Фурсова Юлія
завідувач відділу
«Палац гетьмана Кирила Розумовського»
Національного заповідника
«Гетьманська столиця»
«з Кирилом Розумовським дилеми немає. Все, що він робив, було пов’язане з незалежністю України»
прямий нащадок гетьмана – Грегор Розумовський
Сьогодні в умовах невиправданої військової агресії росії, відбувається посягання не лише на нашу землю, а й на нашу історію, культурну спадщину. Окрім того, триває активна війна й на інформаційному фронті. Росія всіляко намагається ширити фейки та неправдиву інформацію, особливо в західних ЗМІ щодо України та українців. Власне, як у політиці анексії, так і в інформаційному просторі її дії залишаються незмінними впродовж століть.
Саме тому нам важливо знати правду, а не міфи, про українських історичних діячів, щоб бути стійкими до сучасних пропагандистських тез, які не мають жодного історичного підгрунтя.
Об’єктом такої інформаційної пропаганди свого часу стала постать гетьмана України Кирила Розумовського, щодо якого тривалий час московією насаджувався стереотипний погляд як випадкового «улюбленця долі» та повністю контрольованого з боку росії очільника держави.
Свого часу відомий український історик Іван Крип’якевич писав: «в його грудях билося ще українське серце». Дійсно, за надзвичайно складних суспільно-політичних обставин та постійного втручання в державну діяльність України-Гетьманщини російської імперії, Кирило Розумовський зробив усе від нього залежне для збереження державності, а також – її реформування і зміцнення. Саме тому він застосовував всі свої дипломатичні здібності та сімейні зв’язки аби вдало вирішувати насущні українські проблеми та проявив себе як гетьман з глибоким розумінням розбудови Гетьманщини. Впродовж 1750-1764 рр. разом з гетьманським урядом він провів ряд важливих реформ, які відповідали потребам нового часу. Згідно з гетьманськими універсалами від 17 листопада 1760 р. та 17 лютого 1763 р. було здійснено реформування судової системи. В 1763 р. була підготовлена та проведена адміністративна реформа, яка передбачала поділ території Гетьманщини на 10 полків та 20 повітів. В 1762-1763 рр., здійснювалася військова реформа, яка передбачала створення регулярних полків та вишколу за європейським зразком.
Логічним продовженням політики Кирила Розумовського стала підготовка «Прохання малоросійського шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії» 1763 р. Документ широко засвідчив прагнення українців до створення державності і на думку відомого історика Зенона Когута, містив найбільш самостійницькі погляди, які не висловлювалися так відкрито з часів гетьмана Івана Мазепи.
Дійсно Кирило Розумовський розумів і поважав справи гетьмана Івана Мазепи, тож важливим та промовистим стало його рішення повернути гетьманську столицю до Батурина.
Варто нагадати, що у XVІІ – XVІІІ ст. саме Батурин був серцем України-Гетьманщини, центром політичного та культурного життя нашої держави за гетьманування Дем‘яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи. Батурин і історичний приклад жорстокої російської агресії. У листопаді 1708 р. столиця України-Гетьманщини була знищена московськими військом, безжально, криваво, від малого до старого, до найменшої будівлі…Як Маріуполь сьогодні… Знищена цинічно і показово, за вибір європейського напряму розвитку, який і тоді обрала Українська держава на чолі Івана Мазепи.
На довгі роки про Батурин навіть заборонили згадувати… Гетьман Розумовський розумів, яке значення цей символ займає в серці кожного українця і приклав максимум зусиль, щоби відродити його.
Наслідком планомірної роботи гетьмана та козацької старшини стало закріплення за Батурином 24 липня 1750 р. статусу гетьманської столиці. Гетьман доклав великі зусилля для розбудови міста, а всім будівельним роботам, які тривали в столиці було надано державний характер, та здійснювались вони за рахунок національного кошту. У відповідних документах це масштабне будівництво отримало назву «Національні строєнія». Назва не є вападковою, адже Кирило Розумовський як і інші гетьмани, діючи з метою об’єднання та утвердження цілісності держави, у часи свого гетьманування ввів державну символіку «Національний герб», яка набула поширення по всій території Гетьманщини.
Палацово-парковий ансамбль гетьмана України Кирила Розумовського. Фото 2021 р.
У рамках «Національних строєній» відбудова гетьманської столиці здійснювалась швидкими темпами за участю та під керівництвом видатних архітекторів ХVІІІ ст., зокрема Андрія Квасова та Антоніо Рінальді. До речі, до нашого часу сучасний центр міста зберіг планування вулиць, яке було виконане за рішенням Кирила Розумовського ще у другій половині ХVІІІ ст.
З метою перетворення гетьманської столиці на осередок освіти в Гетьманщині, Кирило Розумовський намагався реалізувати свій амбітний задум – відкриття першого українського Батуринського університету, проєкт якого був розроблений у 1760 р. Переймався гетьман і наданням медичної допомоги жителям столиці, саме йому належить ініціатива відкриття однієї із перших лікарень в Україні саме в Батурині у 1751 р.
«Національні строєнія» дали поштовх не тільки для економічного, культурного та промислового розвитку гетьманської столиці Батурина, а в першу чергу і Гетьманщини. Адже столиця завжди була своєрідним орієнтиром, як у культурній так і в економічній сферах.
Промовистим свідченням того, що Батурин займав вагому роль у житті Кирила Розумовського є і те, що свою усипальницю – Воскресенську церкву, він побудував саме в гетьманській столиці поряд з Мазепиною Цитаделлю. Таким чином, своїм похованням у Батурині Кирило Розумовський зробив це місце пам’ятним для багатьох наступних поколінь, адже де тлін гетьмана, там і гетьманський дух.
Воскресенська церква — усипальниця гетьмана Кирила Розумовського. Фото 2021 р.
Сьогодні всі, хто приїздить до Батурина неодмінно можуть відчути ту славну сторінку нашої історії добу Гетьманщини. Слова Віктора Ющенка є цьому підтвердженням: «Батурин стоїть у тому ряду, який легко ілюструє одну з наших великих національних характеристик — прагнення до незалежності і власної держави. Це найбільший приклад, як, надіючись безнадійно, присвячувати себе великій національній місії. Так, Батурин жорстоко поплатився за мрію про незалежність. Але постав із попелу, відродився, а його мрія була втілена в життя наступними поколіннями».
