До 50 річниці візиту Авраама Шифріна до Канади
Автор: Алік Гомельський
На запрошення до співпраці від Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціо-нальних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України я щойно завершив манускрипт книги про Авраама Шифріна для участі в масштабному видавничому проекті – серії книг «Політичні портрети» у Парламентському видавництві Верховної Ради України.
Людина дивовижної долі та непохитної волі, син «ворога народу», ветеран Другої Світової війни, офіцер Червоної Армії (війну він, 22-річний хлопчик, закінчив у званні майора і був визнаний інвалідом 2-ї групи), старший слідчий по кримінальних справах, юрисконсульт Міністерства Озброєнь СРСР, американо-ізраїльський розвідник, який мав допуск в СРСР до абсолютно секретних документів за підписом Сталіна, протягом 10 років – в’язень ГУЛАГ, сіоніст, публіцист, правозахисник, письменник, перекладач, ізраїльський громадський та політичний діяч, експерт із радянської пенітенціарної системи, за свідченнями радянської преси «ворог СРСР номер 1» – все це Авраам Шифрін.
Занурюючись у вивчення особистості А.Шифріна я ще раз, на його прикладі, побачив як епоха впливає і створює людину, а людина, у свою чергу, змінює епоху в міру своїх можливостей, сил та бажань у повній відповідності до влучного зауваження Новаліса про те, що: «…люди та обставини зазвичай змінюють ідеальний ланцюг подій».
Авраам Шифрін. ГУЛАГ
Перенісши третій закон механіки: «Будь-яка дія має однакову і протилежно спрямовану протидію» із сопромату в сферу психології, можна сказати, що тиск епохи на людську особистість неодмінно викликає протидію, питання лише в людській суті кожного індивіда, якщо хочете в «духовному матеріалі». Тобто, часи або ламають нас, або роблять нас сильнішими.
Репресії в СРСР у другій половині 1930-х років, жах Другої Світової війни і спроби Сталіна завоювати світ після неї, а по смерті самого «вождя народів» продовження репресій проти інакодумців спадкоємцями Сталіна, викристалізували суть Авраама Шифріна зробивши його одним із тих алмазных айсбергів, зіткнувшись з якими, крейсер під назвою «СРСР» затонув в океані історії.
Авраам Шифрін завжди відчував свою відповідальність і необхідність діяти, в здавалося би, безнадійних і фатальних обставинах. Він бачив свою місію у протистоянні комуно-соціалістичним ідеям, які підштовхували (і, на жаль, підштовхують і зараз) людство до загибельної прірви. Він був людиною і дії, і слова, а його жорстка принциповість і безстрашність у озвучуванні правди та протистоянні брехні створили навколо нього ауру, яка завжди викликала жахливу ненависть одних та щиру повагу інших.
Зіткнувшись із брехнею, ханжеством і злочинністю владної вертикалі СРСР, Авраам розпочав свою війну з цим втіленням Зла в сучасному світі. Все його подальше життя було підпорядковане цій меті. І згодом, «відкривши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати протистояння радянській владі своїм обов’язком і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу – смертельним ворогом єврейського народу, як і всього людства загалом, не меншим, ніж влада нацистів.
Ця боротьба вимагала знаходження союзників та взаємодії з усіма антирадянськими та антикомуністичними силами у світі. Опинившись у ГУЛАГ, Авраам Шифрін зміг налагодити порозуміння з українськими націоналістами та дисидентами України, які бачили у ньому незламного та принципового борця з радянською владою. Єврейська самосвідомість Авраама викликала повагу та повну підтримку серед українців. Серед тих, з ким Авраам був дружній і спілкувався в ув’язненні були очільник Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Йосип Сліпий та Володимир Горбовий, адвокат, політичний та військовий діяч.
Oчільник Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Йосип Сліпий
Завдяки своєму табірному досвіду, знанням криміналіста та аналітичному складу розуму, Шифрін став одним із провідних авторитетів у світі по радянській системі в’язниць та виправно-трудових таборів, тому він був запрошений до Сенату США для участі у слуханнях на ці теми.
Його свідчення, дані в лютому 1973 року перед підкомітетом Сенату США з внутрішньої безпеки і комітетом Конгресу з банків і валюти представили світу найповніший на той момент список радянських таборів. Дводенний виступ А.Шифріна було опубліковано як документ Сенату США і він розійшовся у перекладах по всьому світу.
