Як КГБ формувало справи проти переселенців із Закерзоння

Юрій Щур

Відповідно до «Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» вже з осені 1944 року на територію Наддніпрянської України, і Запорізької області зокрема, почали прибувати переселенці-українці. На думку керівництва радянських органів державної безпеки, серед них обов’язково мали бути таємні агенти націоналістичного підпілля, які прибували до східних областей для створення оунівської мережі. Відповідно, від усіх периферійних управлінь вимагалося посилити роботу серед переселенців для виявлення й нейтралізації осередків ОУН.

Одним із перших на територію Запорізької області прибув уродженець і житель с. Гічва (зараз у Польщі перебуває в Підкарпатському воєводстві, в Ліському повіті, в гміні Лісько, над річкою Сян.), який до німецько-радянської війни був агентом 92-го прикордонного загону. Під час підготовки до виселення українського населення з Польщі він допомагав радянським органам держбезпеки перевіряти виселенців. Восени 1944 року прибув до Запорізької області як переселенець і у лютому 1945 року був завербований обласним НКВС під псевдонімом «Моряков». Під час вербування він надав багато інформації про своїх односельців, на підставі якої й було заведено агентурну справу «Пораженці». У коментарі до інформації про заведення справи відмічалося, що усі фігуранти у минулому були активними членами ОУН у Гічві, є односельцями, підтримують гарні взаємовідносини й ділові стосунки один з одним.

До розробки справи «Пораженці», окрім «Морякова» було залучено ще двох агентів. Один з них, «Якір», 1892 р.н., уродженець Ленінградської області, із заможних селян. З 1909 по 1917 р. належав до партії есерів. Під час революції встиг повоювати проти більшовиків в лавах армії Юденіча та польській. З 1920 року проживав у Гічві, звідки восени 1944 року прибув до Ново-Василівського району. Завербований у червні 1945 року для розробки оунівського підпілля серед українців – переселенців із Польщі. Інший агент, на псевдо «Львівський», 1894 р.н., уродженець Гічви. 1918 році служив у австрійській армії ветеринарним санітаром. За оперативними даними, належав до націоналістичного підпілля з 1920-х років. Мав родичів у Аргентині й Америці. Завербований 18 червня 1945 року для розробки односельців, які проходили по справі «Пораженці».

На зустрічі із куратором з НКВС «Моряков» повідомив, що у листопаді 1944 року в с. Федорівку Ново-Василівського району (тепер в складі Мелітопольського) прибуло 15 сімей переселенців з Гічви, серед яких були активні учасники ОУН. Усі вони й стали фігурантами агентурної справи. Про кожного з них було розказано наступне:

1. Біц Василь, 1891 р.н., під час німецької окупації працював у споживчій кооперативній спілці. Підтримував зв’язки з парохом Теодозієм Комарчевським та волосним старостою Метчибовичем. За визначенням співробітників НКВС, на момент заведення справи проявляв себе найбільш «різко». Відповідно, він і став головним об’єктом розробки. Агент «Моряков» відмічав, що Біц намагається відновити зв’язки з іншими підпільниками для продовження боротьби. У розмові, зокрема казав: «війна ще не закінчилася, бандерівці ведуть боротьбу з більшовиками за створення самостійної України». Загалом, з розмов виходило, що він намагається відновити старі зв’язки, через які можна було б встановити контакти із зверхниками. Особливо активно він намагався розшукати й відновити зв’язки з Миколою Губишем та Іллею Лелівим. Останній нібито проживав на території Великобілозерського району Запорізької області. Його точне місце проживання знала ще одна переселенка – Марія Олакса, до якої збирався їхати Біц. Крім того, «Моряков» повідомляв про намір Василя розшукати переселенців і з інших сіл Ліського повіту.

З метою розшуку потрібних йому людей, Василь Біц у квітні 1945 року їздив до м. Токмак, а також до Запоріжжя, де у обласному земельному відділі намагався дізнатися у яких районах проживали Губиш та Лелів. Поїздку він здійснював під виглядом купівлі продуктів харчування на ринку.

На момент заведення агентурної справи Василь Біц підтримував зв’язки з Антоном Біцем. Зв’язки з іншими фігурантами не були встановлені та потребували уточнення.

2. Біц Антон, 1894 р.н. Двічі заарештовувався Гестапо, зокрема 1939 року за організацію нелегального каналу перетину кордону із Західної України, вже приєднаної до УРСР, на територію Польщі, яка вже була під контролем німців. Наступного разу був заарештований у 1940 році, звільнений зусиллями священика Комарчевського й старости Метчибовича, які їздили у Сянок, де Біц утримувався в Гестапо. Під час окупації, за даними «Морякова», був ініціатором організації продовольчої та матеріальної допомоги підпіллю. Після переселення працював рядовим колгоспником.

