Лариса ГРОМАДСЬКА
27 листопада минає 90 років від дня народження Олеся Бердника (1926 – 2003), письменника-фантаста, філософа, футуролога, громадського діяча, правозахисника. Ім’я Олеся Бердника поправу стоїть поряд з Великими Українцями Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком. Для багатьох українців і мислячих людей усього світу він став Провідником, Вчителем, Духовним Наставником. Його філософію вивчають в університетах Канади і США. Це була дійсно людина з майбутнього.
Олесь Бердник — людина з майбутнього
Олександр (повне ім’я) Павлович Бердник дитячі і юнацькі роки провів у мальовничому селі Кийлів Бориспільського району Київської області. Чарівна природа Лівобережжя Дніпра, розповіді рідних про багату історію козацького краю, голодомор 1932-33 років, події Другої світової війни формували його світогляд, виховували любов до рідної землі. Малий Олесь навчився читати не з «Букваря», а з книжки діда Василя про зорі. Можливо, саме тому він мріяв про космічні польоти, і все життя не лише його погляд, а й душа була спрямована до неба.
Родовід Олеся Бердника з діда-прадіда походить з Кийлова. Цікаво, що і мати, і батько носили прізвище Бердник і мали далеких спільних пращурів. Батько Павло і дід Трохим були ковалями — представниками благородної професії. Мама Маруся Василівна походила із козацького роду. Про горду і вродливу дівчину у селі ходили справжні легенди. Старожили розповідають про Марусю з довгою русявою косою, яка їздила верхи на білому коні, а закохана вона була у якогось повстанця. Дійсно, Маруся Василівна підтримувала зв’язки з повстанцями, які на початку ХХ ст. не хотіли коритися більшовицькій владі, зокрема з Юрком Тютюнником і, вірогідно, з отаманом Зеленим. Саме за це деякий час вона перебувала у Лук’янівській в’язниці.
Від своїх рідних Олесь Бердник успадкував прагнення до волі і незалежності, а любов до України проніс у своєму серці крізь усе життя.
1943-44 роках Олесь Павлович працював військовим керівником у Кийлівській школі, потім добровольцем пішов на фронт. Наприкінці 40 років був випусковим редактором і кореспондентом у бориспільській районній газеті «Колективіст», а також навчався у театральній студії Івана Франка і грав у театрі; організував аматорський театр для молоді у Борисполі. 1949 р. за виступ проти радянської цензури у мистецтві його було вперше ув’язнено. Одного разу на зборах (1948 рік) хтось із керівництва сказав, що деякі речі в українській класиці треба буде переробляти, щоб вони були співзвучні із совєцькими ідеями. А Бердник не витримав і сказав: «А хто це таку вказівку дав?» Старші актори принишкли, а виступаючий каже: «Сталін». А Олесь засміявся і у відповідь: «Що Іван Франко уповноважував Сталіна міняти сюжети його творів?» Його попередили, що після таких слів краще забирати речі і тікати з Києва. Він залишає студію і їде до Львова, влаштовується у газеті на роботу. Його, зовсім молодого, з романтичними планами у житті, арештовують. Та майже 6 років сталінських таборів його не зламали, а лише додали впевненості і мудрості. Олесь Бердник розповідав в’язням про вічне життя, таїну Всесвіту, про майбутнє. Саме тоді й збагнув велику силу і вагу слова, його неймовірний вплив на людську свідомість. На його світосприйняття вплинули знайомства із багатьма людьми, бо за ґратами тоді перебувало чимало інтелектуальних мудрих людей. У таборах були дуже хороші бібліотеки. Саме у сталінських тюрмах були справжні філософські університети Бердника. Адже після війни він устиг лише скласти екстерном іспити, вступити до театральної студії (яку так і не закінчив).