Цікаво, що в ці тижні виповнюється рівно 50 років з того часу як на запрошення української громади Канади, Шифрін наприкінці 1972 року відвідав американський континент. За спогадами свідків, сам Авраам, високий, імпозантний, із сивою шевелюрою та акуратною бородою, зовні нагадував біблійного пророка. Його промови на мітингах і зустрічах і справді були пророчими, він вірив у розпад СРСР і докладав до цього багато зусиль, але найголовніше – застерігав молодь Заходу від згубного захоплення лівою ідеєю. Він переконував канадців не вірити миролюбним промовам радянських партпрацівників, а судити з їхніх справ. Авраам закликав українську діаспору в Канаді та США протестувати та вимагати від СРСР звільнення всіх політв’язнів, включаючи Юрія Шухевича, сина лідера УПА Романа Шухевича. Юрій-Богдан був заарештований радянською владою і провів майже два десятиліття в ГУЛАГ лише за те, що не зрікся свого батька, так само як це зробив і сам Авраам у 1937 році. Його харизматичність справила незабутнє враження на українську діаспору в Північній Америці, а на канадську особливо.
Природно, СРСР був гарно проінформований про цю поїздку Шифріна. Для мене вкрай цікаве інформаційне повідомлення КДБ УРСР для ЦК КПУ від 11 січня 1973 року. У ньому наводиться інформація про те, що наприкінці 1972 року Конґрес Українців Канади провів у містах Канади: Торонто, Монреалі, Вінніпезі, Едмонтоні та Лондоні антирадянські маніфестації. КДБ зазначав, що: «…Активну участь у цих провокаційних акціях націоналістів взяв Авраам Шифрін… На вказаних зборищах Шифрін закликав українських націоналістів, сіоністів та членів інших реакційних іммігрантських організацій до спільної боротьби проти СРСР… в своїх виступах він ідеалізував персону Симона Петлюри, виставляв його як ворога антисемітизму та засуджував вбивство цього ката в Парижі, намагаючись таким чином усунути перешкоди для розвитку співпраці сіоністів із українськими націоналістами…».
Усвідомлюючи, що у 1940-1980-х роках діяльність КУК була насамперед спрямована на протистояння владі СРСР у його політиці насильницької русифікації України та переслідуванні радянськими каральними органами учасників дисидентських рухів в Україні, тож саме в таких ось «провокаційних акціях» у Канаді і брав участь Авраам наприкінці 1972 року.
У випуску «Гомін України» від 18 листопада 1972 року наводився звіт про маніфестацію 11 листопада, де виступав серед інших і Андрій Бандера, але головним доповідачем на цьому мітингу був Авраам Шифрін. У статті наголошувалося, що він постійно і скрізь підкреслює, що є єврейським націоналістом і носить це звання з гордістю. Авраам прибувши до Ізраїлю поста-вив за мету організувати у вільному світі спільну боротьбу євреїв та українців, на захист їхніх переслідуваних братів та сестер у СРСР. Така співпраця існувала між в’язнями різних етносів у концтаборах і вона була потрібна на волі, щоб домогтися перемоги ідей незалежності та справедливості для всіх людей і народів у СРСР. У статті цитувалися слова Шифріна: «…Я присягнув на могилах жертв російсько-більшовицького тоталітаризму боротися всіма силами за свободу всіх народів СРСР. Євреї повинні мати право бути євреями, а українці – українцями…».
«Гомін України» 2 грудня 1972 року опублікував інтерв’ю. На запитання, як він звернув увагу на український опір, Авраам Шифрін відповів: «…мене дуже зацікавила боротьба людей за незалежність, тому що для нас, євреїв, на території СРСР теж стоїть проблема свободи та забезпечення своїх людських прав…Опинившись у таборі, я зустрівся з українськими борцями за незалежність, тому я зміг глибоко вникнути у проблеми цього протистояння. У СРСР всі зусилля влади зосереджені на тому, щоб зіштовхнути народи, щоб внести чвари. Наприклад, коли молодих людей призивають до армії, то українців посилають до Таджикистану чи Узбекистану, і якщо там раптом виникнуть повстання проти радянської влади, то їх душитимуть руками російських та українських військових. У свою чергу, якщо спалахне повстання в Україні, то пригнічувати його будуть мобілізовані в армію таджики чи туркмени…Розмови на тему майбутнього Росії в таборі були. І піднімалися питання про те, що Росія веде імперіалістичну політику і тому вона має бути розчленована на частини, щоб кожен народ, який проживає на тій чи іншій території, мав свободу і власну незалежність…Вам напевно відомо, що такі представники демократичного руху, як, наприклад, Володимир Буковський були борцями за права всіх народів та особливо українців…».
