У Національному музеї історії України відбулася презентація книги історика Ярослава Файзуліна «За кулісами злочину. Вбивство Симона Петлюри». Захід організували Національний музей історії України та Фундація Пилипа Орлика. До обговорення долучився історик і політик Володимир В’ятрович, а музичну програму представив гурт «Хорея Козацька».
Книга стала результатом десятирічної праці з архівними документами, свідченнями сучасників і тогочасною пресою. Ярослав Файзулін дослідив обставини вбивства голови Директорії УНР і Головного отамана військ і флоту УНР у Парижі 1926 року, перебіг розслідування та судовий процес над убивцею – Самуїлом Шварцбардом.
«На початку 1920-х років Симон Петлюра для радянської влади був ворогом номер один», – наголосив Ярослав Файзулін.
Петлюра продовжував боротьбу за українську державність навіть після поразки Української революції, наполягаючи на збереженні армії, державних інституцій та дипломатичної діяльності УНР в еміграції. Саме це, а також його вплив на український повстанський рух робили його небезпечним для більшовицької влади.
Окрему увагу автор приділив обставинам убивства та паризькому судовому процесу, під час якого постать Петлюри опинилася в центрі кампанії звинувачень у погромах. Файзулін розглянув свідчення про можливі зв’язки Шварцбарда з радянськими спецслужбами, водночас наголосивши, що остаточної відповіді на питання про його агентурний статус досі немає.
Історик Володимир В’ятрович звернув увагу на інформаційний вимір справи та її актуальність для розуміння російських методів дискредитації українського визвольного руху. За його словами, судовий процес перетворився на інструмент інформаційної боротьби, а його наслідки відчутні й сьогодні.
«Ті самі, по суті, рамки, ті самі методи використовувалися досі», – зазначив історик, проводячи паралелі між кампаніями проти Петлюри у 1920-х роках і сучасною російською пропагандою проти України.
«Про таємні вбивства совєтських спецслужб найчастіше дізнаємося тоді, коли операція провалювалася: агент утікав і розповідав про неї, виконавця затримували або в архіві знаходили документ, який мали знищити чи назавжди засекретити.
Такі знахідки допомагають простежити шлях від задуму до виконання, але не дають відповіді, наскільки вони показові для операцій, що не залишили очевидного сліду. Тут легко впасти в одну з двох крайнощів: бачити руку чекістів за кожним нерозкритим злочином або відкидати їхню причетність, якщо немає наказу чи зізнання виконавця.
Найбільше запитань залишають операції, що завершилися для спецслужб успішно: виконавець утік або, навіть затриманий, переконав інших, що діяв із власних мотивів. Замовник залишився в тіні, а політичної мети досягнуто двічі: завдання виконано, причетність спецслужби не доведено. Ба більше, сама підозра могла зміцнювати образ всюдисущих і невловимих чекістів – навіть у випадках, до яких вони не мали стосунку.
Відсутність наказу не доводить, що його не було; так само політична вигода від убивства ще не доводить, що його організувала спецслужба. Чекісти могли використати подію, до якої не були причетні, або вчинок людини, що діяла з власних, часом ідеалістичних мотивів.
Цей вимір важливий для розуміння «активних заходів» КГБ: вони охоплювали не лише роботу з керованими агентами, а й використання обставин, настроїв, конфліктів і приватних мотивів. Розсекречені архіви відкривають нові подробиці, проте ключові документи про рішення московського центру здебільшого залишаються недоступними.
Усі ці питання постають і під час дослідження одного з найгучніших політичних убивств – убивства Симона Петлюри. Ким був Шварцбард: месником, який діяв із власної волі, виконавцем чужого задуму чи людиною, чиї мотиви й учинок чекісти зуміли використати?
Відповідь шукає український історик. Для цього він залучив величезний масив документів, зокрема нещодавно відкриті матеріали з архіву зовнішньої розвідки. Дякую Ярославу Файзуліну за масштабну працю, а видавництву «Українська Видавнича Справа» за її втілення в солідне видання», – сказав Володимир В’ятрович.
Завершила подію музична програма гурту «Хорея Козацька» під керівництвом Тараса Компаніченка. У залі виставки «Шлях Героїв. Пам’яті Симона Петлюри» музиканти виконали стрілецькі, повстанські та рекрутські пісні, а також військові марші, відтворені за архівними нотними джерелами й тогочасними співаниками. Програма була присвячена добі українських визвольних змагань.
Презентація поєднала історичну дискусію та музичну реконструкцію, давши змогу поглянути на вбивство Петлюри не лише як на окремий злочин, а і як на подію, що вплинула на міжнародне сприйняття українського визвольного руху та боротьбу за незалежність.
За матеріалами ЗМІ
Фото Вікторія Сидорова, Національний музей історії України