Після повернення додому Олесь Бердник замислюється над таїною буття, вірить у створення досконалого суспільства, мріє про світову гармонію. Виходить ряд його творів «Стріла часу», «Покривало Ізіди», «Чаша Амріти», «Серце Всесвіту», «Зоряний Корсар» (роман перекладений на 26 мов!) тощо. Його творами зачитується молодь, яка вірить у світле майбутнє, у торжество правди, у відродження України. Олесь Бердник пише про історичні події і козацьких ватажків, вклинює до своїх творів народні пісні, приказки, легенди, казки. Саме через фантастику Олесь Бердник кидав виклик системі, показував злочини тоталітарного режиму. Письменник-футуролог передбачив політ людини у космос, висадку на Місяць… Багато творів Бердника потрапляють під заборону, деякі з них виходять у Великобританії, США, Канаді, ін. країнах. Емігранти не лише захоплювалися і поширювали книги письменника, а й підхопили ідею створення Духовної Нації. Про те, яку зацікавленість за кордоном викликали його твори, письменник дізнався значно пізніше. Він знову потрапляє під переслідування органів КДБ за «містичні погляди». Твори Бердника вилучаються із книгарень, у газетах пишуть, що він ідеаліст, містик, космічний націоналіст.
На початку 70-років письменник разом із Миколою Руденком і Оксаною Мешко створюють правозахисну організацію — Українську Гельсінську Групу. За виступ на захист дисидентів – шістдесятників, за вільнодумство у творах він перебував під постійним наглядом. Його виключають із Спілки письменників, вилучають друкарську машинку. Руденко і Бердник активно досліджували і синтезували праці з біології, фізики, філософії, економіки, футурології, релігії, екології.
Друзі допомогли влаштуватися Берднику у художнє об’єднання, де він отримує можливість малювати. А талант художника у нього був дійсно неабиякий. Він створював ескізи до вітражів в українському стилі, малював портрети, але найчастіше з під його пензля народжувалися космічні сюжети. Олесь Бердник майстерно вирізував на дереві козаків і кобзарів…
Важливою у житті Олеся Павловича була зустріч із художницею Валентиною Сергіївною, яка стала не тільки Берегинею сімейного вогнища, але й вірним другом і порадником, людиною, навколо якої і сьогодні збираються прихильники ідей письменника. У них народилося двоє дітей — донька Громовиця і син Радан. (Від першого шлюбу в Олеся Павловича є донька Мирослава.) З Києва родина Бердників переїздить до села Гребені Кагарлицького району, аби не наражати на небезпеку інших (оскільки власного помешкання у столиці не мали, то жили на квартирах, і цим самим викликали підозри у кадебістів). Чому саме туди? Бо ще з дитячих літ Олесь Павлович із цікавістю дивився на правий берег Дніпра, який здавався йому незвичайним: там земля родюча, люди прекрасні й сильні, і серед квітучих садів на крутих схилах знаходиться країна Правди і Добра.
1979 року — друге ув’язнення за антирадянську діяльність і пропаганду, як «особливо небезпечний рецидивіст». Бердник відбуває близько шести літ таборів у Пермській області. У сусідніх камерах покарання відбували Василь Стус, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко, Вячеслав Чорновіл…
Українська Духовна Республіка Олеся Бердника
У 1989 р. Олесь Бердник створює громадську організацію «Українська Духовна Республіка» (УДР), конституція якої проголошує братерство українців усього світу. Понад усе — загальнолюдські цінності, прихід миру і щастя, подолання будь-яких суперечностей. Олесь Бердник вважав, що «ядром консолідації має бути Дух у всій його всеохопності: мистецтво, культура, наука, релігія, філософія, любов, краса, безстрашна думка, прагнення до свободи». Письменник підхопив і продовжив ідею Григорія Сковороди про Горню Республіку Духу, де всі люди житимуть у злагоді й любові. Ще у 70-х роках минулого століття він розуміє, що лише економічно створити міцну державу, відродити суверенітет України неможливо. На перше місце він ставить духовність, прагне відродити дух української нації. За це його ідеї називали утопічними. До речі, ще на першому Соборі УДР (1990 р.), на Говерлі було проголошено Незалежність України.
