Підкуп і брехня – давній традиційний інструмент російського імперіалізму щодо просування впливів. З часів відокремлення цього улусу Золотої орди і донині, «соболя і мєха» та нескінчений потік брехні були точками входу і впливу Московії на сусідів. Дезорієнтувати масову свідомість і купити агентів в Європі чи деінде – це завжди перший крок перед фізичною агресією.
Про масштаби загрози корупційної та інформаційної агресії Росії проти Заходу свідчить хоча б ухвалення окремої резолюції Європарламенту напередодні червневих виборів щодо протидії спробам Росії втручатися в європейські демократичні процеси.
Європарламент закликав Раду ЄС включити у майбутній пакет санкцій проти Росії медіаресурси та людей, відповідальних за пропагандистські та дезінформаційні кампанії в ЄС. До речі, серед творців мережі дезінформації називають одіозного путінського агента Віктора Медведчука, який розбудовував подібну мережу в Україні напередодні широкомасштабної агресії Росії.
У результаті спільного розслідування чеських та бельгійських спецслужб було виявлено ворожу агентурну мережу, яка використовувала європейських законодавців для поширення російської пропаганди через базований у Празі новинарний сайт з претензійною назвою «Голос Європи». 16 європарламентарів, які виступали в «Голосі Європі», які представляють Бельгію, Францію, Німеччину, Угорщину, Нідерланди та Польщу, підозрюються в отримані коштів за просування російських наративів.
За результатами журналістського розслідування чеської газети «denik N» та німецького журналу «Der Spiegel» провідні німецькі політики від партії «Альтернатива для Німеччини» Петр Брайстон та Максиміліан Крах підозрюються в отримані коштів, а спецслужби володіють відповідними аудіозаписами, зокрема розмови Петра Брайстона із продюсером «Голосу Європи» Артьомом Марчевскім. Брайстон, який поширював проросійські наративи і системно намагався зірвати допомогу Україні, в записаній розмові нарікає, що не може використовувати частину отриманих купюр в Німеччині. Отримані 200 єврові купюри не приймають ні на заправках, ні в магазинах. Петр Брайстон, якого звинувачують за отримання за свої послуги близько 20 тисяч євро, до речі балотується під номером два у списку «Альтернативи для Німеччини» у Європарламент.
Проте 20 тисяч євро – це мізерний гонорар, порівняно із мільйонами, а то й мільярдами, які Росія вкидає у свою глобальну корупційну мережу поширення своїх впливів та наративів у Європі та Сполучених Штатах.
Когорти провідних політиків, у відставці та діючих, лобістів, журналістів, діячів культури та спорту, культурних фондів, армія російських артистів, що гастролюють по провідних мистецьких майданчиках чи мають контракти з найвідомішими установами. До цієї мережі належать тисячні армії ботів у ключових соцмережах та навіть «іноагентні» нібито опозиційні російські ЗМІ, які перебралися в Європу, але далі старанно і філігранно поширюють російські наративи.
Ще до війни Путін ретельно вибудовував глобальну корупційну мережу впливів. На поверхні цієї мережі прем’єр-міністри провідних європейських країн, на кшталт прем’єр-міністра ФРН у відставці Герхарда Шрьодера, який одразу після відставки з посади отримав місце в раді директорів «Роснєфті», згодом голови комітету акціонерів кампанії «Nord Stream AG», створеної для експлуатації Північного потоку.
