Християнський Страсний тиждень Аскольда Лозинського в Україні
Cвітло воскресіння і правдa серед темряви війни
Дійсно, тиждень почався зі звичайних і, в моєму випадку, надзвичайних, ділових операцій у банках, тому що це світ, у якому ми живемо, і я народився в Америці, тому бізнес – це спосіб життя, але з доброю метою, тому що гуманітарна допомога та допомога на війні є причиною, і це однозначно сьогодні. Мої транзакції стосувалися закупівлі комплекту дронів, тепловізора та систем зв’язку. Ці речі є всюдисущими та ключовими у сучасній війні, але проблема полягає в методах оплати та доставки. Я дуже прозорий у своїй діяльності та закликаю американський уряд знайти будь-які порушення. Немає відмивання грошей. Хтось може подумати, що щедрих людей не буває. Немає! Велика щедрість. Я вистежую цих благодійників. Все ще банківські бюрократи та уряд над успішними людьми гальмують прогрес. Справа не в криміналітеті зверху, а в примітивності лакеїв.
Тим не менш, деякі здобутки були, відбулися цікаві зустрічі, зокрема, в середовищі освіти та науки, ректорів, деканів, керівників кафедр, вчених рад і, головне, студентів. Мої зустрічі були із завідувачем кафедри історії світового українства, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимиром Сергійчуком та ректором Івано-Франківського Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професором Ігорем Ципендою. Не менш важливо, що мені дали можливість поспілкуватися зі студентами цих університетів.
У Львові відбулася зустріч у вузькому складі президії на чолі з головою Наукового товариства імені Тараса Шевченка, професором математиком Романом Кушніром. Обговорювалися питання співпраці, спільних публікацій, стипендій постраждалим від війни студентам у цей важкий для навчання час.
Перед від’їздом з Києва, в Дарниці, на лівому березі, я мав дуже цілеспрямовану і рішучу зустріч з отцем Віталієм Православної Церкви України, його співробітниками і, зокрема, волонтерами, які працюють у гуманітарній сфері, виготовляючи носилки та багато іншого, а також маскування та прикриття, які так необхідні нашим збройним силам. Генерал Залужний сказав, що Україні потрібні, по суті, два види озброєння: камуфляж і далекобійність. Отця Віталія Православної Церкви України я знаю кілька років. Він не покладаючи рук працює не лише у сфері допомоги Збройним Силам України, а й допомагає вірним українцям переходити з церков Московського патріархату (філії спецслужб Кремля) та оформляти легальний перехід його структур до православної церкви України. Його авторитет найвищий, тому що виходить від Блаженнішого Митрополита Епіфанія. Отець Віталій називає себе бандерівцем з Волині, де народилася Українська Повстанська Армія, а його предки, священики, були репресовані та вислані на Сибір. Він походить з довгої лінії і з незгасаючою відданістю. Його старший брат також є священиком. Щось має бути в цих «волинських бандерівцях».
Такі люди, яких я назвав поіменно, дуже особливі. Вони повсюдно активні у своїх професіях і, крім того, допомагають Україні у її військовій боротьбі. Вони очолюють цілу групу звичайних людей, головним чином, і особливо молоді, яка добре усвідомлює своє призначення в житті і є незамінною в обороні України.
Нарешті у Страсну п’ятницю я опинився у Львові. Я відвідав церкву святого Андрія. Спочатку я просто спостерігав за натовпом під час покладання плащаниці, який розтягнувся не лише за межі храму, а й до сусіднього кварталу. Коли служба завершила роботу, я повернувся через чотири години й став у чергу. Вони були ще довгі, тому що наш народ глибоко релігійний. У черзі стояло чимало бійців Збройних сил України, а також багато малечі, яку міцно тримали за руки мами. Я не можу пережити сцену матері та дитини, яка настільки поширена в Україні. Я дивлюся в очі дитини і часто думаю, що її чекає. Біля Плащаниці варту несли члени української молодіжної організації «Пласт». Я відчував себе як вдома, навіть краще. Це мої люди. Вони віруючі, незламні, тому я можу лише прагнути бути схожим на них.
3 травня 2024 р
