Є в Чернігові вулиця Євгена Онацького. І вирушаючи з міста над Десною до Аргентини, я дуже хотів серед решти справ знайти по той бік Атлантичного океану місце останнього спочинку цієї людини – одного з видатних і найвідоміших діячів української еміграції.
З-поміж інших могил українського цвинтаря у Монте-Гранде навряд чи вирізняється скромний пам’ятник на надгробку Євгена Онацького. Чорний мармуровий хрест заввишки у півметра, перед ним – невеличка плита, де-не-де вкрита від старості мохом. На ній – сконцентровані в лаконічний текст вибиті на камені фрази: «Український патріот, суспільний і громадський діяч. Професор, дипломат, письменник, журналіст. Член проводу ОУН, голова УЦР в Аргентині». Одначе дані слова лише дуже незначною мірою відображають біографію цієї людини.
Євген Дометійович Онацький народився 1894 року в Глухові. Дитячі та юнацькі роки провів у Кам’янці-Подільському, а 1912 року вступив до історико-філософського факультету Київського університету. Вів суспільно-громадську діяльність, з 1917 року входив до складу Української Центральної Ради як представник студентства. Брав активну участь в Українській Революції 1917-1920 років.
1919 року Євген Онацький виїжджає на дипломатичну службу до Риму, де працює в пресовому бюро та стоїть біля витоків організації місії УНР у Ватикані. Активно займається журналістикою, співпрацюючи з багатьма українськими періодичними виданнями. Готує до видання «Італійсько-український словник». Чималий вплив на Онацького мало знайомство з головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем, і незабаром він стає представником ОУН в Італії.
Життя і громадська діяльність на користь України в Італії тривають до вересня 1943 року, коли Євгена Онацького арештовують як визначного українського націоналістичного діяча за його постійне критичне ставлення до німецького націонал-соціалізму.
Навесні 1947 року починається новий етап у житті Онацького – він емігрує до Аргентини і стає одним з провідних діячів української діаспори у цій країні. Голова Спілки українських науковців, митців та літераторів у Буенос-Айресі, редактор тижневика «Наш клич» (1947-1963), календарів-альманахів товариства «Відродження» (1949-1961) та православного щомісячника «Дзвін» (1953-1957). В Аргентині Євген Онацький завершує свою багаторічну працю над «Італійсько-українським словником», але видати його вдається лише 1977 року зусиллями предстоятеля УГКЦ Йосипа Сліпого. Але, мабуть, найголовнішою працею Онацького стала «Українська мала енциклопедія», видана у 8 томах (16 книгах) загальним обсягом 2148 сторінок. Це, дійсно, колосальна праця, в якій протрактовано теми суспільних наук і української духовної культури – етики, релігії, суспільної психології і філософії, вірувань, забобонів, символіки, народної творчості, історії, літератури. Автор енциклопедії вважав, що на відміну від звичайних лексиконів, котрі мають безособовий характер, УМЕ повинна висвітлювати матеріали з позицій християнської етики та української духовності. «Українська мала енциклопедія» була видана накладом 1000 примірників у 1957-1967 роках, і тепер є бібліографічною рідкістю і неабиякою науковою цінністю.
Живучи в Буенос-Айресі, Євген Онацький брав активну участь у громадському житті української діаспори, впродовж 1953-1960 років очолював Українську Центральну Репрезентацію в Аргентині. Залюбки відвідував зібрання гуртка інтелектуалів «24 de Noviembre», власним прикладом виховував молодь. Та все ж-таки час брав своє. Роки виснажливої, жертовної роботи призвели до проблем із зором, згодом додалися й інші хвороби. Помер Онацький 27 жовтня 1979 року. Був похований на кладовищі Чакаріта в Буенос-Айресі, але 1986 року було організовано український цвинтар у Монте-Гранде (одне з міст-супутників аргентинської столиці), і згодом відбулося перепоховання Євгена Онацького і його дружини Ніни (вона померла 1983 року) на цьому найбільшому некрополі нашої діаспори в Аргентині.
…Коли я знайшов могилу Онацького у Монте-Гранде, на ній лежали квіти. Нехай навіть і не живі, а штучні, але вони переконливо свідчили про ту добру пам’ять і яскравий слід, які залишила ця непересічна людина у житті української еміграції.
Олександр Волощук (з Буенос-Айреса)