Послухати мудрі слова Олеся Бердника йшли тисячі людей. Собори УДР проходили на Хортиці, в Коломиї, на Правобережжі Дніпра. Почалося стрімке відродження українських народних ремесел, кобзарства, національних традицій. УДР свого Провідника пропонує на посаду Президента України. ЦВК зареєструвала кандидатуру Бердника напередодні президентських виборів. Він пропонував Левку Лук’яненку, Вячеславу Чорноволу об’єднатися і йти разом на вибори проти комуністів. Та з невідомих причин Олеся Павловича зняли з виборчих перегонів…
Олесь Бердник разом із своїм побратимом, кобзарем Василем Литвином об’їхали усю Україну, опікувалися створенням кобзарської школи у селі Стрітівка Кагарлицького району, організовували просвітницькі виступи-концерти, відвідували історичні місця і могили. Олесь Павлович побував у багатьох країнах світу, зустрічався з відомими мудрецями і філософами, вивчав філософії, релігії, історію народів світу. Але завжди був переконаний, що духовне відродження почнеться з України. Саме це підтвердив і Оракул Тибету, який зробив дивовижне пророцтво: із землі, що підняла на свій герб священну зброю Шиви (золотий тризуб), почнеться духовний підйом людства і розвиток цивілізації.
Бердника ніколи не полишала ідея об’єднання українців, пошуки внутрішньої свободи і пізнання самого себе. Він намагався знайти відповіді на запитання: «Який сенс нашого буття? Яку місію несе людина, кожна нація у цьому світі?»
Двометровий велетень був напрочуд доброю і чуйною людиною. Його щирості і любові до всього світу не зламали ні тюрми, ні гоніння (йому кругом відмовляли у роботі). Олесь Павлович любив і жалів дітей, тварин і навіть кожну травинку. Він був переконаний, що людина має шукати гармонії на землі, інакше вона руйнує все довкола і знищує сама себе.
Багатогранність таланту Олеся Бердника
То хто ж він, Олесь Бердник? Можливо, це людина з майбутнього, духовний Провідник, який стояв вище від буденності, «поза часом і простором». Багато хто вважає його своїм Учителем. Хоча жив, творив, любив, мріяв, намагався відшукати справедливість, вболівав за майбутнє України він так, як і багато інших людей. Він навчався у школі, пережив два голодомори і Другу світову війну, відбував ув’язнення у сталінських і брежнєвських таборах… Але, здається, у нього ніколи не було ненависті до світу і людей. Це була надзвичайно світла особистість, яка прагнула дарувати радість усім навколо. Олеся Бердника Бог обдарував численними талантами, які навіть складно перелічити.
Безперечно, Олесь Бердник — це письменник зі світовим ім’ям. Він був однаково талановитим прозаїком, поетом і драматургом. У його творах — фантастика і гостра сатира на тогочасне радянське суспільство, патріотичні теми, він пише про козацтво, кохання, Природу, Всесвіт і філософію буття людини і, зокрема, українця. Він писав твори для дітей і дорослих.
До того ж, Бердника можна назвати мовознавцем. Він уклав цікавий пізнавальний філософський «Словник Ра», який перегукується із санскритом — прадавньою українською мовою.
Олесь Бердник був прекрасним композитором — складав музику до власних віршів (найбільш відома пісня «Україно моя»), грав на музичних інструментах (на бандурі і банджо), мав гарний голос і добре танцював, незважаючи на двохметрових зріст. І це невипадково, адже виріс він у високодуховній родині, де любили українську народну пісню, шанували книгу. Його мати Маруся Василівна (1902 р. н.) і батько Павло Трохимович (1900 р. н.) були освіченими людьми: слова Воля, Бог, Мати, Великдень вони писали з великої літери (про це ми дізнаємося з листування у період ув’язнення Олеся Бердника з родиною – 50-і роки ХХ ст.).
Наприкінці 40-х років ХХ ст. Олесь Бердник навчався у студії театру імені Івана Франка. Очевидці розповідали, що Олесь Павлович працював також у цирку, показував цікаві трюки з вогнем. Паралельно (за спогадами колишнього бібліотекаря Анастасії Степанівни Шульги) він створив у Борисполі аматорський театр, де займалися молоді юнаки і дівчата, які за розум, мудрість, вроду (чорняве довге волосся) і зріст називали Бердника Богом. Будучи студійцем, він один-єдиний зіграв роль з керівником театру Юрою. Олеся Бердника вважали перспективним талановитим актором. Та не судилося. У сталінські табори письменник потрапив, коли йому було лише 22 роки, сповнений енергії і прагнень до життя.
