Йосиф Сірка
Тут маємо на увазі не терпіння через здоров’я, через якісь траґедії, через невдале одруження, тобто, не терпіння особисті, але такі, які мають суспільне значення. Людство пережило рабовласництво, кріпацтво, колоніяльне поневолення, хижацькі та різні ідеологічні і загарбницькі війни – більшість з того вже закінчилося. Щоправда, деякий кінець може послідкувати й сьогодні – останні подихи імерій, релігійних екстремістів. На жаль, і досі на нашій планеті залишилися створіння, які покликаються на свою релігію, чи пригадують свою імперську велич, щоб вбивати, щоб заподіяти терпіння іншим.
Існують держави та нації, які мали великі колонії – Велика Британія, Іспанія,
Франція, Португалія, але сьогодні вони утримують дружні взаємини з новопосталими незалежними країнами, які колись були їхніми колоніями. До жодної із згаданих імперій не можна порівняти північно-східну сусідку України – Росію. Ця імперська країна навіть після понад 70-річного існування під фальшивою назвою, не може змиритися з дійсністю, що країни, які після столітніх змагань здобули незалежність від імперії – хочуть бути самі собою.
Жодна з колишніх імперій не була такою брутальною до своїх колоній, якою була російська імперія по відношенню до України. На її рахунку не тільки зрівняння з землею козацької столиці Батурин, брутальне винищення не тільки козаків, але й жінок та дітей. Вона не могла змиритись з існуванням одної з найстарших мов на планеті – українською, бо та була доказом відмінности від московської мови. Тому слідували Валуєвський циркуляр, Емський указ, зрештою, вже в совєтській імперії був запрограмований лінґвоцид, який розпочався ліквідацією української літери «Ґ», а потім слідували розстріли української інтеріґенції, знищення української автокефальної православної церкви, УГКЦ та Голодомор-Ґеноцид української нації 1932-33 рр..
Винищували окупанти не тільки українську мову й культуру, але й сліди високої культури в Україні. Доктор мистецтвознавства Ростислав Шмагало твердить, що 1922 р. з України вивезли скарби, вартість яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії.
1990 р. при Кабінеті Міністрів працювала Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей і саме тоді стали відомими вражаючі факти. До музеїв Москви і Петербурґа потрапили 63 колекції лише скифського золота та скарбів Північного Причорномор’я та 158 колекцій ранньослов’янських скарбів.
Звичайно, що і інші колонільні країни вивозили скарби з колоній. Сьогодні важко оцінити вартість вивезених скарбів колоніяльною владою Великої Британії із Єгипта, чи інших колоній, або іспанськими загарбниками з Південної Америки. Та все ж і ці колишні імперії змирились з втратою колоній і сьогодні мають з більшітю з них добрі взаємини. А Великій Британії вдалося навіть з колишніх колоній створити British Commonweаlth .
Ставлення колишніх імперських націй до новостворених незалежних держав особливо яскраво протистоїть російським імперіялістам, які є одними з останніх залишків імперій.
Доречно пригадати, що 102 роки тому – 1914 р., майже увесь Африканський континет був поділений між колоніяльними країнами: Бельгією, Великою Британією, Францією, Італією, Іспанією, Німеччиною та Портуґалією. Сьогодні Африка майже повністю вільна від колоніяльної залежності, а її держави увійшли до ООН. Звичайно, що імперіялісти вивозили не тільки загарбовані багатства, але й історичні артифакти, якими заповнювали зали в домашніх музеях.
Незважаючи на загарбання предметів історичної вартості окупанти ніколи не присвоювали собі їхню історію. І саме в цьому західні імперії цілковито по іншому ставились до минулого своїх колоній, ніж це робили московити на завойованих землях.
Нам найкраще відомі шляхи та методи московської імперії у нищенні усього українського – мови, історії, культури – української нації. Сьогодні можемо з впевненістю сказати, що Моковська імперія не тільки вивозила історичні поклади з України, але й робила все, щоб позбути українців не тільки їхньої мови, але й історії.
Пам’ятник київському князеві Володимирові, як „засновникові” російської держави є доказом історичної неосвічености московитів, які, замість пошуків власної історії (до чого їх вже не раз закликали фінляндські вчені), хочуть привласнити собі історію Київської Русі – Русі-України.
Ще офіційна наука СССР замовчувала цінні свідчення про українських прадавніх предків трипільців, які жили кілька тисяч років до Р.Х.. Незважаючи на те, що знайдені археологами прадавні речі вивозили в музеї Европи та за Океан, територія, на якій жили трипільці, залишилася. Та збереглись і найбільші у світі ґіпсові печери (понад 300 км) на Тернопільщині, в яких ще збереглись і історичні докази цивілізаційного рівня Трипілля. Отож, украсти можна предмети, присвоїти можна чужу історію, а от з територією москалям таки не справитись – вона була українською і залишиться такою.
На жаль, в самій Україні ще знаходимо величезну кількість людей, які не знають власної історії і готові повірити московській брехні. А брехні московській нема кінця-края – спочатку брехали про братерство, потім про одну віру, про одну мову, один народ, а тоді, раптово, почали поширювати брехню про бандерівців, фашистів, людоїдів, що розпинають дітей. Погіршує цю брехню й те, що до неї залучили й Московську церкву, яка в Україні стала дбати не про проповідування Христової любові, але ненависті до ближнього (важко цю церкву назвати православною, чи християнською, оскільки з часу підпорядкування цареві, вона підпорядковувалася атеїстові Сталінові, а сьогодні імперському Кремлеві).
