Як Василь Кочубей і Володимир Генбачів розбудовували збройні сили України сто років тому у часи гетьманату

Генбачів у центрі_команда корпусу УГА Стрий 1919

29 квітня 1918 року в Києві (тепер на тому місці кінотеатр “Україна”) за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом. Він проголосив Українську Державу, ухвалив Закони про тимчасовий державний устрій України. Ними встановлено форму правління – Гетьманат та порядок здійснення гетьманської влади. Українська Держава – це одна з форм української державності, створеної в ході Української революції 1917–1921 років. Багато зусиль гетьман докладав до військового будівництва. Як професійний військовий Павло Скоропадський усвідомлював значення національних збройних сил. Для їх формування планувалося створити 8 територіальних корпусів і 5 кінних дивізій. Сьогодні розповімо про двох військовиків з Полтавщини періоду гетьманату.

Генеральний пи­сар Вільного козацтва Василь Кочубей

10 березня минуло 130 років від дня народження Василя Кочубея, військового діяча, особистого ад’ютанта Гетьмана Української Держави Павла Скоро­падського, Генерального пи­саря Вільного козацтва.

Василь Кочубей у центрі 1918Василь Кочубей у центрі

Майбутній полковник Збройних Сил Української Держави, онук українського хіміка Петра Кочубея народився на Полтавщині 1892 року у сім’ї камергера Василя Кочубея. Із родиною Павла Скоропадського його сім’я жила по сусідству у Глухівському повіті Чернігівської та Прилуцькому повіті Полтавської губернії. Дід Василя Кочубея та батько Павла Скоропадського були добрими друзями. Освіту Василь отримав у Відні та Санкт-Петербурзі. Закінчив реальне училище у Царському Селі. Військову службу розпочав з 1911-го, спочатку як охотник до 3-го ескадрону Кавалер­гардського полку. Успішно склав іспити при Ніколаєвському кавалерійському училищі, отримав звання корнета (1912). У 1914-1917 роках перебував на фронтах Першої світо­вої війни. У званні поручника від трав­ня 1916, штабс-ротмістр від серпня 1916. Після закінчення 1917 підготов­чих курсів Ніколаєвської військо­вої академії (1-ї черги) був призна­чений старшим ад’ютантом до штабу 34-го армійського корпусу генерала Павла Скоропадського. Звільнений із військової служ­би у грудні 1917 року. 16 жовтня 1917, на І з’їзді Вільного козацтва, Павло Скоропадський обра­ний Генеральним отаманом Вільного козацтва, а Василь Кочубей, його ад’ютант, – Генеральним писарем (Канцлером), хоча їх і не було на з’їзді.

У серпні 1918 року, за дорученням Павла Скоропадського, виїжджав до Берліна як секретар прем’єр-міністра Федора Лизогуба та товариша міні­стра закордонних справ Олексан­дра Палтова із дипломатичною місією з питань Криму і флоту. Розмовляв укра­їнською мовою, добре володів та­кож німецькою, французькою, московитською. Автор спогадів про Павлв Скоропадського та генерала Якова Гандзюка. Помер 14 бе­резня 1971, у місті Нойффен, Західна Німеччина. Дружина – Софія Казимирівна Остророг (Sophia Maria Alexandra Ostrorog-Sadkowska), представниця давнього польського роду. В 1922 році у подружжя народилась донька Варвара, в заміжжі – Шубская, яка по війні проживала у Флориді (США). Інші нащадки також проживають у штаті Флорида

Генерал – хорунжий Володимир Генбачів

10 липня ц.р. виповнилося 150 років від дня народження Володимира Генбачіва (1872-1957), військового діяча, генерального хорунжого Армії Української Держави.

Генбачів 1905

Генбачів Володимир Йосипович (іноді Ґембачів) походив із дворян, православний. Народився у Полтаві, закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1892). Належав до старовинного козацького роду Миргородського полку, відомого з XVIII століття. Служив у 2-й батареї Новогеоргїївської фортечної артилерії та 3-й Закаспійській артилерійській бригаді. Закінчив Ніколаєвську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1903). У 1908-1912 pp. викладав воєнні науки у військовому училищі (Москва). У 1914 р. – начальник штабу 2-ї стрілецької бригади, нагороджений Георгіївською зброєю. З 24 жовтня 1916 р. по 1917-й – командир 6-го стрілецького полку, в. о. начальника відділу штабу 4-ї армії.

генбачів 1919

Учасник перших визвольних змагань 1917-1921 рр. за незалежність, підтримував Гетьмана Павла Скоропадського. З 1918 року – в гетьманській армії, від кінця червня – начальник штабу Полтавського губернського коменданта, з 17 серпня 1918 р. – начальник штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави.

З грудня 1918 р. служив в Українській Галицькій Армії (УГА). У травні-липні 1919 р. – командувач ІІІ-го та IV-гo Галицьких корпусів. У липні-листопаді 1919 р. – начальник тилу УГА.

У 1920 р. емігрував. За однією версією, після 1922 р. повернувся в Україну, в Єлісаветґрад (зараз – Кропивницький), де жив принаймні до 1926 року. Подальша доля невідома. За іншою версією дослідників, 1920 року евакуювався до Константинополя. З 1923 року у Франції, мешкав у м. Орлеані, працював у конторі орлеанського хімзаводу. Помер 8 січня 1957 року, похований на великому Орлеанському цвинтарі.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційного сайту УІНП та книги доктора права, приват-доцента Українського Вільного Університету, члена Національної спілки краєзнавців України й Асоціації українських письменників Олександра Панченка «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія»)

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа