Захоплені Росією українські бронекатери «Нікополь», «Бердянськ» і буксир «Яни Капу» розграбовані перед передачею їх Україні
– керівник Генштабу Збройних сил України генерал-лейтенант Руслан Хомчак. Цензор.нет.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, –
Хай несите серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Євген Маланюк. Варяги.
Від осені 1918 року молоді вчительки Людмила Шемчук і Наталія Курко, що працювали й жили у Волочиській українській гімназії, почували себе спокійно за українська влади Гетьманату чи Директорії. Але на початку грудня 1919 року Армія УНР відступила до Польщі, а друга її частина рушила в Перший Зимовий похід. До Волочиська прийшло дике більшовицьке військо. Якийсь командир хотів робити в гімназії військовий госпіталь, але обійшлося. Навчання тривало далі. Звичайно, українською мовою, але в непалених класах*.
12-й піхотний полк Червоної армії. 1921 р. http://foto-history. livejournal.com/2548533.html
Спочатку більшовики не платили вчителям, а потім на виплачені гроші неможливо було щось купити. Допомагали батьки учнів – хто чим міг. Час від часу у гімназії з’являлись якісь більшовицькі чиновники. Мали явно пролетарський вигляд. Фіксували, що школа працює, записували кількість учнів у класах, а до навчального процесу не доходили. Мудрішим, але значно агресивнішим, був комісар у чорній шкірянці з великим чорним маузером біля пояса. Директора гімназії не було на місці й відповідати довелося вчителькам Людмилі Шемчук і Наталїї Курко. Спочатку комісара вивів з рівноваги портрет Тараса Шевченка на стіні вчительської кімнати.
– Что вы здесь Украину развели! Петлюровцев ждёте! Нє дождётесь! Петлюра сбежал в Польшу. Его армия разбита. Тут теперь советская власть. В школах учить детей будем по-пролетарски. Даёшь Интернационал!
Потім пильний погляд пролетарського ідеолога прикипів до книжкової полиці на стіні. Рука схопила „Граматику” І. Огієнка і „Читанку” С. Чепіги.
– Ну, вот! Харашо! Грамматика так грамматика… А почему название с одним „м”, а дальше в тексте буквы украинские? А что это за „Читанка” такая?
Далі комісар став гарячково хапати одна за другою „Кобзар” Тараса Шевченка видання 1918 року, „Твори Лесі Українки» та інші українські книжки**.
– Опять украинские книги! Откуда столько? Где вы их берёте?
– Нам їх Подільська управа народної освіти прислала з Вінниці.
– Расстрелять надо всю эту управу и вас вместе с ней, чтобы другие детей трудящегося народа правильно учили! Но я с вами тут быстро разберусь!
Недобрим оком дивилася на Людмилу й Наталію охорона комісара озброєна хто чим. На щастя переляканих дівчат до комісара прибіг посильний і, відкозирявши, щось тихо сказав йому на вухо. Той, ще раз грізно зиркнувши на вчительок, пригрозив їм пальцем і вийшов разом з охороною. Кілька тижнів було спокійно. Вчителів гімназії далі підтримували батьки учнів.
Директор гімназії, перейменованої більшовиками в «среднюю школу» кілька разів ходив у „Горсовєт” на різні наради, де отримував вказівки „развивать пролетарскую учёбу”. Ніяких програм йому, звичайно, не дали і не могли дати. Навчання продовжувалося, в основному, по-старому. При відступі під натиском поляків в другій половині квітня 1920 років більшовики були злі, як чорти.
Більшовицькі вояки грабують церкву монастиря на «звільнених» від поміщиків і капіталістів українських землях. 1920 р. https://searchwarks.stanford.edu/view/390572
Якось увечері п’яний «командір» років двадцяти двох у неоковирно широкому галіфе червоного кольору рвався до гімназії, грюкаючи в двері прикладом кавалерійського карабіна. Слова сторожа Петра, що уроки давно закінчились і в гімназії нікого немає, лише подвоїли сили ударів прикладу.
– Я знаю, что здесь две молодые учительницы живут! Открывай немедленно, а то прикажу солдатам взломать дверь!
Довелося Людмилі Шемчук і Наталії Курко виходити до коридору й слухати п’яні викрики «красного командіра».
– Что, красавицы расписные! Думали спрячетесь? От меня не спрячешься! Вы сейчас мне ответите и за ваших петлюровцев и за ваших поляков. За всё мне ответите!
На щастя за кілька кілометрів від гімназії розірвався снаряд, потім другий і запал червоного месника за кривди пролетарському народу різко впав. Але відходячи, він ще раз люто зиркнув на перелякану Людмилу.
– А ты, гимназисточка, морду не верни. Прошлый раз меня даже слушать не захотела. Что думаешь, необразованный я, четыре класса приходской школы. Зато теперь я красный командир. Батальоном командую. Кровь под красным знаменем проливал. Вот вернемся, разобьем поляков, тогда ты сама ко мне прибежишь. Ноги целовать будешь. А нет, так к стенке прикажу поставить!
20 квітня 1920 року перші частини Війська Польського вступили до Волочиська. Разом з ними в наступі на Київ брали участь сформовані на польських територіях 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка і 2-га Стрілецька дивізія полковника Олександра Удовиченка, а також війська Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка, що повернулися на Поділля після Першого Зимового походу.
* За матеріалами книжки Середницький Ярослав. Пані Льоля: втекти від більшовиків. – Київ: Темпора, 2019. – 428 с.
** За даними українського історика Дмитра Дорошенка в Україні тільки в 1918 році надрукували 673 українські книжки. Деякі з них мільйонними тиражами.
Ярослав Середницький, дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
