Буремні роки початку ХХ століття породили безліч яскравих історичних постатей: самовідданих і жертовних, безсердечних і жорстоких. Не стояли осторонь від світових зрушень і українці. Зброєю, пензлем, музикою, словом – вони боролися за свободу. Серед цих «Людей Свободи» – Василь Вишиваний.
Якщо подивитися на життєвий вибір Вільгельма Габсбурга з точки зору історичного досвіду українців у ХХ столітті, то логіка його дій підпадає хіба що під пояснення «невиправний романтик». Австрійський ерцгерцог, представник дому Габсбургів, з блискучою освітою і всіма шансами на безбідне життя і, можливо, кар’єру, раптом ідентифікує себе із бездержавними українцями, причому настільки, що бере ім’я Василь Вишиваний і до кінця життя не зраджує своєму вибору. Хоча перед його очима були значно успішніші приклади його рідних братів, які вибрали польську ідентичність і зуміли зробити кар’єру у міжвоєнній Польщі.
Українське захоплення Вільгельма фон Габсбурга починалося, втім, з тверезого політичного розрахунку його батька. На початку ХХ століття національні рухи зміцніли до такого рівня, що всерйоз загрожували цілісності імперії Габсбургів. У 1868 році Відень був змушений «поділитися владою» з угорським рухом і частково надати самостійність польському. Цей крок, хоч і дав можливість розраховувати на підтримку поляків і угорців, спровокував нові конфлікти: угорсько-хорватський, угорсько-чеський, польсько-український. Ближче до кінця ХІХ століття імперія трималася тільки завдяки загальній стабільності. Габсбурги розуміли, що процес розпаду імперії на національні держави був неуникний і розпочали просування представників свого сімейства на авторитетних осіб у середовищі національних рухів. Розрахунок був на те, що новостворені держави зупинять свій вибір на монархічній формі правління і тоді потребуватимуть на роль монарха особи, одночасно популярної серед власних земляків та легітимної з точки зору правил престолонаслідування. Для українців таким «майбутнім монархом» став Вільгельм. З іншого боку, українські політики з Галичини теж були не проти, щоб отримати промотора українських інтересів безпосередньо серед представників династії.
Але під час командування протягом Першої світової війни частиною, де було чимало солдатів-українців, ситуація змінюється. Схоже, саме 1915 − 1916 роки стали тим періодом, коли Вільгельм фон Габсбург-Лотрінген став Василем Вишиваним не за паспортом, а в душі. Він вивчає українську мову, одягає вишиванку, починає писати вірші українською.
Уже тільки за це його варто було б вважати людиною свободи. Представників старих династій Європи зв’язували доволі строгі правила і династичні закони. Згідно з буквою і духом цих законів, місією принца мало бути ніяк не пошук себе та ще у традиції бездержавного народу. Представникові династії Габсбургів належало бути гідним спадкоємцем родового імені, захисником католицької віри, а головним сенсом життя мали бути інтереси династії. Про націю не йшлося взагалі − імператорські звернення починалися з фрази «До моїх народів!». Уже сам чітко визначений національний особистий вибір − це вже був виклик. Але доки цей вибір виглядав, як політична гра, Вільгельма не чіпали. А коли він перейшов до конкретних дій, які йшли не на користь династії − самій династії було вже дослівно «три дні до здоху».
Уперше можливість проявити себе Вільгельм фон Габсбург дістав весною 1918 року, опинившись на Центральній Україні у складі окремого військового корпусу. Досить швидко він завоював таку популярність, що його всерйоз розглядали, як претендента на пост гетьмана України − конкурента Павла Скоропадського. Оскільки популярність Вишиваного плутала карти кайзерівській Німеччині, його разом із січовими стрільцями перевели на Буковину.
1 листопада 1918 року Вільгельм, використовуючи свою належність до династії і бюрократичну інерцію в умовах, коли імперія вже фактично не існувала, своєю владою висилає з Чернівців на Львів корпус січових стрільців. Саме вони відіграли основну роль у боях за Львів, які були складовою першого етапу українсько-польської війни. Якби не втручання ерцгерцога Вільгельма, то хтозна, як би склалася далі історія Західної України і історія українсько-польських стосунків.
Пізніше, восени 1919 року, після полону та інтернування до Румунії Василь Вишиваний у званні полковника служить у штабі Армії УНР, а після остаточної поразки війни за українську незалежність стає емігрантом. І − ізгоєм для своєї сім’ї і середовища, з якого вийшов. Від нього відрікається батько, ерцгерцог Карл Стефан. Причина − українська орієнтація Вільгельма, тоді як батько і брати вибрали польську сторону.
Попри все, він не зрікається свого вибору, який уже давно проламав межі політичної гри. Увесь міжвоєнний період він намагається шукати союзників для українців, але безуспішно. Наприкінці Другої світової він співпрацює з французьким Опором і зав’язує контакт з ОУН в особі Романа Новосада, представника організації за кордоном. За висловом Тімоті Снайдера, «квартира Вільгельма швидко стала центром антинацистської розвідки». Після захоплення Відня радянськими військами там з’являються також офіцери французьких спецслужб. У 1947 році його арештовують. На допитах він відповідав українською мовою.
Вийшло, що Вільгельм фон Габсбург був Людиною Свободи, як для себе самого, так і для України. Як і нагадуванням, що свобода коштує дорого. За особисту свободу він поплатився фактично вигнанням з кола найрідніших, за свободу країни, до народу якої вважав себе приналежним, − власним життям. Не всім виходить кинути виклик одночасно умовностям вищого світу, імперії, двом тоталітарним державам… І без жодного умислу − просто залишаючись вірним своєму вибору.
Олеся Ісаюк
Історик
