В українській діаспорі по всьому світі існують сильні традиції громадської діяльності. Вона буває індивідуальною, спорадичною, а буває організованою і здійснюється впродовж десятків років.
Діяльність різних українських об’єднань за кордоном має різні цілі – від благодійної до політичної. Змінюється історія, змінюються і такі організації. За останній час спостерігалася тенденція їхнього структурного оновлення. Підтвердження цьому – великий з’їзд українських організацій в Америці, на яких було переобрано керівництво. До керівництва прийшли нові енергійні люди.
Не оминули зміни й осередок Спілки Української Молоді ім. Павлушкова. Головою було обрано знаного громадського діяча, пана Павла Бандрівського. Він з великим задоволенням розповів про нове призначення, яким, вочевидь, дуже пишається, а також про плани діяльності осередку під його проводом.
Пане Павле, вітаю вас з обранням. Розкажіть про те, яку роль СУМ відіграв у вашому житті?
Хочу подякувати вам за ваш інтерес до перспективи розвитку Спілки Української Молоді. 10 листопада минулого року мене було обрано головою СУМ ім. Павлушкова. До цього часу я служив впродовж п’яти років у якості заступника голови Спілки, але, загалом, я вже сорок три роки є членом СУМу. Ще був малим хлопцем, коли наш батько покійний записав мене, молодшого брата і сестру до Спілки, і впродовж усіх цих років ми почувалися як члени великої української родини.
Якою ви бачите подальшу роботу Спілки?
Люди питали мене перед виборами: «Друже Павле, якщо тебе оберуть головою осередку, то яку програму ти виконуватимеш впродовж каденції?» Я не хотів вигадувати чогось нового. Програма, запроваджена у нашому осередку, є розроблена для крайової управи СУМ Америки, вона стосується кожного осередку. Наше завдання просте: виховання молоді в патріотичному дусі, у пошані до історичних та культурних традицій нашого народу.
Розкажіть, будь-ласка, більше про останні Крайові Збори українських громадських організацій…
У жовтні минулого року був великий Крайовий з’їзд СУМ, Об’єднаних Жінок Організації Оборони Чотирьох Свобід України. Всі ці організації працюють, так би мовити, «під крилом» СКУДО. Цілі, практично, ті самі, але цільова аудиторія – різна. СУМ, скажімо, працює з молоддю, ООЖООЧСУ – з жінками тощо. Кожен з’їзд обрав молоду, енергійну управу з надією відновити структури їхніх організацій. Наприклад, головою ООЧСУ обрали пана Степана Качурака з Нью-Йорка, в ОЖООЧСУ головою вдруге стала наша Христя Верещак. Вона довкола себе має гарних молодих жінок, які працюють на розвиток діяльності цієї організації.
Чи буде СУМ співпрацювати зі згаданими організаціями?
Гадаю, настав момент, щоб ми долучилися до такої співпраці, тим більше, що наші цілі співпадають. Хотілося б, щоб СУМівці не залишали громадської діяльності, а й надалі працювали у цих же організаціях.
Ми обрали тактику співпраці з кожною з тих організацій, щоб виконати свій план дій і підкріпити їхній. 43 роки тому, коли я прийшов до СУМу, я бачив, що система Спілки є і виховною системою. Вона повинна виховувати молодь у національно-патріотичному дусі. І ця система є досить успішною. Якщо подивитися на осередки українства по всьому світі, то ми знайдемо чимало видатних СУМівців. Чи то голова ОУН Степан Романів, чи голова СКУ(Світовий Конгрес Українців) Євген Чолій, чи голова СКУДО (Світовий Конгрес Українських Державницьких Організацій) Аскольд Лозинський, навіть голова нашого відділу УККА в Іллінойсі, доктор Олесь Стрільчук – всі вони СУМівці. І є сотні таких діячів в країнах, де працює СУМ.
Спілка запрацювала у діаспорі в 1946 році за ініціативою провідних членів ОУН. Вони вважали, що молодь, виростаючи на чужині, повинна бути задіяна в якійсь виховній організації. Загалом, на теренах Америки СУМ запрацювала у 1949 році. Перший відділ утворився в Нью-Йорку, другий – тут, у Чикаго, а надалі ця організація розповсюдилася по Штатах, де було найбільше скупчення українських емігрантів.
