Плоть нічтоже,
Дух животворить
Г.Сковорода
30 вересня 1930 р. часопис „Сурма”, посилаючись на ПТА (Польську телеграфну агенцію), повідомляв: „Сьогодні, на зарядження прокуратурської влади, відбулася в Бібрці конфронтація (очна ставка, слідчий експеримент – прим.авт.) Юліана Головінського, команданта УВО, підозрілого в приготуванні нападу на поштовий амбулянс біля Бібрки в липні ц.р., зі свідками події, що могли б устійнити ідентичність справників. Підчас повороту з Бібрки до залізничної станції Глібовичі Головінський скористав з того, що один з ескортуючих поліцистів задержався, ударив п’ястуком (кулаком – прим.авт.) другого та хотів утекти. В погоню пустився інший поліцист та вистрілив за Головінським 6 разів. Одна куля поцілила Головінського в голову та поклала його трупом на місці”.
Така офіційна версія польської влади про смерть крайового провідника ОУН на ЗУЗ (західноукраїнських землях), Начального команданта УВО Юліана Головінського була подана на шпальти газет.
Поховали його на сільському цвинтарі у Глібовичах, при цьому було відмовлено дружині в праві похорону чоловіка, а також в праві на ексгумацію з метою встановлення справжніх причин смерті. Такий поспіх свідчив про намагання офіційних властей чим скоріше закрити цю драчливу для них справу, що шилася білими нитками…
Визвольні змагання українців 1918-1920 рр. за державну незалежність були програні. Частина учасників цих змагань змирилась і стала на шлях конформаційного життя, інші виїхали за кордон в знак протесту проти окупації України її ворогами, і лише найсамівідданіші та рішучі патріоти вирішили продовжувати боротьбу. Як же треба було любити свою Україну, щоб після шести років мілітарної напруги (1914-1920рр.) залишитись твердими в переконаннях, що лише збройною боротьбою можна здобути незалежну Державу.
Наприкінці літа 1920 року один із чільних провідників визвольних змагань 1918-1920 рр. полковник армії УНР Євген Коновалець скликав у Празі з’їзд українських військовиків, колишніх старшин УГА та Корпусу січових стрільців. Серед учасників Празького зібрання був і сотник УГА Юліан Головінський. На з’їзді устійнено утворення УВО (Української Військової організації), яка проголосила основним завданням продовження збройної звитяги з ворогами України. „ …Ми створили військову організацію, – писав з цього приводу один із її чільників Осип Новроцький , – … нам треба зберегти військові кадри, щоб вести далі боротьбу проти обидвох окупантів і мати на всякий випадок готову військову силу”.
Для реалізації задуманого на окупованій поляками Галичині було утворено Начальну команду УВО, яка, щоб про себе заявити, організувала замах на керівника польської держави маршала Й.Пілсудського у Львові 25 вересня 1921 р. Правда, антентат був невдалим, проте демонстрація сили відбулась. Активну участь у підготовці замаху приймав Ю.Головінський.
Польська поліція шаленіє. У 1924 р. вона заарештовує Крайового команданта УВО полковника Андрія Мельника. Є.Коновалець призначає на місце арештованого новим командантом Ю.Головінського. Останній розуміє, що організація спротиву окупантам є дуже важливою ділянкою роботи УВО, але необхідно приділяти увагу і політичній роботі з народом, дати йому надію на перспективу визволення, поєднувати підпільну роботу із легальною. І це йому вдалося.
Не забував Ю.Головінський і про бойові дії, які лягали на плечі „летючих бригад”. Його першою значною акцією на посту Крайового команданта УВО була організація замаху на президента Речі Посполитої Станіслава Войцеховського у Львові, який тут мав відкривати так звані „Східні Торги”. Одному з виконавців бомбового нападу на Войцеховського він пояснив мету: „Цей акт має для нас велике значення, вістка про нього рознесеться широко по світі і це буде голосним і чинним протестом українського народу проти неправної польської державности на наших землях” Атентант виконано 5 вересня 1924 р. на Марійській площі у Львові, проте Войцеховський залишився живим.
Ще однією стратегічно важливою цариною діяльності УВО, що лягла на плечі команданта, було фінансове забезпечення функціонування усіх структур організації. Спроба опиратися на грошову допомогу діаспори не мала потрібного успіху – українська громада на американських землях була в своїй основі небагатою, тому і допомога її – адекватною. Хоча сама акція збору коштів – дуже важливою, бо, як пише Зиновій Книш, один із чільних діячів УВО тих часів, „…світ бачив, що український нарід, де б він не жив, уважає потрібною революційно-визвольну боротьбу, коли дає на неї гроші”. Головінський усвідомлював, що „головна фінансова база мусить бути здобута власними діяннями у краю, здобута від ворога, відбита в нього з того, що загарбав він в українського народу”, – згадував судження команданта з цього приводу З.Книш.
Головінський організаційно забезпечив і провів з своїми бойовиками із „летючих бригад” декілька експропріаційних акцій, які дали можливість забезпечити за рік організацію більшими коштами, ніж 10-річні збірки серед діаспори. З присмаком гумору, згадують однодумці, Головінський висловлювався про вплив грошей на політику в тому сенсі, що „вся українська політика в Галичині – це по суті речі боротьба за вплив в культурних та економічних установах”, і коли б він міг на ту ціль кинути кілька мільйонів золотих – „всю політику сховав би в кишеню”.