Олесь Павлович — невтомний мандрівник. Він пише нові твори, спілкується із однодумцями, займається громадською діяльністю, читає лекції у Київському Планетарії. Пішки мандрував Україною і світом у пошуках істини, особливо зачаровували його Карпати. Побував на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі, Алтаї, у Тибеті і Гімалаях, читав лекції у США та Канаді.
Як політик і лідер громадської організації «Українська Духовна Республіка», Олесь Бердник згуртовує навколо себе однодумців, людей, що вірять у духовну єдність і свободу України.
Займався Олесь Павлович і правозахисною діяльністю. У 1976 р. спільно із Миколою Руденком і Оксаною Мешко вони організовують Українську Гельсінську правозахисну групу, у ряди якої вступає багато представників української інтелігенції. Це і Левко Лук’яненко, і Василь Стус, і В’ячеслав Чорновіл… Всі вони згодом були в’язнями таборів Сибіру. Письменник одним із перших виступає на захист шістдесятників, пише ряд філософських творів, звернень до людства. Надсилає лист до Генерального секретаря СРСР Брежнєва, де викриває злочинність і узурпацію влади, сваволю, беззаконня і бюрократію, засуджує режим, при якому є тисячі політв’язнів; закликає Леоніда Ілліча йти шляхом не диктатури, а «до Світу Радості й Людяності». Звертається з відкритим посланням до тиранічної Росії — імперії зла, що «зруйнувала колиску свободи — Січ Запорізьку, дивовижний витвір Еволюції, який міг би на кілька століть наблизити епоху волі й народовладдя». Він пише відкрите послання письменникам усього світу (1976 р.), де закликає, аби вони своїм Словом не руйнували свідомість людини, а направляли розум до гармонії, любові і свободи («Сплячий світ може бути пробуджений Міцними Дзвонами Слова»). Письменник стверджує, що світ іде до самознищення, бо панують гроші, насильство, бездуховність, тож негайно потрібно змінювати світогляд. Надіслані листи до ООН були зареєстровані і розглянуті. Можливо, це і стало початком того, що ідеї Бердника вивчаються у відомих навчальних закладах Америки та інших країн, а його філософські погляди об’єднують навколо себе людей різних релігій і дуже актуальні сьогодні.
Олесь Бердник був журналістом, писав вищезгадані публіцистичні твори, зокрема, працював у бориспільській районній газеті «Колективіст» (1948 рік), тепер — «Трудова слава», де обіймав посаду випускового редактора. Працював також у виданнях Західної України. Багато його філософських, патріотичних художньо-публіцистичних творів та інтерв’ю друкується у загальнодержавних ЗМІ наприкінці 80-х — початку 90-х років ХХ ст.
Бердник вважав, що людина — частина Всесвіту, яка має жити виключно в гармонії з Природою. Саме тому його можна назвати екологом, оскільки на сторінках своїх книг він піднімав ряд екологічних проблем, закликав зберегти красу Планети Земля, подаровану Богом, для нащадків. Письменник пропонує людству вихід на якісно новий рівень розвитку, який прокладе шлях у майбутнє — «Альтернативну Еволюцію». Він переконаний, що доля світу залежить від кожного з нас.
Олесь Бердник виступав справжнім літописцем, істориком. Він не просто вплітає до своїх творів реальних людей, невигадані факти і сюжети, але й дає безцінні історичні свідчення про події, очевидцем або учасником яких був сам. Це і Друга світова війна, і Голодомор 1932-1933 років, репресії 1937 р., перебування інтелігенції, освічених людей у совєтських концтаборах. Зокрема, багато описує подій, які відбувалися на Бориспільщині (Кийлів, Ревне, Бориспіль, Вороньків, Рогозів), а також ін. місцях України.
