Юрій Щур
Безперечно, топ-новиною тижня, що минає, стало звільнення Херсона від рашистських окупантів. До обласного центру повертаються українські органи правопорядку, серед першочергових задач яких буде й виявлення поплічників та агентури ворога. А остання у чудовому південноукраїнському місті з’явилася не зараз і не вчора. «Традиції» боротьби росіян, чи то червоних, чи то брунатних, з інакомисленням сягають корінням у героїчні та трагічні сторінки історії ХХ століття. Ретельно пильнували чекісти й українських націоналістів не лише під час «зачистки» Херсонщини під час рерадянізації та після прибуття переселенців із західноукраїнських областей. У другій половині 1950-х років агентурою обсаджувалися й ті члени ОУН чи бійці УПА, які вже відбули присуд у таборах і поверталися на територію України. Виконавців юдиної роботи вербували як на місці, так і направляли із таборів, де вони вже мали подібний досвід.
Нерідко новітніх Юд переправляли на південні терени України із місць постійного проживання й «роботи» у зв’язку із загрозою викриття. Так було із цілою родиною агентів з села Шпиколоси на Тернопіллі. «Коваленко», «Дорожний» та «Вєра» весною 1953 року були організовано відправлені на Херсонщину, щоправда із припискою – «заборона виїзду до Тернопільської області». Їх приділили до овочевого колгоспу неподалік від обласного центру, де вони далі продовжували свою юдину роботу серед уродженців західноукраїнських областей.
Звітуючи перед своїм республіканським керівництвом за проведену у 1955 році роботу, співробітники херсонського КГБ зупинилися й на цінній, на їх думку, агентурі й надали їм характеристику. Зокрема, агент «Тарас» – Леонід Куліш, був уродженцем Київської області, навчався на 2-му курсі філологічного факультету Херсонського заочного педінституту, належав до спілки молодих письменників. Завербований був 3 липня 1955 року. КГБісти «надавили» на юнака фактами його належності до ОУН на території Сквирського району Київщини. Під час розгрому оунівського осередку Куліш уникнув арешту, оскільки перебував на службі у Совєтській армії. Після вербування агент «Тарас» був направлений на розробку оунівця В. Герцелинського.
Оверьян Шабак (агент «Чумак») з Рівненщини був завербований «на патріотичній основі». Видав своїх односельчан, яких вважав належними до націоналістичного підпілля. Крім того, упізнав по фотографії оунівця Степана Сороку, який здійснив втечу з ув’язнення, надав інформацію про всіх відомих рідних та близьких втікача й був скерований на їх розробку.
Жителя Верхнього Рогачика Михайла Бойка, який народився на Івано-Франківщині, завербували на підставі компрометуючих даних про участь у підпіллі ОУН. Відтоді агент «Долинський» займався розробкою уродженців західноукраїнських областей, яких КГБ підозрювало у продовженні націоналістичної діяльності.
Уродженця Рівненщини Якова Петрину також агентурили на підставі «оунівських рядків з біографії», після чого агент «Пугачов» виконував свою юдину роботу в Скадовському районі.
Влітку 1956 року на Херсонщину з Воркутинських таборів було відправлено два агенти, які дуже добре зарекомендували себе у внутрішньо табірних розробках українських націоналістів: уродженець Херсону Григорій Асаулюк («Смєжний») та уродженець Херсонської області Полікарп Кальник («Звєзда»). Відповідно, їх можна було використовувати для розробок тих членів ОУН та упівців, які оселилися на Херсонщині після відбуття присуду.
У вересневих 1956 року доповідних про роботу з агентурою, підготовлених старшим оперуповноваженим І відділу 4 Управління КГБ по Херсонській області майором Тищенком, також зустрічаємо дані про тих агентів, які продовжували розробляти українських націоналістів, серед яких були і колишні ув’язнені. Зокрема, агент «Надьожний» з Бериславського району доповів про появу у районі Тимофія Конрата, який приїхав до батька після звільнення з табору, де відбував присуд за належність до ОУН. очевидно, що агент отримав завдання втертися у довіру до новоприбулого й розробляти його самого та його зв’язки.
Агентка «Галя» характеризувалася Тищенком як дисциплінована, ініціативна й така, що чудово розуміла завдання, які їй ставилися – розробка українських націоналістів серед уродженців західноукраїнських областей. На зустріч з майором «Галя» прийшла з інформацією про потенційний об’єкт розробки – оунівця Дмиша, який щойно приїхав з таборів.
Агент «Високий» не лише надав інформацію про відомих йому колишніх ув’язнених оунівців, а також і первинні дані про спроби «розговорити» їх. Зокрема, сусідка агента Марія Лисишина неодноразово говорила про те, що їй у таборі жилося краще, аніж тут у колгоспі, де вона працювала у бригаді будівельників. Ледь не слово у слово повторював слова Марії й колишній в’язень Бесараб, який працював на колгоспній пилорамі.
