Томос — це щойно початок – юридичне бачення

Lozynskyj_Askold_01_02Непорозуміння і взаємне обвинувачення навколо Томосу в Українській Православній Церкві це непотрібна сторона позитивного, але не зовсім завершеного процесу. При аналізі і відкритій дискусії цього процесу треба доброї волі вирозуміння та юридичної канонічної аналізи з сторони ієрархів та мирян нашої церкви. Незаперечним, що Томос наданий 6 січня 2019 року у Царгороду, осідку Вселенської Православної Церкви звільнив українську церкву від московської неволі і на разі це все і це дуже добре. Це були штучні але фактичні кайдани на протязі понад три ста років які не тільки поневолювали фізично але також психологічно. Слід усвідомити що справа канонічного питання має різні сторони не тільки інтерпретації але також представлення історичної правди. Одначе кінцева ціль це об’єднання української православної, а може колись і християнської церкви.

Наданий Томос одначе не закріпив за Українською Православною Церквою правдиву автокефалії, що є основою канонічної незалежності. Томос оформив нову структуру Православну Церкву України завданням якої є об’єднати усіх православних християн в Україні, ввести у відповідні руки ставропігію та маєток. При цьому виник конфлікт навколо досі активних церков та їх ієрархів, а тим більше перших осіб у цій вертикалі влади. В тому на жаль введено непорозуміння яке звело до звинувачення та навіть непотрібний конфлікт.

Мабуть при цьому треба признати, що при підготовці та влаштуванні цього успіху були також і різні політичні моменти та інтереси. Це нічого дивного у сьогоднішньому наскрізь політичному глобальному мисленні. Президент Порошенко вважав одержав Томосу монетою своєї виборчої програми. Немає сумніву що він при цьому вважав що він робить добре діло. Царгород уважав це як збагачення власного капіталу і людського та матеріального, а може і навіть реванш Москві за зухвалість. Українська православна церква була мотивована звільненням з неволі 1686 року коли вона була насильно захоплена Москвою, а Вселенський Патріарх за деякими історичними переказами підсвідомого схвалив цей злочин.

Tomos-sign

Ось мабуть найважливіша юридична частина документу:

...однодумно визначаємо та проголошуємо,

щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично

сформованої та цілковито незалежної держави України разом із

Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями,

монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра

знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і

Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса

Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та

самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи

кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший

Митрополит Київський і Всієї України», – не допускається якогось

доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу

Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду,

котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім

старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах

України…До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України

Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi

Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем

«Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне

місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами

держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком,

Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо

юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.

Недвозначно Томос наданий Україні представляє обмежену незалежність та надає канонічну юрисдикцію української церкви тільки в межах території України. Фактично Українська православна церква у діаспорі була віддана Вселенському патріарху. У додатку українська православна церква в Україні чи Православна церква України задовольнилася не патріархатом, а митрополичим престолом так як колись було. Намагання на Патріархат зовсім залежить від Вселенського престолу і тому Томос фактично не надав автокефалію. Українська церква підлегла Царгороду. Правда це далеко краще чим бути підлеглим Москві. Але це не помісність ані автокефалія у розумінню багатьох і у тому церкви Київського Патріархату. Найгірше мабуть що розжеврів внутрішній конфлікт який непотрібний нікому, хіба Москві.

Томос треба сприймати як перший крок який потребує завершення Патріархальним устроєм та світової юрисдикції за українською національною ознакою. Для цього потрібно доброї волі, кріпкої праці над закріпленням здобутого на території України, вирозумінням до інших та часу. Найгірше не внутрішня боротьба у нашій церкві. Її треба припинити. Рівночасно треба дати Вселенській церкві зрозуміння про прагнення удосконалення, тобто територіальне та юридичне включно з назвою, там де є українська православна церква вона визнає зверхність тільки Київської церкви і Київського Патріарха, у духовній злуці з Вселенською Церквою. Подібно голова Православної Церкви України повинен бути Патріарх який діє через Синод і Собор православних християн в Україні та українських православних християн у духовній злуці з Вселенським Патріархом який є найвищим серед рівних патріархів.

Чому Вселенська церква і її Патріарх з часом погодилися б на таке. Бо альтернатива спору нікому не потрібна. Рівно ж самовизначена автокефалія не принесе користі Вселенській церкві. При цьому треба шукати компромісу як матеріального так і духового. Символічну зверхність може наша церква проявляти молитвою за Вселенського Патріарха при служіннях а також і деякі матеріальні пільги одноразові збірки річно, тощо. Конфлікту Вселенська церква не потребує зокрема з одною з найбільших та найкраще зорганізованих православних церков. Тим більше конфлікту не потребує і українська церква.

askold-jur

19 липня 2019 року Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Аналітика.