Українці вже 26-ий рік мають незалежну від окупанта країну, як і більшість колишніх „союзних” колоній російської комуністичної імперії. Та правду ніде діти – Україні й досі бракує патріотичного виховання у школах, вищих учбових закладах, в родинах. Досі ЗМІ, друковані і мовлені, переважають мовою окупанта, досі міністр, депутат, посадовець може нехтувати державну мову. У цивілізованому світі нема країни, яка б призначала на керівну посаду людину, що не володіє державною мовою. Саме цей факт є знущанням над „незалежністю” і є свідченням того, що в країні панує не дух незалежности, але дух колоніяльної адміністрації.
Україна славиться у світі освіченістю своїх громадян, тим, що її громадяни володіють двома-чотирма мовами. Та дійсність, що друковане слово в „незалежній” країні на 70% виходить мовою аґреора й окупанта, що такий відсоток і в телевізійних програмах, що за 30% української музики у радіо та ТБ й досі змагаються патріоти, а це є додатковим доказом того, що окупант контролює не тільки Крим та Донбас, але й всю територію.
Покликатися на те, що в лавах борців проти російського агресора борються й російськомовні є лише окозамилюванням та оманою людей, щоб відвернути увагу від факту: окупант покликався саме на вживання громадянами незалежної України його мови, щоб загарбати Крим та частину Донбасу й Луганщини.
Світ знає, що Гітлер був першим агресором, який використав, як причину, мову задля поширення нацистької держави – окупацією Австрії та Чехії. Путін лише скористався „історичним досвідом” фашистів, а нам слід пам’ятати, що Гітлер не сам добровільно віддав награбоване.
Українські політики та й увесь народ повинні нарешті усвідомити, що незалежність Европи й світу обійшлася українцям у Другій світовій війні мільйонними жертвами та руйнацією країни. На жаль, сьогодні цю незалежніть українці повинні самі здобути, бо її не дасть Україні ані Трамп, ані Путін, ані Меркель, чи Оланд.
Десятки тисяч загиблих та покалічених, біля 4 мільйонів «гнаних і голодних», які змушені були покинути свої домівки, тисячі найрізноманітніших сімейних траґедій повинні бути досить переконливими, для того, щоб чим швидше закінчити зростання людської траґедії.
Мінські «неугоди» не дали жодного поштовху до відновлення суверенітету та для контролю державного кордону України. Незаважаючи на російське саботування Міньких угод, Міжнардний кримінальний суд (МКС) в Гаазі офіційно визнав окупацію Криму Російською Федерацією збройним конфліктом.
15 листопада в Третьому комітеті, який фокусується на тематиці прав людини, ООН була ухвалена резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», за ініціативою України. Цей документ підтримали 73 держави, проти голосували 23, у тому числі Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Китай, Індія, Бразилія, 76 утримались.
Особливість цієї резолюції полягає в тому, що вперше в офіційних документах ООН Росію визнано державою-окупантом, а Автономну Республіку Крим та місто Севастополь — тимчасово окупованою територією. Крім того, в резолюції підтверджується територіальна цілісність України та невизнання анексії українського півострова.
Отже світ вже визнає воєнний конфлікт між Україною та Росією, український президент, міжнародньо визнану війну чомусь називає атитерористичною акцією.
У військовій стратегії та термінолоґії існують не тільки поняття: оборона, відступ, які війни не виграють, але й такі, як вдала атака, та наступ, які й приводять до перемоги. Тому українським генералам слід повчитися від Ізраїлю або Хорватії, які й досі не були б незалежними, коли б не використовували атаку та звільнення своєї території від державного ворога.
Ізраїльські патріоти здобули незалежність не тільки зі зброєю в руках, але й відновленням своєї мови – майже забутої. Її запровадили в освіті і відновили у всіх сферах національного життя.
Українська мова перебуває у значно кращому стані, ніж іврит був під час розбудови ізраїльської держави. Важливо і російськомовним українцям знати, що російськомовних в Ізраїлі відсотково до населення Ізраїлю більше ніж їх є в Україні, але поважають вони державну мову Ізраїля і навіть в думках не мають вимагати для російськомовних другу державну в Ізраїлі. Та тут і держаним службовцем ніхто не стане, якщо не володіє івритом.
Оскільки саме мова була для Путіна вирішальним арґументом аґресії (згідно з його твердженням), то було б доречно українцям звернутися до своєї мови, щоб цей арґумент вибити окупантові з його пропаґандивного виправдовування аґресії. А якщо й це не зупинить окупанта, то слід вдаватись до інших методів.
Не можна підмінювати поняття війни тероризмом, бо ж йдеться про аґресію чужої держави з наміром окупації. Так само потрібно людям пояснити чому українські банки банкротують один за одним, а російські банки в Україні «міцніють» і процвітають? Дуже можливо, що тут підтверджується думка О.Сівера, який на сторінках українського журналу «Дукля» (Словаччина, стаття «Воля» № 3, стр. 28-45; №4, тор. 43-57, 2015) стверджує, що в Україні панує колоніяльна адміністрація. Порушення повної заборони прямого повітряного сполучення між РФ та Україною кумом Путіна В.Медведчуком, яке оприлюднене працівниками «Схеми» (Радіо Свобода. 18.11.16 «Москва – Київ: спецборт Медведчука (розслідування)», лише підтверджує підозру Сівера.
Звичайно, може хтось сказати: Нічого – все пливе, все минає, то минуться і путіни і медведчуки. Безперечно це так, але нам видається, що вже багато страждань витерпіла Україна і вона заслуговує на краще життя, на кращі зміни. А змін не буде допоки в Україні не запанує повага до воасної історії, до державної мови, яка є запорукою не тільки всебічного розвитку, але й всебічного добробуту, якого так сподіваються і решта українців, які ніяк не споріднені з мільйонерами – депутатами, суддями, адвокатами та іншими державними злодіями.
Торонто, 19.11.16 р.