Якщо порівняти роль теперішнього СУМу і тодішнього, з 40-хроків, чи стало працювати легше або важче? Які саме часи переживає Спілка тепер?
Цілі організації залишаються незмінними впродовж усього часу існування. Служити Богові та Батьківщині, не допускати повної асиміляції молодих людей в іншомовній країні, щоб не втрачався духовний зв’язок поколінь з Україною. Хоча ми маємо вже третє покоління в українських сім’ях, яке народилося в Америці. Але в душах, серцях ці українці зберігають любов до України, навіть ті, що й не бували там ніколи. Вони вивчали сухі факти з історії, географії в школі, а патріотичне виховання отримували в СУМі.
«Залізної завіси» вже не існує. Є можливість вільного пересування. Будь-яка дитина може виїхати, скажімо, на літо в Україну і вивчати її культуру, традиції там. Чи є потреба в даний час взагалі у такій організації?
Думаю, що зараз ще більше потрібно, ніж колись. Якби повсюдно проводилося таке патріотичне виховання, як колись, то ми б не мали теперішнього режиму в Україні. Люди потребують патріотичного запалу, знання історії власного народу, того, що пережили їхні предки, і як ми опинилися у тій ситуації, яка наразі існує. Хоча Україна є номінально незалежною, і 20 років існує на мапі країн світу, але народ ще там не дозрів. Тому такі організації є дуже корисними. Ми маємо програми обміну, за якими СУМівці з діаспори відпочиватимуть у таборах на Україні. А діти з України приїжджають у табори до США. На теренах Америки існують п’ять СУМівських таборів. Крім нашого «Бескиду» в Барабу, є Елленвіл біля Нью-Йорка (наразі ще не має української назви), біля Клівленда є «Хортиця», неподалік Баффало, Нью-Йорк є «Холодний Яр» і біля Детройта є табір «Київ». Є також табори в Канаді, біля Монреалю та Торонто. У цих таборах наші діти навчаються практичних навиків, займаються спортом, звичайно, вивчають ідеологію СУМу.
Чи є якась співпраця між СУМівськими осередками?
Є різні способи співпраці. Наприклад, є такі злети – спортивні та інші змагання, раз на рік. Вони відбуваються у горах Кетскіл (Catskill Mountains) Туди з’їжджаються представники різних осель і проводяться змагання. Здебільшого, це відбувається на вихідні у Memorial Day, так би мовити – на початку сезону.
Як наш СУМ показав себе на таких змаганнях?
Були часи, коли ми брали участь щороку. Але з огляду на те, що це досить далеко, кілька років ми туди не їздили. Поряд з цим, маємо намір цього року відрядити кількох наших молодих людей на змагання. Є такі плани.
А хто фінансує такі поїздки?
Витрати покриваються за рахунок батьків.
А яка ситуація зараз в Оселі в Барабу, чи успішний був фандрайзинг, який відбувся минулої осені?
Ми поставили собі за мету зібрати на відновлення осередку 250 тисяч доларів і, дякувати Богові і всім, хто працював, ми зібрали цю суму. Дещо вже було зроблено минулого року: облаштовано поле для волейболу, упорядковано ділянку, відновлено адміністративні будинки, дах, двері. Адже кожне господарство час від часу потребує оновлення. Ми також замовили чотири пам’ятники, які плануємо встановити. Це будуть пам’ятники Степанові Бандері, Романові Шухевичу, Симонові Петлюрі та Євгенові Коновальцю – чотирьом визнаним героям України. Крім того, ми плануємо встановити в Оселі павільйон, де діти могли б збиратися у негоду або для якихось занять, полагодили систему освітлення та провели низку інших ремонтних робіт, може не таких очевидних, але потрібних і витратних. Позаминулого року ми приймали в гостях представників п’яти інших американських осель. Всі вони були дуже здивовані станом нашої Оселі, не могли повірити, як в ній гарно і все впорядковано. Було видно, скільки зусиль докладено, причому – зусиль добровольців. Передусім, треба подякувати нашій адміністрації Оселі на чолі з Михайлом Тхориком.
Насамкінець, хочу висловити сподівання на те, що станемо свідками подальщої активної діяльності СУМу під вашим проводом!
Світлана Іванишин-Угрина, Чикаго. Спеціально для «Час і Події»
