Політична міжнародна зухвалість

ukr-israel(sov)

Коли Марку Цукербергу з Фейсбук було призначено свідчити про проблеми конфіденційності в Інтернеті перед членами Конгресу, більшість так званих “експертів” запевняли, що його засновник буде знищений своєю аудиторією та запитальниками. Але я був впевнений, що Цукерберг виправдає себе дуже добре і по суті, я спокійно заявляв, що зрештою він буде найрозумнішою людиною в залі.

Ну добре, сказати “найрозумнішою”( хоча це правда) можливо, не зовсім точна термінологія. Цукерберг був найбільш обізнаним з цього питання. Для більшості аудиторії він викладав урок не тільки по соціальних мережах, зокрема, як це працює, але на величезній величині та доступності Інтернету.

Насправді члени Конгресу, на жаль, не дуже добре обізнані з більшості питань, які вони розглядають, іноді керують і навіть законодавчо закріпляють. Їх знання надходять від працівників, які стисло їм викладають, але які часто є просто дітьми або неофітами з предметів, за які вони беруться. Це стосується нещодавнього листа до Державного департаменту США кількох , а точніше п’ятдесяти членів Конгресу, який, мабуть, виник в офісі конгресмена Ро Канна з Каліфорнії про “нещодавні повідомлення про спотворення та заперечення Голокосту, що проводяться державами в Європі, зокрема у Польщі та Україні “.

Я обмежуся лише твердженнями, які викладені в цьому листі, проти українських “законів про декомунізацію”, які згадуються в “законах про пам’ять” в темі листа, оскільки нещодавно прийнятий в Польщі закон, котрий відповідно до його Інституту національної пам’яті звинувачує всіх , окрім поляків, за злочини в Другій Світовій війні заслуговує на ганьбу.

Українське законодавство 2015 р. натомість цілком відрізняється по своїй суті та цілям (фактично український закон осуджує комунізм і нацизм), але, чесно кажучи, хто з учасників конгресу спішить читати українське законодавство! Цей закон намагається відмовитися від попелу історії, трагічного періоду часу, коли знищувалися українці численними іноземними гнобителями, в результаті чого загинуло близько двадцяти мільйонів українців. Жодна країна не зазнала більших втрат. Українці боронилися за допомогою формування підпільних та військових формувань. Степан Бандера та Роман Шухевич, котрі вказані в конгресовому листі, були на передньому краї цієї визвольної боротьби.

Ніхто з них не був звинувачений у військових злочинах або злочинах проти людяності будь-якою компетентною юрисдикцією або трибуналом, окрім радянських. Насправді Бандера був інтернованим в німецькому концентраційному таборі, двоє його братів були вбиті поляками в концтаборі Освенцим. Шухевич був ще більш бездоганним і, фактично, допомагав дружині під час війни, переховувати єврейську жінку, надаючи їй підроблені документи.

Ці люди мають набагато більшу історію, а також їх утворення – Організація Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). Сучасна Україна лише зараз вивчає цю історію, оскільки радянська російська дезінформація слугувала формою примусової освіти протягом сімдесяти років.

Чи повинні українські вулиці та площі мати імена українських героїв та бійців за свободу, а не Маркса та Леніна? Звичайно, вони повинні і, чесно кажучи, ці імена та їхня історія виходять далеко за межі турботи або знаннь нас- американців. Реакція в Україні на тематичний лист цілком вимірюється прив’язкою до незнання. Насправді, директор Українського інституту національної пам’яті просто відхилив лист як продукт, що вводить в оману лобіювання та незнання тих, хто лобіює.

Проте я, як американець, вважаю , що американцям коментувати історію та героїв іншого народу, не вивчивши цього питання достатньо є зухвалістю. Ми просто не маємо права. Ніхто не може робити цього, хіба якщо він / вона має бажання навчатися і може підтримувати свою позицію, і навіть тоді з певним розсудом, беручи до уваги історичний контекст.

Аналогічним чином, українці не мають права протестувати проти використання імені Бена Геріона в Ізраїлі, оскільки він був сіоністським революціонером, який зловживав правами корінного населення на тій території, що зараз є Ізраїлем, або засуджувати батька нашої країни Джорджа Вашингтона як екстреміста, адже він був революціонером, не кажучи вже про автора Декларації незалежності США, Томаса Джефферсона, не тільки за його революційну екстремістську ревність, але також за утримання рабів та сексуальне насильство над ними.

Якщо євреї, американські чи інші, мають проблему з Бандерою, Шухевичем, ОУН та УПА, або будь-яким іншим українським утворенням або лідером, я би передав їх до найбільш визначноі єврейської книги про Голокост, Рауля Гільберга “Знищення європейських євреїв” або мільйон сторінок документів Нюрнберзького трибуналу. Ні одне не містить обвинувальний висновок проти цих людей або утворень. І так українську історію будуть писати українці, так як американці американську.

27 квітня 2018р. Аскольд С. Лозинський

 

Опубліковано Аналітика.