Юрій Щур
Після закінчення німецько-совєтської війни, за результатами процесів примусового переселення, на території Південної України опинилося багато уродженців західних земель. Співробітники МВД/МГБ, а потім і КГБ, небезпідставно вважали, що серед цих переселенців є члени ОУН та колишні бійці УПА, які скористалися нагодою для легалізації. У провадженні регіональних Управлінь перебувала значна кількість справ-формулярів та агентурних розробок, фігурантами яких були саме «західняки». Зауважимо, що часто подібні розробки не мали на меті арешт та засудження підозрюваного у націоналістичній діяльності. Чекістів цікавила, перш за все, можливість інкорпорації своїх досвідчених агентів до діючого збройного підпілля для його ліквідації зсередини та проникнення до закордонних осередків українського націоналістичного руху. Не стала винятком і Доня Тимків, справа-формуляр №205, яка перебувала у провадженні Верхньорогачицького райвідділку МВД.
За справою розроблялася Доня Тимків «Полтавка», уродженка села Яворівка Калуського району Івано-Франківської області, а на той час жителька Верхнього Рогачика, а потім – колгоспу ім. Сталіна Верхньорогачицького району. Сама справа була заведена ще у 1945 році Калуським райвідділком УМВД Станіславської області на підставі інформації про її належність до підпілля бандерівської ОУН. Зокрема, від агентури та свідка П. Лесюка було відомо, що вона у 1944 р. встановила зв’язок з надрайонним провідником ОУН «Дубом», була призначена станичною під псевдо «Полтавка». Поширювала націоналістичну літературу та збирала продукти харчування для повстанців. З 1946-го по 1950-й була на нелегальному становищі, додатково виконувала доручення як зв’язкова районного провідника ОУН (б) «Хмари». Затримувалася місцевими чекістами у січні 1950-го, однак за браком доказів була відпущена.
Того ж року Доня Тимків, скориставшись переселенням усіх жителів Яворівки до Херсонської області, через знайомих отримала документи на ім’я Анастасії Петрів й виїхала на Південь. Тут вона й далі, за даними совєтської агентури, підтримувала зв’язки із членами збройного підпілля ОУН на Калущині й саме за їх завданням агітувала переселенців повертатися до рідних місць, групувала навколо себе молодь, з якою займалася патріотичним вихованням тощо. Ці матеріали й стали підставою для заведення місцевими чекістами у 1951 р. справи-формуляру, до якої з часом були додані й матеріали з Калуша.
У 1953 р. агентура повідомляла оперативним співробітникам, що Доня Тимків дещо призупинила свою діяльність, а чекісти це пов’язували із загибеллю відомих їй підпільників на Прикарпатті. Тим не менше, інтерес до неї зі сторони комуністичних репресивних органів меншим не став, її й надалі розробляли із формулюванням «колишня учасниця ОУН», паралельно підбираючи для цього агентуру. Вхідна й вихідна кореспонденція Тимків та її рідних постійно читалася карателями на предмет наявності шифрів і тайнопису.
Першими до розробки були введені агенти «Васільок» та «Данілов». Одне з перших повідомлень «Васілька» стосувалося зв’язків із підпільниками ОУН. Зокрема, у агентурному донесенні наводилися слова Доні Тимків: «У 1951 році я отримала з Калуського району листа, де було для мене завдання проводити серед переселенців західняків агітацію, щоб вони поверталися на своє попереднє місце проживання на Західній Україні». Крім того, «Васільок» розповіла про зв’язки Тимків з переселенкою Анною Тимків з Григорівки, сусідами якої були родичі агентів «Лесі» та «Грозного» (чоловік та дружина). Перебуваючи у родичів, вони ненав’язливо познайомилися із подругою об’єкта розробки, а та у свою чергу їм розповіла багато цікавого. Зокрема про те, що Доня Тимків проживає разом із братом Григорієм, який «ховається» під прізвищем Василя Бойка. А їх батько виїхав назад до Калуського району для встановлення зв’язків із збройним підпіллям ОУН і досі не повернувся.
В процесі подальшої розробки «Грозному» вдалося дещо розговорити й саму Доню. Зокрема, агент від неї почув про допомогу, яку вона надавала раніше підпіллю ОУН, а також про документи на фіктивне прізвище. Даних про активну діяльність вже після переїзду на Херсонщину «Грозний» не здобув, рівно ж як й інші двоє агентів. Час від часу «Грозний» доповідав оперативним співробітникам МВД про якихось провідників із Калущини, які мали приїхати/приїхали до об’єкта розробки. Однак цим свідченням чекісти не довіряли, а з часом взагалі виключили його з агентурної мережі як злісного дезінформатора. «Васільок» та «Данілов» по справі також працювати не могли, оскільки Тимків разом з родиною у жовтні 1954 р. виїхала з Верхнього Рогачика в район, до колгоспу ім. Сталіна, села Первомайського.
Постала чергова проблема у підборі агентури для розробки. «На око» співробітникам МВД припали двоє чоловіків, які проживали у будинку Доні Тимків – уродженці Тернопільщини Петро Турчинський та Григорій Іщук. Особи цих сусідів були взяті у ретельну перевірку, з’ясовувалася можливість і доцільність їх вербування до агентурної мережі для розробки. У 1955 р. до розробки планувалося включити «свіжозавербованого» (22 липня) агента «Долинського». Цим псевдонімом користувався уродженець Войнилівського району на Прикарпатті Михайло Бойко, який у 1948-1950-х рр. допомагав націоналістичному підпіллю. На момент вербування він навчався у сільськогосподарській школі у Херсоні й спеціально мав бути розподілений до колгоспу, у якому працювала Тимків.
Планів завербувати агента серед її найближчого оточення чекісти також не полишали. Окрім Григорія Іщука, вивчалася також особа доброї знайомої об’єкта розробки Марії Яреми. Остання з Тимків була знайома ще на Західній Україні, більше того – у 1948-1949 рр. переховувала її у себе у будинку.
Загалом же, протягом чотирьох років співробітникам МВД Верхнього Рогачика не вдалося просунутися у розробці Доні Тимків. Не виключено, що вона сама не давала підстав для арешту, слідства та ув’язнення у так званих «виправно-трудових таборах». До того ж, давалася взнаки проблема місцевих «органів» з підбором якісної агентури та інформаторів, які могли би забезпечити результативну розробку. Фактом є також і той момент, що подібні мляві розробки могли тривати далі, роками. І головним їх результатом ставали стоси списаного паперу, й загальна інформація, яка кочувала із довідки до довідки, від квартальної до річної.
