісходило сонце на землі
в вінку шрапнелів.
Щоб місто знов під чоботи ватаг
коври стелило і стяги шовкові,
щоб в синім небі стрічка золота
благословила нашій крові.
