5 лютого він би святкував свій день народження, а ми б писали йому у ФБ чи телефонували б і бажали, звичайно, здоров’я…
Перший раз побачила його у далекому 2002-му. Ошатний чемний хлопець прийшов до щойно орендованого офісу сумської коаліції «Партнерство за прозоре суспільство» з Олексієм Захарченком, Олегом Медуницею, Сашком Хоруженком, які відрекомендували: Георгій очолив СУМ і його делегували у Раду партнерства. Так ми познайомилися, на ремонті та прибиранні офісу.
Георгієм його не називали – Жорж, Жора, Жорочка. Доброзичливий, непідлий, нежадібний, розумний і мужній. Бо не кожен зміг би витримати той тиск, який чинили на нього владні та привладні, коли він подав заявку на перший мітинг студентської Революції на траві, яка тоді ще так не була іменована. Це зараз кожен громадянин може повідомити і провести, тоді це мала бути заявка від офіційно зареєстрованої організації. Таких було небагато, краще сказати – мало. Жора розповідав, як йому спочатку обіцяли, потім погрожували, потім таки прислали перевіряючих, які паралізували офіс Спілки… «Жор, а ти що?..» «А я що? Я їм кажу: он у мене за спиною кілька сотень студентів, я ж їх не обману…»
Це він потелефонував мені з Криму (був там комендантом якогось чергового молодіжного табору) і повідомив, що на колону студентів, які рухалися на Київ, на межі Сумської та Полтавської областей напала міліція. «Може, ви журналістів піднімете, треба щось робити, а я ж тут…» Спасибі Олександру Лаврику, який дістав для нас машину. Інна Клишко з «Панорами», Влад Івченко з «Данкору», Сашко Хоруженко – вже спостерігач від ЄС і я поїхали в Недригайлів і Ромни, телефонували до редакцій і передавали, що відбувається.
А потім був 2004-ий. Пам’ятаю, всі виборчі тури ми працювали цілодобово. Діяв прес-клуб. Олексій Захарченко тоді ще очолював осередок КВУ, то до нас сходилися не тільки журналісти, а й численні спостерігачі (переважно ті ж студенти, які з Революції на траві перейшли у Помаранчеву). Виїздили на конфліктні дільниці. У перерві Жора спав у прес-залі на зіставлених стільцях…
З однієї дільниці потелефонували вже за північ: там комісія не вивішувала протокол і декілька людей продовжували цього вимагати. Вони буцімто розбили скло на дверях підприємства, де була дільниця і куди їх не пускали. Тут же приїхав господар і купа міліції на чолі з донецьким Плехановим і його так і не посадженим за виборчі злочини заступником… Ми поїхали туди з Жорою. Міліція вже відтіснила людей до дороги, з ними лишився Сахнюк, а я пішла до входу, де стояв Плеханов. Мабуть, 10 хвилин розмови, повертаюся, а Жори вже немає. Як і всіх тих людей, виборців, які вимагали протоколу. Щастя, вже були мобілки! «Жор, де ти?» – «А нас різко повантажили в автобус і везуть на Первомайку (управління міліції – ред.)».
Хай живе технічний прогрес! Поки я вночі піймала таксі (водій, який поспівчував затриманим, довіз до міськвідділу за півціни), поки доїхала, під міліцією вже стояли наші, радіопрограма «Нічний дозор» (класний проект був!) уже передала в ефір подробиці… Жору випустили швидко й безболісно – бо «журналісти понайшли, б…»
Вранці ми вже зібралися додому після тої виборчої ночі, як прийшов Жора і приніс пляшку коньяку: «за швидке звільнення». Тоді я вперше (та й востаннє) пила коньяк ще до восьмої ранку. Але ж було за що.
…Скільки було тренінгів, таборів, проектів, прес-конференцій, спостережень за наступними й наступними виборами (він був і міжнародним спостерігачем)… Жора якось умів, не розмахуючи собою, робити немало та корисно. А ще були наші спільні святкування Нового року, твій подарунок мені на день народження, привезений із ще якогось табору в Криму – фотоальбом…
Що ж ти, Жор?..
Я побачила його тижнів за два до того, що сталося. У кав’ярні, де зустрічалася з колегою, спочатку його не впізнала навіть. «Ти захворів?» – «Та трохи», – і пішов до столика, де його чекали… Якби знати, що то востаннє. Хоча що – якби знати? І що б зробила?..
Віктор Рог, Алла Федорина, Георгій Сахнюк, лютий 2005 року, Суми
Друге відчуття (перше зрозуміле – як у всіх…) після звістки про смерть, на якому себе піймала, – образа. Образа на Жору Сахнюка, який не повинен був померти. Ну ніяк! Бо ж молодий, бо ж розумний, бо доброзичливий, бо сім’я… Як ти міг, Жорочко? Як ти міг…
Алла Федорина
