Ігор Лосєв
Ситуація на фронті стає дедалі напруженішою. Агресор має величезні мобілізаційні ресурси, переважаючи нашу піхоту кількісно в 7-8 разів. Україна також має мобілізаційний ресурс приблизно 2 мільйони осіб. Так багато на фронті не треба, досить призвати 500 тисяч чоловіків. Однак верховний головнокомандувач, хоча й підписав вельми недолугий закон про мобілізацію, не поспішає взяти за нього всю відповідальність на себе. І це можна зрозуміти, бо така відповідальність може погіршити електоральні рейтинги і ускладнити майбутню виборчу компанію. А Зеленський хоче вдруге обратися президентом, незважаючи на те, що в 2019 обіцяв, що обирається лише на один термін… Однак нині питання для всіх нас стоїть руба: «Бути чи не бути».
Якщо Україна не встоїть на фронті, не буде ніяких виборів і всі рейтинги полетять шкереберть, вони вже нікому не будуть потрібні. Але пан президент живе саме ними, на них постійно озирається, вони для нього явно важливіші, ніж доля України.
Між тим, генерали, офіцери-фронтовики і експерти кажуть про можливість того, що фронт може впасти і російські війська підуть на важливі міські центри України. А тут ще в США триває тяганина між Байденом і Трампом, що блокує воєнну допомогу Україні. Однак навіть коли допомога надійде, то хто цією зброєю буде воювати, бо у нас великий некомплект військових на лінії протистояння…
Тривалий час у Верховній Раді тривало своє зволікання, схоже на американське, щодо закону про мобілізацію (депутати вигадали 4 тисячі зауважень до статей закону). Нарешті, закон ухвалили. Але коли він почне діяти? А москаль не жде… У Росії відбувається величезна масова мобілізація, сотні тисяч нових агресорів готові нищити Україну. До речі, Путін, розуміючи, що він програє не тільки посаду, але й власне життя, якщо не переможе Україну, пустився берега. Він почав платити кожному мобілізованому за згоду служити в армії 1 млн російських рублів одразу. Путінська зграя іде ва-банк, поставивши на карту все у цьому весняно-літньому наступі на Україну.
Таким чином, наші достойники своєю неквапливістю в організаційних заходах ризикують самим існуванням нашої країни і нації.
Москалі довго думали, як їм зліквідувати Україну зсередини і нарешті знайшли. Вони розпочали шалену пропагандистську кампанію проти нашої мобілізації. З’являються сотні публікацій (у тому числі в українських ЗМІ), що мають дискредитувати мобілізацію, службовців ТЦК (територіальних центрів комплектації ЗСУ), всіляко їх демонізуючи, показуючи їх мало не ворогами пересічних українців. У коментаріях в Інтернеті з’являються сотні дурнуватих і безглуздих висловлювань (чи то з боку наших людей, чи то з боку кацапської агентури) що, мовляв, я не піду до війська, поки не підуть туди діти депутатів, працівники офісу президента і т.д. Звісно, в таких ситуаціях своє слово має сказати влада.
Вона ж має продемонструвати всім жорсткість і рішучість дій, «залізну руку», щоб державу не втопили в егоїстичних розмовах. Зрозуміло, що багатьом не хочеться (і це нормально) ризикувати своїм життям і здоров’ям. І саме тому держава в особі президента і верховного головнокомандувача має застосовувати примус, інакше загинемо всі…
25 століть тому маленькі давньогрецькі міста-держави, ставши на герць проти велетенської перської імперії, в тривалій кривавій війні перемогли її і врятували Європу від східних азійських деспотій. По війні греки сказали: «Ми загинули б, якби ми не гинули». Ось такий зразок давньогрецької діалектики.
