Юрій Щур
На початку літа 1945 року у Бердянському районі розроблялася група, яка складалася з переселенців із Польщі та місцевих жителів. Вони, на думку співробітників органів держбезпеки, займалися організацією націоналістичного підпілля та проводили антирадянську агітацію. Тоді у селі Дмитрівка Бердянського району навколо вихідця з Холмщини Василя Хлопка сформувалася група, до якої належали ще два вихідці з Холмщини Лев Павлюк та Матвій Громчевський, а також місцеві жителі Федір Постніков, Георгій Мірошниченко та Антон Телятник. Коло спілкування було дещо ширшим. Серед обвинувачень, які фігурували у справі, було й створення націоналістичної організації (ОУН) та поширення інформації про боротьбу з совєтською владою на Західній Україні.
Лев Павлюк
Зауважимо, що під час обшуків у Василя Хлопка були вилучені програма ОУН (м) під назвою «Самостійна Україна» на 2-х аркушах та 2 брошури антирадянського змісту: «Сучасна війна і сільське господарство» та ще одна німецькою мовою. За результатами слідства та засідання Військового Трибуналу військ НКВД Запорізької області 7 лютого 1946 року Георгій Мірошниченко, Василь Хлопко та Матвій Громчевський були засуджені до 20 років, Федір Постніков та Лев Павлюк – до 15 років каторги кожний, а Антон Телятник – до 10 років таборів. Також усі шестеро засуджених отримали ураження в правах на 3 роки кожен.
Василь Хлопко
У серпні 1945 року були заарештовані й після нетривалого слідства засуджені до 7 років таборів та 5 років ураження в правах кожний колишні бійці протипольської самооборони села Кульно (знаходиться в гміні Курилувка Лежайського повіту Підкарпатського воєводства, Польща), а на момент арешту жителі (від березня 1945 року) Мелітопольського району Андрій Цаль та Степан Занько. Обидва вони перед цим розроблялися за агентурною справою «Галичани». Агентом, який допоміг зібрати компрометуючий матеріал на них, була «Степова» (Надія Строцкевич). За рахунок цього, зокрема, співробітникам МГБ було відомо, що Андрій Цаль та Степан Занько «серед переселенців говорили, що тут у колгоспі жити погано, на трудодень нічого не заробиш й будемо жити голодні, тому треба з колгоспу виходити й їхати назад до Польщі, або в Луцьк, де живуть одноосібно».
Паралельно з цим йшла «зачистка» території Запорізької області від залишків осередків ОУН, створених під час нацистської окупації. Крім цього, арешту нерідко піддавалися особи, які лише побічно співпрацювали з підпіллям. Так, 27 червня 1945 року до 10 років таборів та 5 років ураження в правах був засуджений вчитель з села Вознесенка Мелітопольського району Наркіс Скоропадский. Серед іншого, його було звинувачено у співпраці з лідером місцевого націоналістичного підпілля Іларіоном Курилом-Кримчаком, за завданням якого він створив і керував хоровим гуртком у Вознесенці протягом лютого-травня 1942 року. У репертуарі цього хору був і гімн «Ще не вмерла Україна» та інші патріотичні пісні.
Наркіс Скоропадский
26 червня 1945 року на підставі агентурних даних інформаторів «Волкова» та «Зоркого» було заведено облікову справу на жителя села Новоказанкувате Чернігівського району Харитона Шаму. Він підозрювався у співпраці з німцями та належності до підпілля ОУН. Питання діяльності ОУН та організації з такою ж назвою у Чернігівському районі Запорізької області, яка була створена місцевими жителями, потребує окремого дослідження. Тут же зауважимо, що 3 жовтня 1945 року Харитон Шама був заарештований й під час ведення слідства помер від туберкульозу у в’язниці №2 міста Мелітополь.
Ще один учасник чернігівської «ОУН» та колишній співробітник місцевої поліції Іван Тислицький з села Новогригорівка повернувся до району по репатріації, після чого потрапив в поле зору НКВД. 29 листопада того ж року він був засуджений до 20 років каторжних робіт.
Заарештованому 21 вересня 1945 року жителю Запоріжжя Федору Дурдуківському інкримінували участь в ОУН у обласному центрі, а також створення автокефальної церкви та організацію діяльності дитячих закладів у націоналістичному дусі. Все це, в комплексі, вироком трибуналу від 4 квітня 1946 року було «оцінене» у 10 років таборів.
Федір Дурдуківський
25 вересня 1945 року було заарештовано активіста осередку ОУН селища Павло-Кічкас (тепер – в межах міста Запоріжжя) Василя Савченка. Серед інших фактів його діяльності в націоналістичному підпіллі, слідчими НКГБ виокремлювалася та обставина, що заарештований був кур’єром, який з Дніпропетровська привозив до Запоріжжя оунівську літературу. 23 грудня 1945 року за вироком трибуналу Василь Савченко був засуджений до 10 років таборів з ураженням в правах на 5 років.
Заарештованому 18 жовтня 1945 року бухгалтеру із Запоріжжя Миколі Тарасенку, який під час окупації, крім іншого, працював завідуючим житловим відділом міської управи, інкримінували також активну участь в діяльності місцевої ОУН. Зокрема, слідчі мали інформацію про його участь у нарадах інтелігенції Запоріжжя, які були ініційовані членами Похідної групи ОУН восени 1941 року, а також про поширення ним націоналістичних видань. 12 січня 1946 року Миколу Тарасенка було засуджено до 10 років таборів та 5 ураження в правах.
Одним із значних успіхів співробітників органів держбезпеки у другому півріччі 1945 року, напевно, став арешт активіста ОУН Михайлівського району періоду окупації, який також був кур’єром районного Проводу ОУН для зв’язку з обласним, Пилипа Письменного. Не зважаючи на те, що за свою активну антинацистську самостійницьку позицію останній був заарештований жандармерією та карався в нацистських концтаборах, Військовим трибуналом військ МВД Запорізької області 3 квітня 1946 року йому було визначено покарання у вигляді 10 років таборів та 3 роки ураження у правах.
У цей же час в Сімферополі провадилося слідство по справі Миколи Передерія – одного з учасників молодіжного українського гуртка «Козаки», який під час німецької окупації діяв у Мелітопольському агроземлемірному училищі. Пильний інтерес до цього гуртка зі сторони радянських спецслужб був також викликаний тією обставиною, що «Козаки» стали напівлегальним прикриттям для оунівської молодіжки, яка також діяла в училищі. Сам Микола Передерій у грудні 1945 року був етапований для продовження слідства до Мелітополя й 10 травня 1946 року засуджений до 10 років таборів з ураженням в правах на 5 років.