3. Лучейко Юрій, 1906 р.н. Після переселення працював ковалем у колгоспі. На нього особливих даних «Моряков» не надав.

4. Лучейко Іван, 1897 р.н. Ветеринарний лікар. Також підтримував зв’язки з парохом Теодозієм Комарчевським та волосним старостою Метчибовичем. Під час війни виїхав до Німеччини, звідки двічі навідувався до села.

5. Соляр Лука, 1908 р.н. Під час окупації працював секретарем волосної управи. За визначенням «Морякова», був активним оунівцем. Підтримував зв’язки з вчителем – емігрантом з Наддніпрянщини Єфимчуком, колишнім старшиною Армії УНР. «Моряков» на підтвердження своїх слів наводив вислів Соляра під час переселення: «я як був так і залишусь націоналістом і справу свою буду продовжувати». Після переселення працював теслею на 7-й будівельній дільниці Сталінської залізниці при станції Мелітополь.

6. Дуда Михайло, 1900 р.н., уродженець с. Берізка Ліського повіту (єдиний з усіх, хто не був родом з Гічви). Під час окупації часто спілкувався з «Моряковим», розповідав про мету й задачі ОУН, висловлювався проти СРСР. На початку війни, як і багато інших, розраховував на те, що німці допоможуть створити незалежну Україну. Через це вітав створення українських військових підрозділів при німецькій армії. Вже після переселення Дуда, зустрівши «Морякова» на базарі, невдоволено висловився з приводу поганих матеріальних й побутових умов переселенців, говорячи, зокрема: «тут холод й голод, нічого немає й ми тут пропадемо від голоду».

7. Значко Антон, 1900 р.н. У Гічві підтримував зв’язки з парохом Теодозієм Комарчевським та волосним старостою Метчибовичем. Виступав серед жителів із підтримкою ідеї самостійності України.

Загалом, варто відмітити, що у повідомленні «Морякова» часто Комарчевський згадується як керівник ОУН в селі.

8. Беневят Іван, 1888 р.н. До 1920 року жив в Америці. «Моряков» вважав його одним з керівників сільської ОУН. І ніби саме із цим були пов’язані поїздки Беневята на збори до м. Лісько. Як говорив агент, Беневят був переконаний, що «навколо наша Україна, все наше, земля наша. Ми повинні мати свою Українську державу».

В рамках заведеної агентурної справи «Пораженці» розробкою Василя та Антона Біц й Юрія Лучейка займався «Моряков». З метою розробки Луки Соляра для вербовки був намічений переселенець Яковлєв, колишній емігрант, який служив у білій армії, а після переселення працював разом із Соляром теслею. Вважаємо, що вербування відбулося успішно і тут мова йде про агента «Якоря».

Для розробки Михайла Дуди та Юрія Лучейка готувалася вербовка Івана Лучейка. Порівнявши описові дані, можемо говорити, що вербування відбулося і тут мова йде про агента «Львівського».

Після цього були надані перші завдання з розробки справи. «Моряков» мав поступово зблизитися з Василем Біцем, увійти до нього в довіру й продовжувати разом із ним відновлювати зв’язки з особами, які його цікавлять. Зокрема, у Великобілозерському районі.

Для перевірки первинних даних агента «Морякова», після вербовки Івана Лучейка він мав бути відправлений до Василя Біца з легендою-завданням поцікавитися місцем знаходження Губіша й Леліва, ніби для відновлення зв’язку та продовження організаційної діяльності.

Не зважаючи на те, що особливих нарікань на діяльність агентів у органів держбезпеки не виникало, справа рухалася досить мляво. Агент «Львівський», який перебував на зв’язку із заступником начальника обласного відділу по боротьбі з бандитизмом Кривошеєвим, довгий час через хворобу був «поза грою» й по справі не працював. Протягом весни 1946 року нових даних від агентів не надходило, а два фігуранти справи, серед яких Лука Соляр, виїхали за межі області у невідомому напрямку.

Власне, й сама агентурна справа «Пораженці» з часом зійшла на нуль саме через виїзд інших фігурантів. Так, у планах агентурної діяльності по Запорізькій області на вересень 1946 року у пункті 20 значилося, що Василь Біц, Антон Біц та Юрій Лучейко виїхали на територію Західної України. У зв’язку із цим мали бути заведені агентурно-розшукові справи, втікачів необхідно було оголосити у Всесоюзний розшук. Агентурна справа «Пораженці» підлягала закриттю й здачі в архів.

Від себе додамо, що дані агента «Морякова», на підставі яких була заведена справа часто були суперечливими й дещо тенденційними. Як насправді розвивався націоналістичний рух під час німецько-радянської війни на території села Гічва й чи належали до нього фігуранти «Пораженців» з наявних матеріалів по справі з’ясувати досить складно. Разом із тим, пошуки тривають, то ж маємо надію, що віднайдуться додаткові документи які проллють світло на ті події.