“Він ще відстрілювася навіть тоді коли його відносили з поля бою”

Сьогодні у селі Глинськ Роменського району поминали Дмитра Симоненка. Бійця 25 Дніпропетровської аеромобільної бригади. 9 днів тому він загинув під Шахтарськом прикриваючи маневр свого підрозділу. Росіяни накрили їх градами, а потім посунули на наші позиції. Осколок Дмитру потрапив між пластинами “броніку” і завдав йому смертельного поранення. Він ще відстрілювася навіть тоді коли його відносили з поля бою.
Ховали його з нашого родинного двору. З того твору де я звик бувати у бабусі і дідуся під час дитинства і юності. Мама Дмитра – тьотя Люба жила в нашій хаті з двома дітьми після того, як всі наші рідні померли або виїхали. Вона сама без чоловіка виховувала двох дітей. Я згадую як Дмитро вправно керував господарством. Працювала санітаркою в Глинській лікарні. Після її закриття знайшла роботу в Італії. Діти вже на той час були прилаштовані – донька вчилася, а Дмитро пішов контрактником до десанту.
Вчора довго з нею говорив по телефону, намагався втішити маму, що втратила єдиного сина. Вона розповідала який в неї був Дімка. Як він любив свою дружину і прийомного сина, як він хотів служити в армії, як їх заблокували на початку конфлікту місцеві донецьки баби і Дмитро вів з ними роз`яснювальну роботу. Справді він був справжній чоловік – небагатослівний двометровий красень, простий сільський парубок.
Під час подій на Майдані їх підрозділ намагалися перекинути на його придушення. Дмитро Симоненко і група десантників відмовилися їхати на Майдан. За це їх звільнили з ЗСУ. Але після перемоги Майдану він відновився і був направлений для участі в АТО. З перших днів знаходився там брав участь у бойових операціях. Його бронежилет витримав чотири ворожі кулі, а сам він зазнав поранення плеча проте не залишив підрозділ.
Безутішна втрата для матері, сестри, дружини. Для всієї Сумщини і України зрештою. Вічна память Дмитрові!