11 рік російської агресії в Україні і третій рік повномасштабки помилково називають фазою війни на виснаження. Хоча насправді події набрали очевидного геноцидного характеру війни на знищення.
Саме повне знищення української державності в будь-яких територіальних межах і української ідентичності є неприхованою ціллю російської агресії.
На жаль, традиційна політика «умиротворення» агресора, спроба «не злити Путіна», призвели останнього до переконання, що Захід слабкий, не здатний до рішучих дій. Відтак Путін, сформувавши «коаліцію зла», уже веде неприкриту війну проти усталеного світового порядку і позицій Заходу в усіх куточках світу.
Половинчасті санкції, які Росія легко обходить (погляньте хоча б на кількість західних компонентів у російських ракетах, випущених після 2022 року), невчасна і недостатня допомога Україні з обмеженим асортиментом і щоразу наперед анонсованим характером засобів, які Захід планує передати Україні, дозволяють Росії планово підготуватися до надходження на фронт чергової обмеженої партії західного озброєння, переважно застарілого характеру.
Приміром, літаки F-16 (які цього року відзначають свій 50-літній ювілей від часу появи), що могли б зробити «погоду» на війні в кінці 2022 чи хоча б у першій половині 2023 року, і гарантовано мали б з’явитися в українському небі навесні 2024, досі так і не вступили в бій, тоді як Росія перехопила ініціативу і продавлює лінію фронту величезною кількістю важких керованих авіаційних бомб, які безперешкодно скидають російські бомбардувальники.
Ба більше, і на третій рік повномасштабки Росія й далі має повну ракетну монополію і користується нею, щоб діяти на всю глибину території України. На цьому етапі путінський режим цілеспрямовано нищить цивільну критичну інфраструктуру, користуючись обмеженими можливостями засобів української протиповітряної оборони та вичерпанням їхнього боєзапасу.
Лише за останній час росіяни завдали відчутного удару маневруючим потужностям української енергосистеми, пошкодивши Запорізьку ГЕС, знищивши практично всі теплоелектростанції в країні. 11 квітня 2024 року Росія завдала показових ударів по Трипільській ТЕС в околицях Києва. Брак систем ППО і боєзапасу до них лише підштовхуватиме Росію до подальшого нищення України, повного знищення її економічного потенціалу.
Разом з тим Росія дедалі системніше вдається до сирійської тактики ракетно-бомбового терору мирного населення. Систематичні удари тероризують одне з найбільших європейських міст-мільйонників Харків, нищиться світова спадщина ЮНЕСКО Одеси. Війна повернулася в північні регіони України: під постійними ударами перебувають Суми, в результаті нещодавньої варварської атаки на древній Чернігів загинуло 18 людей та ще 77 дістали поранення.
Користуючись повною перевагою у повітрі, Росія нахабно майже півдоби маневрує своїми ударними безпілотниками по всій території України, нерідко порушуючи повітряний простір сусідніх країн, серед них і членів НАТО.
Закриваючи очі на пряму демонстраційну агресію на простір країн НАТО, останні, які б не були їхні мотиви, лише посилюють апетити Кремля.
Усі прохання українців про «закриття неба» чи хоча б допомоги прикрити повітря західних регіонів України, що межують з країнами НАТО, для того, щоб розвантажити систему ППО, поки що були безрезультатними, попри слова про підтримку України, скільки буде треба.
Особливо гірким для українців є порівняння, які дали наші союзники під час нещодавньої ракетно-дронної атаки Ірану на Ізраїль. Попри шалену кількість засобів ураження, понад 400 ракет різного типу та дронів камікадзе майже всі вони були знищенні ізраїльською системою протиповітряної оборони та авіацією країн НАТО, зокрема США, Великобританії та Франції ще на підльоті до території Ізраїлю. У цьому контексті відсутність жодної реакції на перетинання повітряного простору країн НАТО на східному фланзі виглядає показово, попри незграбні спроби виправдання.
У той час, коли Росія наростила перевагу в артилерійських засобах на фронті 10 до одного, західні союзники України неспроможні виконати ще минулорічну обіцянку про мільйон снарядів. Виглядає так, що підсанкційні багато десятиліть Північна Корея та Іран здатні ефективніше і в значно більших обсягах задовольняти потреби російських агресорів, ніж весь цивілізований світ допомогти Україні. І попри деградацію і стагнацію західних оборонних виробничих потужностей, лише півправдою є виправдання цим неможливості забезпечувати хоча б мінімальні потреби України. Весь світ бачить, що коли є бажання, то, приміром, невеликі територіально і геополітично Чехія та Естонія здатні оперативно відшукати потрібну кількість боєприпасів.
Передвиборче політичне протистояння у США, що заморозило двопартійну підтримку України і затягнуло так необхідний пакет допомоги Україні дуже боляче відобразилося на подіях на фронті і в тилу України. Щоразу, коли виникають дискусії, що допомога Україні коштує дорого, зволікання лише масштабують ціну наступних найнеобхідніших пакетів допомоги.
Уявімо собі, якби у 2022 році Україна, яка на застарілому радянському озброєні била і гнала російську армію, отримала одразу максимальний і необмежений у засобах пакет допомоги, ціна витрат, як і геополітичної напруги, були б кратно менші.
Якщо Захід не хоче втратити своїх позицій у світі і не стати наступним об’єктом агресії в різних куточках світу, ефективна допомога Україні невідворотна з точки зору здорового глузду.
Звісно, відчуття того, що Україні допомагають рівно настільки, щоб українці помирали на фронті, а не перемагали, гірко б’є по почуттях українського суспільства. Чим неодмінно намагатиметься скористатися ворог. Очевидно, пік атак ворога припаде на кінець весни початок літа, коли Росія розгорне масштабну інформаційно-психологічну операцію про нелегітимність української влади, паралельно форсуючи ситуацію на фронті.
Українська армія битиметься на фронті попри будь-яку геополітичну погоду, але вчасність і достатність західної допомоги буде тестом на щирість наших союзників.
Схоже, Путін добре прорахував ситуацію і повірив, що виключив США з гри хоча б до кінця президентської гонки, саме тому він так інтенсифікує події. Але хочеться вірити, що Путін прорахувався, як робив це вже неодноразово з Україною. Україна битиметься. Бажано, щоб ця битва Давида на Голіафа була хоча б трохи урівноважена союзницькими системами ППО і артилерійськими боєприпасами. Захід має нарешті поставити хрест на російській повітряній монополії. А тоді українці поставлять хрест на російському імперіалізмі.
Інакше світ може провалитися і не вибратися зі старої колії, коли дві попередні світові війни йшли за Україну і на території України. У цьому плані результати голосування у палаті представників Конгресу США 20 квітня і оперативність їх реалізації покажуть, в який кінець світ купив собі квитки…
Юрій Сиротюк
