Ігор Лосєв
Наші західні партнери досі бояться називати Росію фашистською, як воно є насправді, воліючи використовувати сором’язливу категорію «авторитарна». У цій країні поширена така ненависть до українців, що нагадує ненависть німецьких нацистів до євреїв. З екранів російського ТБ лунають заклики до фізичного винищення українців, їхньої мови і культури. Наприклад, російська пропагандистка Скабеєва вимагає: «Змішати їх усіх із землею!» Пропагандист Мардан: «Нищити Харків квартал за кварталом!»
А депутат державної думи РФ Матвєічев хоче щоб «За будь-яку спробу розмовляти українською були суворі покарання».
У російських ЗМІ цілком відкрито закликають до геноциду українців, щоб не було такої нації. Мав рацію російський політичний діяч Борис Березовський, який, тікаючи до Великої Британії (де його все одно знайшли і знищили агенти Путіна), на прощання сказав: «Російський фашизм буде страшнішим за німецький».
У нас і на Заході ще є люди, що намагаються довести, що радянський комунізм (за його загальної негативної оцінки) був усе ж таки кращим за німецький нацизм. Колись, ще за комуністичних часів, болгарський доктор філософії Желю Желєв, який став першим президентом некомуністичної Болгарії, написав фундаментальну книгу-дослідження «Фашизм». Там не було жодного слова про комуністів, але вони себе впізнали і Желєв знав одного солдата болгарської народної армії, якого запроторили на 4 роки у в’язницю за те, що читав книжку Желєва. Вже у демократичній Болгарії її президент у передмові до нового видання свого дослідження написав:
«Якщо між фашизмом і комунізмом є якісь відмінності, то всі вони не на користь комунізму».
Справді. Є такі факти, феномени. Наприклад, Розенштрассе. Це вулиця в Берліні, де були розташовані спецслужби нацистської Німеччини. Там у 1943 році зібралося кілька сотень німецьких жінок, які зажадали, щоб з ув’язнення звільнили їхніх чоловіків-євреїв, яких збиралися відправити до таборів смерті. Нацисти звільнили цих чоловіків і до кінця війни їх не чіпали.
А тепер уявіть собі, що десь у 1937 році в Москві на Лубянській площі зібралися б дружини «ворогів народу», зажадали б їх відпустити. Що комуністична влада зробила б з цими жінками? А феномен Розенштрассе був настільки вражаючим, що після Другої світової війни під такою назвою було знято фільм у Голівуді.
Інший приклад. У світі є знаним ім’я видатного німецького філософа і соціолога Макса Вебера. Він мав брата Альфреда Вебера, який був ректором одного з німецьких університетів.
Після приходу до влади нацистів вони «прикрасили» будинок університету нацистськими прапорами. Альфред Вебер викликав до себе завгоспа і наказав зняти ці ганчірки. Нацисти «жорстоко» вчинили з ректором: вони відправили його на хорошу німецьку професорську пенсію. Уявіть, що зробили б з радянським ректором, якби він так учинив. Навіть не за Сталіна (там би просто розстріляли), а за Хрущова чи Брежнєва?
Мудрою людиною був болгарський президент Желю Желєв…
Нині у фашистській Росії населення зазомбовано так, як здається, не було за Гітлера в Німеччині і за Мао Цзедуна в Китаї.
Путіну вдалося геть знищити (й без того невелику) здатність росіян до критичного, логічного мислення. А може й до мислення взагалі…
У нас з російськими військовополоненими працює психолог і соціолог Володимир Золкін. Ось його враження:
«Росіянам начхати на себе, родичів, свій дім, своє місто, свою країну. Їм начхати на все людство. Їм здохнути не страшно, вони у принципі хочуть, щоб цього світу не стало. Тому що їм гидко жити». Важко назвати їх людьми, якісь істоти, біороботи… У їхніх заявах немає логіки, розмови з ними безглузді. Вони не можуть мислити самостійно. Те, що навіює їх пропаганда, стає їхньою думкою.
Ще в 1932 році академік Іван Павлов, Нобелівський лауреат, у статі «Про російський розум» написав: «Мушу висловити свій сумний погляд на російську людину – вона має настільки слабку мозкову систему, що не здатна сприймати дійсність як таку. Для неї існують тільки слова. Її умовні рефлекси координовані не з діями, а зі словами». Ця людина не здатна співставляти слова і думки з реаліями навколишнього світу. Тому російська людина є ідеальним об’єктом для будь-якої пропаганди. Наш народ також тривалий час був жертвою радянської і російської пропаганди. Але геноцидна війна Росії проти нас відкрила очі. Нині абсолютна більшість українців відчуває до Росії ненависть, презирство і гидливість.
Тепер Росії дають такі оцінки, яких вона заслуговує. Герой оборони Миколаїва генерал-майор Марченко на запитання журналістів, які почуття у нього викликає Росія, відповів: «Ненависть». До речі, мати генерала – росіянка з Архангельська… А генерал-лейтенант українських спецслужб Василь Богдан визначив Росію як фашистську державу.
Колись російський філософ, історик і православний священик Георгій Федотов написав: «Для самої Росії примусове продовження імперського буття означало б втрату надії на її власну свободу…
Як московське самодержавство було ціною, сплаченою за експансію, так фашизм є єдиним ладом, здатним продовжувати існування каторжної імперії». От фашизм сьогодні якраз і продовжує існування каторжної чекістсько-кримінальної імперії Путіна.