Польська поліція в паніці: експропріаційні акції розгорнулись по всій Галичині. Тут пограбовано поштовий віз, це саме повторюється за 300 км., в іншій стороні. Там напад на поштове відділення, тут спроба нападу на поліційний конвой. Поліція не може встановити, чи це сплановані акції, чи випадкові збіги.
Тим часом реєстр експропріацій більшає. За неповних півтора року: напад на поштовий віз під Богородчанами, злом каси скарбового уряду в Долині, два напади на поштовий віз під Калушем, атака на поштовий уряд на Познанщині, на поштовий амбулянс під містечком Дунаєвом і на завершення – сміливе і зухвале пограбування головної пошти у Львові під самим носом у міської та воєводської поліції. Варшава сипала погрози львівській поліції, мінялось поліційне керівництво, а натрапити на слід „експропріаторів” не могли.
Акцією нападу на головну пошту у Львові керував особисто Юліан Головінський, він був на подвір’ї пошти і віддав розпорядження щодо конкретних експропріаційних кроків. Офіційно поштовий уряд Львова заявив про втрату 32 тис.золотих, а один із учасників акційного чину Сеник-Грибівський, що транспортував здобуті гроші і здавав їх до партійної каси, назвав суму в 100 тис. польських золотих.
На той час поліція не знала, що це робота Ю.Головінського, але за всяку ціну хотіла дізнатись про організатора цих зухвалих вчинків.
Після вбивства польського шкільного куратора Яна Собінського 19 жовтня 1926 року по Галичині прокотилась чергова хвиля арештів запідозрюваних у приналежності до УВО. Серед заарештованих виявився і Ю.Головінський. 14 місяців слідчого арешту і суд присяжних у Львові (процес 17-тий) в 1928 р. не змогли зломити волі Головінського, вину не доказали і суд звільнив його. Проте поліція нюхом відчувала його роль в організації, тепер він під постійним наглядом і це змушує бути дуже конспіративно обережним – він стає підприємцем в Чесанові, живе із сім’єю і лише зрідка наїжджає до Львова. Головінському вдалося заколисати пильність поліції. Цей час співпадає із значними змінами в політичному житті Галичини. Наприкінці січня – початку лютого 1929 р. у Відні був проведений Перший Конгрес українських націоналістичних організацій, які проголосили утворення об’єднаної ОУН (Організації Українських Націоналістів). УВО увійшла до ОУН, однак структури організації ще деякий час зберігали певну автономію (до 1931 р.), продовжувала функціонувати Начальна команда…
ОУН поповнюється студентами та представниками інших верств української молоді, яких до боротьби запалював героїчний спротив польській окупаційній владі членів УВО. Серед особистостей, які надихали молодь до боротьби, був, за твердженням авторів Енциклопедії українознавства, Юліан Головінський.
Новоутворена об’єднана націоналістична організація (ОУН) потребувала вироблення нової тактики, особливо у справі взаємодії з уже авторитетною УВО. Щоб уникнути дублювання у діяльності, керівництво ОУН в особі Є.Коновальця вирішило скликати наприкінці червня 1930 р. конференцію у Празі. До участі у цій нараді був запрошений і Ю.Головінський, авторитету і досвіду якого так потребувала ОУН.
Головінський таємно виїхав до Праги, і наприкінці конференції, в конфіденційній обстановці за участю лише чотирьох осіб, Є.Коновалець визначив повноваження „Дубика” (псевдо Головінського). Серед них головне – керівництво революційним рухом на ЗУЗ „віддається в руки „Дубика”. Він повинен був забезпечити оформлення тільки однієї організації – ОУН, яка „буде мати два рамена: легальне – в формі політичної партії, що для тої цілі ще треба створити, і конспіративне – яким через якийсь час буде бойовий реферат ОУН, що тимчасово буде виступати під фірмою УВО”.
Повернувшись через Закарпаття додому, Ю.Головінський поринув у вир революційної діяльності.
Для поповнення партійної каси знову постала потреба провести серію експропріаційних акцій, які мали повторюватись щомісяця: Станіславів, Дрогобич, Коломия. Серію нападів мала відкривати акція на поштовий амбулянс (віз) під Бібркою. Участь у розробці плану брав Головінський, що свідчило про важливість чину.
Напад був призначений на 30 липня 1930 р.. І точно у визначений час, коли амбулянс із грішми їхав із залізничної станції Глібовичі до повітового уряду у Бібрці, бойовики Ренса (З.Книша) здійснили експропріацію. Напад був не зовсім вдалим. В перестрілці загинув поліцист і один із бойовиків (Гриць Пісецький). Поліція зчинила галас на всі „східні креси”, почалися облави, арешти. Польська преса роздмухала подію до неможливих розмірів. Дирекція пошт у Львові оголосила, що викрадено під Бібркою 26 тис. польських золотих…
20 вересня 1930 р. у Львові при виході з штаб-квартири УНДП (легальна українська партія) поліція заарештувала Юліана Головінського. 30 вересня його вивезли в район Бібрки для слідчого експерименту…
„Розбудова Нації”, орган ПУН (проводу українських націоналістів) в номері 9-10 за вересень-жовтень 1930 р. на першій сторінці помістила повідомлення: „Сотник Юліан Головінський, визначний член Організації Українських Націоналістів, загинув трагічною смертю, підло вбитий ляцькою поліцією під Бібркою 30 вересня 1930 року”.
Минуло 85 років …
Тарас Шах, заслужений
вчитель України, член УВАН
(Канада).
м.Бібрка
