Юрій Щур
За чотири дні до того, як було проголошено незалежність України, 20 серпня 1991 року, керівництво КГБ УССР інформувало голову Верховної Ради УССР Леоніда Кравчука про те, що у червні за кордоном відбувся 8 Надзвичайний Великий Збір ОУН. Матеріали та постанови Збору були видані окремою книгою у грудні 1991 року самою ОУН у серії «Бібліотека українського підпільника» (серійний №17) й досить широким накладом розійшлися по усій території України. Сьогодні кожен бажаючий може ознайомитися із книгою на сайті Архіву ОУН (Українська інформаційна служба – Лондон). Нас же, очевидно, цікавить висвітлення цієї події спецами з КГБ. Тим більше, що лист було направлено у той час, коли в СССР відбувалася спроба перевороту (Державний комітет з надзвичайного стану).
З перших же рядків була надана характеристика «бандерівській» ОУН. Для КГБ вона була найбільш екстремістським націоналістичним формуванням, яке виступало за збройні, насильницькі методи звільнення України. Мета Збору полягала у вироблені такої стратегії та тактики, яка відповідала новим умовам революційно-визвольної боротьби, що розгорталася й тривала на Рідних землях.
Особливої уваги для КГБ заслуговував виступ лідера Антибільшовицького Блоку Народів Ярослави Стецько, яка доповідала про поїздку до України. Сильно турбувало співробітників держбезпеки створення на території тоді ще УССР офіційних структур АБН. Леоніду Кравчуку, зокрема, повідомлялося про те, що 1-2 червня 1991 року у будівлі Спілки письменників України (Київ) відбулися збори представників націоналістичних організацій з України, Грузії, Азербайджану, Литви та кримських татар, де було прийняте рішення про відновлення діяльності АБН на території СССР. Там же було сформовано новий координаційний центр АБН під егідою «емігрантського» Центрального комітету блоку. На цих зборах також виступала й Слава Стецько.
Серед розглядуваних на Зборі ОУН питань, які заслуговували на увагу КГБ, був аналіз тогочасного політичного становища як в Україні, так і в СССР. Керівництво ОУН небезпідставно вважало, що ситуація на рідних землях розвивається оптимально. Відзначалося падіння міжнародного авторитету Радянського Союзу, зокрема внаслідок подій в країнах Східної Європи, об’єднання Німеччини, виведення радянських військ з Польщі, Угорщини, тодішньої Чехословаччини, національних процесів у країнах Прибалтики тощо. Крім того, «глибинні процеси національного відродження України» свідчили про «неминучість розпаду імперії СССР на окремі держави й крах перебудови».
Серед факторів, які могли би сприяти проголошенню незалежності України, називалися підтримка урядами Західних країн. Однак, останні побоювалися збільшення ядерної загрози у випадку розпаду СССР. Одна з першочергових задач ОУН визначалася в підтримці ідеї незалежної України як без’ядерної зони. Також планувалося посилити діяльність на міжнародній арені АБН та Українського державного правління, які мали би працювати в напрямку переконання міжнародної спільноти у неминучості й актуальності розпаду Радянського Союзу на самостійні держави. Зокрема, перебуваючи на території України, 27 червня 1991 року на прес-конференції Слава Стецько говорила про завдання українських націоналістів з діаспори: «Ми повинні кожного дня відправлятися в Україну, піднімати робітників, студентів, усі сили, які будуть звертатися до президентів, щоб вони перестали надавати економічну допомогу й перестали підтримувати Горбачова. Ми маємо прихильну пресу, президентів, друзів у парламентах, в різних громадських організаціях, а також у військових колах, які нам сприяють».
На Великому Зборі було обрано керівні органи – зокрема Провід ОУН на чолі зі Славою Стецько. Серед найбільш актуальних питань, які підлягали вирішенню у найближчий час, новообрана Голова Проводу відзначила наступні:
1. Поширення на територію України діяльності та впливу Українського державного правління. В ідеалі, на базі УДП мав постати Всеукраїнський державний центр, що у відповідності до державотворчих Актів 1918-1919, 1939 та 1941 років діяв би на противагу існуючій владі.
2. Посилити боротьбу проти московських шовіністів та великодержавників в Україні;
3. Всіляко підтримувати діяльність створених на території України структур АБН, зокрема у боротьбі проти комуністів, як явних, так і перефарбованих.
Попри офіційно оголошені результати Великого Збору ОУН, зокрема про ідейну єдність кадрів ОУН, оперативні джерела КГБ фіксували гострі розбіжності серед деяких учасників стосовно тактики та методів діяльності. Це, в кінцевому результаті, призвело, за даними КГБ, до появи опозиції в ОУН. Зокрема, попередній Голова Проводу ОУН Василь Олеськів вважав дії та заклики Слави Стецько екстремістськими, що на той час на його думку було шкідливим для боротьби з СССР.
У КГБ ж, враховуючи зміну керівництва Проводу ОУН та саму постать керівника, очікували різкого посилення діяльності українських націоналістів та її радикалізації. Через це, Комітетом вживалися заходи для отримання додаткової інформації про рішення Збору ОУН, шляхах їх реалізації, намаганнях перенести центр антирадянської діяльності на територію УССР, документації та перешкоджанню діяльності націоналістів, спрямованої на підрив радянського устрою.
Очевидно, що сенс у цих заходах пропав буквально через чотири дні, а матеріали VIII Надзвичайного Збору ОУН, які так цікавили кагебістів, як уже зазначалося вище, були незабаром опубліковані самими оунівцями і почалися ними втілюватися в реальне життя.