Можна назвати Олеся Павловича етнографом, фольклористом і українознавцем. У його творах ми зустрічаємо яскраві описи українських народних обрядів, звичаїв, традицій, одягу, менталітету українців. Він описує казковий світ українського села, де святим було звичаєве право, духовність, вшанування пращурів. Використовує у художніх творах прислів’я та приказки, мудрі народні висловлювання, сам створює крилаті висловлювання: «Дорослі — спотворені діти.», «Квітка й серед багнюки не втратить своєї краси. А багно, навіть всівшись усередині квітки, не звеличить себе.», «Силою матерів тримається наш світ.», «Жодна казка не вінчає славою недостойного.», «Пісні наші, казки наші, думи народні ніде не проповідують ворожнечі й розбрату.», «Козаки були споконвіку»… Бердник пропагує прадавню українську міфологію і вірування, хоча не заперечує існування Ісуса Христа. Казки і легенди вплітає у свої твори.
Одним із перших Олесь Бердник був активним учасником Клубу творчої молоді (60-і роки ХХ ст.) у Києві. Про це мені розповів Народний артист України, режисер, мистецтвознавець, письменник, політик і громадський діяч Лесь Танюк, що був керівником КТМ, до якого входила творча інтелігентна інтелектуальна молодь.
Олесь Павлович надзвичайно любив мистецтво: був чудовим фотографом (збереглося багато плівок і фото с. Кийлів, рідних і односельців). Він був прекрасним художником (малював портрети батьків, фантастичні сюжети, дивовижні пейзажі, картини і вітражі на українську національну тематику) і різьбярем (зображував портрети Тараса Шевченка, кобзарів-бандуристів, дівчат-українок). Під час роботи в мистецькому об’єднанні «Художник» робив вітражі. Олесь Павлович умів навіть добре шити (іноді шив собі сорочки і головні убори), створював ескізи для панно, які робила його дружина і друг Валентина Сергіївна Бердник-Сокоринська.
Мріяв про зорі і всесвітню гармонію, вивчав економіку, фізику, астрологію. Здається, немає галузі, у якій Олесь Павлович був би не обізнаним.
Він мріяв про будівництво музеїв, школи народознавства, кобзарів та казкового містечка у рідному селі Кийлів. «І древній Кийлів і Витач — це старовинні центри наших князів. Це точки на земній корі, які генерують творчу вібрацію. Я бачу в цьому велику перспективу. Я глибоко вірю в те, що в найближчі роки ми маємо переконати людей у кращому. Я вірю, що наша нація козацька і вона не може стати нацією лихварів і перекупщиків. Гени все ж мусять спрацювати. Соромно для правнуків Довбушів, Кривоносів, Богунів, Хмельницьких займатися гендлярством у найгіршому розумінні цього слова. Я вірю народу!» — сказав Олесь Бердник в інтерв’ю редактору «Трудової слави» Миколі Шостаку у 1992 році. А за спогадами Героя України, директора «Київметробуду», близького родича письменника Володимира Івановича Петренка, Олесь Бердник мріяв побудувати міст через Дніпро, з Кийлова до Витачева.
Письменник завжди оптимістично дивився на все, що б не посилала доля, мав надзвичайно велику силу духу. Йому доводилося голодувати по декілька тижнів, 11 років перебував у комуністичних таборах Сибіру; від нього відвернулися колишні друзі… За словами доньки письменника Громовиці, він «завжди говорив, що тяжкі часи й екстремальні ситуації — наші вчителі. Батько любив повторювати: перша відсидка зробила його письменником, друга — мислителем, неввічливе ставлення з боку влади — дисидентом, виключення із Спілки письменників України — художником. А хвороба подарувала можливість осмислити те, на що не вистачало часу раніше…»
Книги письменника перекладені багатьма мовами: англійською, болгарською, французькою, чеською, словацькою, японською, угорською, польською, німецькою тощо. Роман «Зоряний Корсар» був виданий у 26 країнах світу.
2003 р. Олесь Бердник покинув матеріальний світ. За заповітом, він похований біля рідної хати у Гребенях у саду під кущем калини. Він хотів бути похований, як козак, тому могилу насипали у формі кургану.
