12 червня 2017 р. у Парижі помер відомий український вчений та громадсько-політичний діяч Володимир Косик – «Борис Марченко». Народився майбутній журналіст і історик 26 листопада 1924 р. в селі Вацевичі, тепер Залужани Дрогобицького району Львівської області, в багатодітній селянській родині. Навчався він у “Рідній Школі” у Дрогобичі, після війни в гімназії у м. Регенсбурзі (Німеччина, 1949). В 1939 р. вступив у Юнацтво ОУН. За активну участі в підпіллі переслідуваний гестапо, а в 1943-45 рр. вивезений на примусові роботи в Берлін.
У 1949-70 рр. працював журналістом, дописував до емігрантських періодичних видань, а також співпрацював із французькими журналами. Засновник і редактор франкомовного журналу “Європейський Схід”. Деякий час працював в редакціях журналу “Визвольний Шлях” (Лондон) та газети “Шлях Перемоги” (Мюнхен), а в 1951-54 рр. на хімічному заводі Пешіне. У 1956 р. Провід Закордонних Частин ОУН призначив його редактором українських програм для “Радіо Тайпей” на Тайвані, де він працював до 1960 р. Після повернення – голова Об’єднання українців у Франції (з 1962 р.) та тереновий провідник ОУН.
Найбільшою його мрією було здобути університетську освіту, яку отримав в Сорбонні та Інституті історії сучасних міжнародних взаємин (Париж), Українському вільному університеті (Мюнхен). Відтак став доктором історії (тема: “Політика Туреччини щодо України за часів Мазепи і Орлика”). У 1981 р. він захистив у Сорбонні (університет Париж-1) докторську дисертацію на тему: “Політика Франції відносно України в 1917-1918 рр.”. В цей період автор досліджував історію УНР та особу Симона Петлюри, французько-українські стосунки.
У своїй дослідницькій і видавничій праці спричинився до висвітлення десятків тем, які оминали, замовчували або фальсифікували інші. Колосальна обізнаність із архівними документами дозволила проф. Косикові без остраху писати про такі питання, що вважаються складними в історіографії. Він мав наукову та громадянську відвагу на повний голос заявляти й аргументовано спростовувати звинувачення, які українцям приписувалися упродовж багатьох десятиліть. Працював викладачем в Національному інституті східних мов і цивілізації при університеті Париж-3; професор – УВУ та голова Педагогічної ради при Педагогічному Інституті, Львівського національного університету ім. І. Франка (1994). Після проголошення незалежності читав понад 20 років спецкурси з історії України в університетах Києва, Івано-Франківська, Тернополя, Дрогобича. Став одним із засновників в 2002 р. Центру досліджень визвольного руху у Львові, де обирався довголітнім Головою Вченої ради.
Активний учасник багатьох наукових конференцій в Україні, Франції, Німеччині та інших країнах. Автор численних досліджень та статей про український визвольний рух: “Концтабори в СССР” (1959, видано французькою, китайською, англійською і японською мовами); “Порушення прав людини в Україні і в СССР” (Париж, 1969); “Політика Франції стосовно України, березень 1917 – лютий 1918” (Париж 1981; український переклад “Франція та Україна”, Львів 2004); “Третій Райх й українське питання. Збірник німецьких документів” (Мюнхен 1985, німецькою мовою; англійський переклад видано в Лондоні, 1991); “Націонал-соціялістична Німеччина й Україна” (Париж 1986, французькою мовою; англійський переклад Нью-Йорк, 1993); “Тисячоліття християнства в Україні (988-1988)”, (Париж 1987, французькою; перекладено на англійську, німецьку та хорватську мови); “Україна та українці” (Париж 1993, французькою мовою); “Україна і Німеччина у Другій світовій війні” (Львів, 1993); “Опис України Гійома Ле Вассер де Боплана. Руан 1660” (Львів 1998, переклад на українську мову); “Україна у Другій світовій війні у документах (1941-1944)” (Львів 1997-2000, у 4 томах); “Симон Петлюра” (Львів, 2000); “Розкол ОУН у світлі документів” (Київ, 2002).
В останнє десятиліття активно дописував до багатьох газет і журналів, брав участь у конференціях і круглих столах, видавав брошури та книги. Справжніми сенсаціями стали його видання: “Правда історії. Роки окупації України 1939-1944” (Київ, 2008); “Спецоперації НКВД–КГБ проти ОУН” (Львів, 2009); “Русскій мір” – облудна вигадка” (Київ, 2011); “Україна. Довга і важка боротьба за існування” (Київ, 2014). В цих виданнях проф. Косик присвятив увагу знаковим проблемам української історії: звинуваченням націоналістів у “колабораціонізмі” та причетності до знищення євреїв, українсько-польському конфлікту, репресіям проти мирного населення нацистської і комуністичної окупаційних влад тощо.
Володимир Косик нагороджений французьким урядом званням “Офіцер Ордену мистецтв і письменства” (1998); Золотою медаллю УВУ (2000); Президентом України орденом “За заслуги ІІІ ступеня” (2005); лауреат Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2000). Почесний член Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА (1995).
Вічна пам’ять.
Микола Посівнич