На запитання про те, чи Авраам чув про АБН і боротьбу українського народу під час і після Другої Світової війни, він відповів, що тільки в таборах він дізнався правду про боротьбу українського народу. Шифрін сказав що радянська влада обманювала та обманює всіх людей у світі, розповідаючи, що українські націоналісти під керівництвом Степана Бандери та генерала Романа Шухевича воювали разом із Гітлером проти союзників та СРСР. Але в ГУЛАГ він познайомився з воїнами українського національного спротиву та побачив у них на руках витатуйовані номери в’язнів нацистських концтаборів. Ці люди боролися проти Гітлера та сиділи у концтаборах нацистів, а потім продовжували боротися проти комуністичної окупації України та потрапили вже до радянських концтаборів.
На думку Авраама, діяльність АБН, поза сумнівом, завжди допомагала дисидентам у СРСР. Шифрін зазначив, що в Канаді він звернув увагу на те, що незважаючи на тривалу відірваність від батьківщини, українська діаспора зуміла зберегти свою національність, самобутність, культуру, мову. Зуміла зберегти відчуття зв’язку з Україною та її боротьбою за незалежність. Це дуже важливе явище і це вкотре доводить правильність національної бази, на якій розвивається людство.
Важливо також зауважити, що Авраам Шифрін мав близькі, дружні стосунки з Ярославом та Славою Стецьками, ведучи з ними регулярне листування, в якому обговорював зокрема методи боротьби проти СРСР та координував антикомуністичну діяльність.
Слава та Ярослав Стецько
Завершальні публікації були у випуску «Гомін України» від 9 грудня 1972 року. Так у статті «СРСР країна концтаборів» описано, що після маніфестації 11 листопада в Торонто, Шифрін побував у Оттаві, де провів бесіди з міністром закордонних справ Канади Мітчелом Шарпом (Mitchell William Sharp), колишнім прем’єр-міністром Канади Джоном Діфенбейкером (John George Diefenbaker) і сенатором Полом Юзіком (Paul Yuzyk). Після цього він виступав в університетах Торонто, Монреаля, Едмонтона та Вінніпега. 23 листопада 1972 року Авраам Шифрін провів прес-конференцію в готелі Норд Стар Інн в Торонто, а 26 листопада відділення Конґресу Українців Канади організувало велике протестне віче, де головним доповідачем знову був Авраам Шифрін.
Його розповідь про жахіття радянських концтаборів просто вразила слухачів. Авраам говорив поспіль більше двох годин, а потім ще довго відповідав на запитання присутніх. У своїх відповідях Шифрін ясно вказав на те, що так звані культурні обміни з СРСР шкідливі і проти них необхідно протестувати тому, що в цих культурних групах, які приїжджають з Радянського Союзу дуже багато шпигунів. Демонстрації діаспори на Заході не лише не шкодять українським в’язням, а навпаки – вони їм дуже допомагають. Українці мають проводити ці демонстрації протесту спільно з євреями, прибалтами, словаками, білорусами, кавказцями та іншими народностями.
Я представив значну кількість архівних документів КДБ СРСР і ЦРУ США, більшість з яких ніколи не публікувалась раніше. Впевнений, що їхній аналіз дозволить читачам побачити об’ємно і картину епохи, і роль Авраама Шифріна.
«…Звільнення України вже близько і правда переможе брехню, Бог переможе диявола!», цими словами закінчив свій виступ Шифрін.
У зверненні до канадського уряду, прийнятого на цьому вічі, містяться слова, які абсолютно співзвучні з тим, що відбувається сьогодні в Україні: «…Українці стривожені сьогодні, що нинішній курс СРСР спрямований на повну екстермінацію українського народу, наших братів та сестер в Україні…».
Шляхетність, розум, енергія, емоційність і принциповість залучали до Авраама людей різних національних, релігійних та соціальних верств. Пройшовши важкі випробування, навіть частина з яких могла зламати будь-кого, він залишився Людиною.