Місця в наглядових радах російських державних монополій з багатомільйонними гонорарами отримали десятки європейських високопосадовців. Приміром, до російсько-української війни близько 30% у складі Ради директорів російських кампаній займали іноземні топ-менеджери. Серед найвідоміших, зокрема екс-глава МЗС Австрії Карін Кнайсль, яка танцювала на власному весіллі з Путіним, а нині переїхала і живе в Росії. Колишній високопосадовець зовнішньої розвідки міністерства держбезпеки НДР («Штазі») Маттіас Варніг, управлючий директор Північного потоку, член наглядової ради «ВТБ» та ради директорів «Транснєфті» і «Роснєфті». Колишній австрійський канцлер Вольфганг Шюссель, член наглядових рад МТС та «Лукойла». Колишній прем’єр-міністр у відставці Фінляндії Еско Ахо був у наглядовій раді «Сбєрбанка», а колишній прем’єр-міністр Італії Маттео Ренцо – у складі ради директорів «Делімобіля». Ще один колишній канцлер Австрії Крістіан Керн був у Раді директорів «РЖД». Колишній премʼєр-міністр Франції Франсуа Фійон входив до складу ради директорів «Зарубєжнєфті». У раді директорів ВТБ перебуває відомий французький політик і дипломат Де Сільгі Ів Тібо. Серед топ пропандистів екс-розвідник Ален Жюйє.
«Шрьодиризація» Європи, як включення у глобальну мережу корупції високо посадовців, набрала загрозливих обертів. Величезні гонорари за участь у наглядових радах – це не лише офіційний гонорар за надані послуги спалених агентів. Це ще й можливість використовувати їх соціальний капітал, зв’язки з діючими політиками, репутацію, вплив на громадськість.
Росія активно використовує своїх агентів впливу передусім в інформаційній сфері, формуючи потрібні наративи. Більшість із тих, хто включений у цю глобальну мережу, в один голос заявляють про необхідність нормалізації відносин з Росією, неефективність санкцій, корупцію та порушення прав в Україні та необхідність для України капітулювати.
Після початку широкомасштабної агресії Росії в Україну та виявлення нахабних спроб втручання у європейські та американські вибори частина засвіченої російської агентури лягла на дно, дехто із топ посадовців вийшов зі складу наглядових рад російських кампаній. Тому Росія шукає нові способи впливу, нових агентів впливу.
Ба більше, повільна реакція США та Європи на санкційні щілини, запізнілі рішення чи саботаж ухвалених свідчать, що глобальна корупційна мережа дає свої результати. У Європі Путін намагається зірвати банк під час виборів в Європарламент, працюючи на всіх фронтах, як з представниками крайніх правих і лівих сил, так і з респектабельними центристами. У Сполучених Штатах Росія намагається грати на внутрішньополітичних суперечностях. Нещодавній візит відомого журналіста Такена Карлсона до Кремля та ексклюзивний доступ до Путіна дуже нагадує сумнозвісний візит до СССР Уолтера Дюранті, який отримав найпрестижнішу Пулітцерівську премію за серію нарисів про видатні досягнення совєцької імперії, нахабно на шпальтах провідних газет заперечуючи факт Голодомору. Давши Путіну безперешкодний доступ для донесення пропагандивної маячні своїй багатомільйоній аудиторії, Карлсон продовжив, приміром, відбілювати російську соціальну мережу «Телеграм» (ймовірно контрольовану російською владою), узявши інтерв’ю у її номінального власника Дурова.
Розуміючи, що в умовах медіакратії медійна влада та влада медіаавторитетів (блогерів, журналістів, спортсменів) не менш впливова від традиційних гілок, Росія активно вербує армію балакаючих голів. До складу якої входять голлівудські зірки на кшталт Стівена Сігала чи відомого французького актора Жерара Депардьє.
Величезну роль відіграє культурна агресія. Немає жодної культурної установи, куди Росія не пхає гастролерів, виставок і так далі.
Усе потребує мільярдних тіньових коштів. Але і в цьому підсанкційна Росія проблем не відчуває. Російська нафта марки «Сокол» і далі приносить надприбутки. Гроші виводяться через близькосхідні країни, а далі кеш через дипломатичні канали як рак розпливається по світових столицях. А ще є великий чорний ринок зброї в Африці, можливість переказів через крипту і море агентів-лобістів, які й далі безкарно працюють.
Російська мережа глобальної корупції і дезінформації наразі один із головних викликів перед західним світом, адже якщо через свою вісь зла Росія руйнує світопорядок ззовні, то через глобальну корупцію і інформаційну агресію підточує західний світ зсередини.
Юрій Сиротюк
