Чому і як зникають українці в Росії

Багато галасу в Україні щодо нібито ущемлених прав російської меншини. Для них розроблено, ухвалено і підписано президентом спеціальний закон про мовну політику, який вивищує російську мову понад конституційно-державну українську.

А що ж робиться в дружній нам Росії для української меншини, яка кількісно є найбільшою в світі українською діаспорою в одній країні?

Згідно з переписом населення Російської Федерації 2002 р., загальна кількість українців у Росії становила 2 940 000 осіб. Згідно з таким же переписом 2010 р., кількість осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці, становить 1 930 000. Проте, згідно з неофіційною статистикою, чисельність української меншини в Росії сягає понад 10 млн. осіб. Так, ще кілька років тому російські демографи публічно декларували факт проживання в країні близько 8-10 млн. російських громадян українського походження. Наведена статистика є вагомим підтвердженням заяв і свідчень багатьох громадських організацій Росії про те, що в цій країні створена невимовно гнітюча, нетерпима соціально-політична атмосфера щодо української меншини — аж до відомих випадків убивства громадсько активних українських діячів Володимира Сенишина (2006, Тула), Анатолія Криля (2004, Владивосток), Володимира Побурінного (2002, Тейково) та замахів на життя Наталії Ковальової (2006, Тула). Така атмосфера вимагає від українців приховувати своє етнічне походження і декларувати офіційний перехід до російського етносу. Статистика, зокрема, фіксує зростання в суспільстві ворожості як до України в цілому та до українців в Україні, так і до росіян українського походження в Росії (сформовано сталий «образ ворога» в особі українців).З огляду на це можемо констатувати дискримінацію українців у Росії за такими складовими:

1. Порушено право української меншини в Росії на створення своїх громадських об’єднань. Відомі в цій царині голосні справи про ліквідацію Української національно-культурної автономії та Об’єднання Українців Росії, переслідування діяльності Української бібліотеки та Українського культурного центру в Москві.

2. Порушено право української меншини на освіту рідною мовою. У Росії немає жодної загальноосвітньої української школи, або дитячого садка, які фінансувалися б з Державного бюджету Російської Федерації. Існують юридичні перепони для оплати праці вчителів української мови з місцевих бюджетів. З огляду на це створені 15-20 років тому недільні школи, які підтримувалися з місцевих бюджетів, нині закриваються. З цих та інших причин закрито більшість існуючих раніше недільних шкіл, зокрема, в Санкт-Петербурзі, Воронежі, Ханти-Мансійську, Владивостоці. Так, у 2007 р. у Тюменській області було 8 українських класів недільних шкіл, нині залишився 1 клас у Сургуті. З 2002 до 2010 р. працював український клас у Петропавловську-Камчатському, з огляду на заборону оплати вчителів-україністів, ліквідована ¼ ставки вчителя, клас закрито. Залишився нереалізованим задекларований у січні 2011р. міністром освіти, науки, молоді та спорту України Д. Табачником, як узгоджений спільно з міністерством освіти і науки Росії, намір відкрити українську школу в Москві.

3. Порушено право української меншини на отримання інформації рідною мовою. У Російській Федерації не існує жодного постійно діючого українськомовного друкованого засобу масової інформації, який би фінансувався з Державного, регіонального чи муніципального бюджетів. Не видаються книги, підручники, довідники українською мовою, фінансовані з Державного бюджету. Все, що існує в цій царині, створено приватними особами за власні кошти українців, без жодної державної підтримки.

4. Порушено право української меншини на свободу совісті і відкриття своїх храмів, де б служба велася українською мовою. Московський патріархат не практикує відправлення літургій у своїх храмах українською мовою на території Росії. Відоме переслідування українських священиків у Ногінську (аж до замаху на життя митрополита УПЦ КП Адріана).

Офіційна позиція Міністерства освіти і науки Російської Федерації та інших офіційних установ Росії про те, що українці «самі не хочуть» посилати своїх дітей до українських шкіл є хибною та облудною. Росія не створила необхідних умов для того, щоб українці могли вільно і безбоязно обирати навчальний заклад для своїх дітей з рідною мовою викладання. Росія не створила необхідної кількості таких закладів. Росія не створила умови для якнайширшої поінформованості українців про намір створити такі школи. У Росії існує дискримінація українців, які все ж домагаються шкіл з рідною мовою для своїх дітей, яка виражається в проблемах для батьків за місцем їхньої роботи (скажімо, кар’єрне зростання) та становища в суспільстві (створення морально – психологічного і навіть фізичного тиску на особу з огляду на її національні уподобання).

Нові правила перебування емігрантів у Москві та інших містах не дають можливості українцям-заробітчанам перебувати тривалий час у Росії. Українські заробітчани при влаштуванні на роботу зазнають дискримінації в оплаті праці, в умовах проживання та охороні праці і наданні медичної допомоги. Роботодавці часто порушують усні домовленості про оплату праці, а письмові договори просто не укладають, чим зумовлюють нелегальні умови існування українців у Росії, а часто і до трудового рабства.

У Росії існує широка мережа залучення українських жінок до сексуального рабства. Законодавство Росії не переслідує отримувачів таких послуг та утримувачів і звідників, а спрямоване на самих жінок, що не сприяє ліквідації цього ганебного явища.

 

Ольга Кобець, Заступник Голови Української Всесвітньої Координаційної Ради

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа