Йосиф Сірка
А почалось все ще з часів Новгородської республіки
Поширення та зміцнення Московського князівства, а потім Московської держави супроводжувалося картинами жаху, руїни, мільйонами метрвих, поранених і гнаних, бездомних, сиріт, вдів та інвалідів від початку його заснування до сьогоднішнього дня (включно з руїнами Донбасу та Алеппо). Та все ж те, що зробили російські бомби в Алеппо, перевершує навіть вигляд кінця Другої світової в Берліні, бо воно нагадує скоріш людські жертви Гірошіми та Наґасакі. Різниця хіба в тому, що японські міста стали жертвами амеранського бомбардування атомними бомбами, а в Алеппо нелюдське бомбардування російськими літаками мирного населення, шкіл та лікарень, спричинило сотки тисяч людських страждань, вічного каліцтва.
Більшість японців від атомних бомб зразу загинула, а сирійці терплять, та ще й довго будуть терпіти, а з ними і вся Европа через еміґрантів. На жаль, Московія-Росія нікуди з Европи не ділася, але завдяки брутальності поширила свої володіння ще й на Сирію.
Новгородську республіку (1136 – 1478) історики називають феодальною республікою. Більшість істориків знають про її існування, але мало хто знає, що московські князі (першим удяльним московським князем, який отримав ханський ярлик, був син О.Невського Данило 1277 р.), починаючи вже 1471 р. та цар Іван Грозний (1530-1584) не тільки остаточно ліквідували усяку її „незалежність”, але й знищили 60 тисяч її мешканців! За середньовічними мірками це відповідало б російській брутальності у сірійському Алеппо. Новгород став одною із перших жертв московського тирана, який терором розбудовував свої володіння проти тих, хто клав йому найменший опір.
Через якихось 150 років 1708 р. вже інший московський цар Петро І (1672-1725) продемонстрував свою брутальність через свого неграмотного генерала Меньшикова до волелюбних козаків. 1708 р. козацька столиця Батурин була спалена і зруйнована, а з її 20 000 населення та козацького війська залишилось живими біля 5 000, які піддавалися звірським методам ліквідації, включно розп’яттям та киненням їх такими до ріки.
Через наступних 200 років (1918 р.) вже московський большевитцький „цар” Ульянов (Ленін) послав свого ката Муравйова на Київ. Цей кат виявився головорізом, якого Київ не зазнав навіть за часів татаро-монгольських навалів. Наступні московські „вправи” щодо вбивства нескорених українців відбувались частіше, бо червоний кремлівський „цар” Джуґашвілі (Сталін) вимагав мільйонні жертви. Лише штучний Голодомор 1932-33 рр. обійшовся Україні 10-ма мільйонами голодної смерти. За ним слідували нищення Москвою української інтеліґенції та української автокефальної церкви 1937-38 рр..
Боротьба з тзв. „буржуазним націоналізмом” (навіть у безбуржуазній Україні) не припинялася і після Сталіна. Вона припинилася лише на дуже короткий час після неповного розпаду російської імперії – СССР.
Коли до влади в Кремлі прийшов черговий московський „цар” Путін, то він за короткий час довів світові, що він „справжній” нащадок московських правителів, які почали з Москви свою експансію ще в 13 ст…Першим „успіхом” Путіна стало знищення чеченської незалежності та її столиці міста Ґрозного, що дуже нагадувало далекого попередника Путіна царя І.Ґрозного. Руїни знищеного міста були меншими від Алеппо сьогодні лише тому, що саме місто було меншим.
Таким чином „перемога” в сирійському Алеппо лише зайвий раз підтвердила перед світом, що для Москви не існують Міжнародні закони, міжнародні порядки, Людські права. Від коли у Кремлі появився Путін, то саме він продемонстрував, що його підпис під угодами (Мінськ), чи його попередника (Будапешт) не означають те, що угоди, чи ґарантії виконуватимуться.
На жаль, у світі потурання цій поведінці лише заохочує до московського свавілля. Залякування світу московськими пропаґандистами, та і самим їхнім президентом, атомною зброєю стримує увесь тзв. демократичний світ вжити конкретних кроків для того, щоб недопустити новоявленого Гітлера. Політики не розуміють, що брутальне бомбардування сирійського міста не геройство, а боягуство. Ізоляція, в якій московський правитель опинився після анексії Криму, інвазії в Україну, налякала ґазового міліардера. Тому потрібно було звернути увагу світу на свою „міць”, а її найкраще доказати на беззбройних, ніким і нічим незахищених.
Не важко пускати бомби на місто, яке не мало жодної протиповітряної оборони, яке не мало ні одного літака, ні одної протиповітряної ракети, щоб протиставитись російській повітряній „ескадрилі”. Знищення лікарень, шкіл, житлових будинків – це не геройство це безсердечний садизм, який показало цілому світові московське керівництво і його пілоти.
Тому зараз стає зрозумілим, чому московські „герої”, які збили незахищений цивільний малайзійський літак з 299 невинними людьми, поміж якими була майже половина дітей, і досі насолоджуються безкарним життям. А шкода, що світова спільнота не в стані навіть назвати тих, хто дав наказ та звернутися до Міжнародного суду до Гааґу, бо ж ідеться про воєнні злочини. А що злочинець є „власником” і атомної зброї, то це ще більше підкреслює важливість і вимагає негайного його покарання.
Те, що зараз Росія демонструє світові свій садизм, брутальність, руйнування через бомбардування незахищеного міста і його мирного населення, українці вже понад 450 років відчувають на собі.
Зруйнування летища в Донецьку з землею вже продемонстровано фільмами та світлинами чужих фоторепортерів та журналістів (яким не можна закинути „бандерівство). А сирійське Алеппо лише демонструє наслідки російської „гуманітарної допомоги” з залученням бомбардувальників та недозволеної зброї масового ураження. Донбас обійшовся Росії дешевше, бо „гуманітарку” привозили конвоями вантажівок, після чого починались та й досі не припинились гарматні та ракетні обстріли української території. До Сирії ж всю зброю потрібно було завозити літаками та кораблями.
Злочини проти українського народу відбулись перед очима усього світу: спочатку військове загарбання Криму, а потім прискорена анексія через фіктивний референдум, в якому брали участь і окупаційні війська; опісля спроби дестабілізації усієї території України та інвазія на схід України.
КГБівські методи гібридної війни, масивна брехлива пропаґанда, яка вміло використала 5-ту колону та тисячі солдат реґулярної російської армії, дозволили аґресорові навіть утриматися вже третій рік на території незалежної України. Диверсії проти України не припиняються ні на одну годину, але використовуються навіть методи, які вперше використовують в міжнародних війнах.
Слід погодитись з тим, що московська служба колишнього КГБ має „чудових” фахівців, щодо вербування нових та активізації старих аґентів.
Найбільш підступною можна вважати вдалу операцію „Троянського коня”, яку зараз багато хто бачить у діях „леґендарної” Надії Савченко. В російському ув’язнені вона зуміла консолідувати українське суспільство не тільки в Україні, але й в діаспорі. Здавалось, що це майбутня українська Жанна д’Арк, а виявилось, що вона вже під час Майдану потрапила на “вудку” „опричників” Медведчука. Її виступи вносять путінське розуміння вирішення бандитської проблеми на Донбасі. Дивно чути слова від особи, яку терористи вже в перший день полону чомусь передали Москві, мовляв, вони такі самі як ми, але з іншого боку. Вона ж була на „тому” боці – може взагалі переплутала „боки”.
Під сучасну пору вона нагадує анархистів минулого століття, але якщо ті мали свою певну ідеолоґію, то Савченко її не має, а стала лише виконувачем волі Медведчука та його кремлівського кума. Заявляти: „Я буду говорити і з чортом, щоб звільнити полонених” – свідчить не про її відвагу, але про те, що, можливо, вона вже „продала душу чортові”. А звільнить „чорт” лише в тому разі, якщо будуть виконані його вимоги – амністію терористам, певне місце серед „недоторканих” у ВРУ та „спеціальний статус” і то після тих злочинів, яких вони допустилися й допускаються не тільки проти Української держави, але й проти людяности.
Особливо дивує те, що Н.Савченко „переймається” заручниками, але нічого не робить для того, щоб щодня не гинули українські патріоти від куль отих „чортів”, з якими вона вступає у „розмову”. Виявляється, що нас „надули” москалі і то аж до того, що „Троянського коня” провели не тільки до ВРУ, але й надали йому широку авдиторію для ворожої Україні пропаґанди.
Все це відбувається в часі, коли російські „інтелектуали,” такі як Михайло Александров, „по-братському” закликають „перетворити Україну на Алеппо”. Цю божевільну (бо інакше її не назвеш) ідею експерт висловив на конференції інтеліґентних людей в Російському інституті стратегічних досліджень (РІСІ). На жаль ніхто з присутніх інтеліґентів цю „ідею” Александрова не засудив. Н.Савченко, може й несвідомо, виконує роль, яка в історії боротьби за Незалежність припала особі В. Кочубея, який зрадив І.Мазепу та І.Носу, який зрадою допоміг рос. війську захопити й знищити Батурин.
Сьогодні, коли державні зрадники й казнокради переховуються в Москві й живуть з награбованого й поділяються на антиукраїнській пропаґанді Кремля; коли 5-а колона на чолі з Медведчуком, займається поширенням московської пропаґанди та дестабілізацією країни; коли відверті вороги Незалежної України сидять „недоторканими” у ВРУ, займають далі судівські та прокурорські та інші державні посади в міністерствах, банках; коли, нібито українська, православна російська церква баламутить людські голови віруючим – всім українцям слід бути особливо пильними.
Потрібно мати на увазі, що сучасна влада „не спішить” забирати награбоване майно та крадені мільярди від попередніх „недоторканих”. Вже саме повернення „заморожених” вже третій рік рахунків державних злодіїв могло б значно підвищити платні лікарів, вчителів, пенсіонерів та ін.. Але цього не трапилось навіть з колишнім в’язнем, а сьогоднішнім Ґенеральним прокурором.
Дивує також існування «Закону Ківалова-Колісниченка». Всі знають, що цей «Закон» був запроваджений з усякими порушеннями, які є доказом, що він незаконний! Один з його авторів втік до близького закордоння, а другий час-від-часу дає про себе знати, але «недоторкані» неспромоглися навіть на просте голосування, яке б незаконний Закон ліквідувало законним голосуванням.
Щоденні втрати українських патріотів на російсько-українському фронті (недавно опубліковане розслідування Bellingcat – 21.12.16 – навело докази російської аґресії на сході України 2014 р. і дійшло висновку, що: Ці атаки можуть вважатися лише актами війни Російської Федерації проти України“) пригадують нам, що ніякий «Нормандський», чи «Мінський» формат не здатний зупинити проливання крові та безглузде вбивство, бо ворогові на житті людей ніколи не залежало – дивіться історію «імперії зла», як її влучно назвав колишній американський президент Р.Рейґан.
Україна повинна, прискореним темпом, звернутись до тих країн, які пережили подібну історію – захоплення власної території, інвазію, руйнування. Для українців повинна стати прикладом Хорватія, яка й готова допомогти своїми порадами, передати досвід. Новообраний президент США Д.Трамп вже наступного місяця обіцяє нову політику, але не він буде вирішувати українські проблеми.
Досі Україна була без війська, без зброї, то й Росія могла перемагати «шахтарськими спеціалістами» ракетного озброєння. Оскільки Путін далі твердить, що «наша хата скраю», то свої проблеми Україна зобов’язана вирішувати сама, а цим вона здобуде не тільки повагу у світі, але й мир у власній хаті.
Не слід говорити тільки про жертви «Небесної сотні», бо вони вже на завжди увійшли до історії боротьби за Незалежність.
Потрібно пам’ятати, що за українську незалежність протягом понад 450 років загинули сотки тисяч патріотів – козаків та солдат Української Народної Республіки, Української Повстанської Армії та мільйони мирного населення від голоду. Вони та вся українська інтеліґенція 30-х та 60-х рр. загинули лише тому що проявляли свій патріотизм до української землі, української історії, мови, до свого рідного корення. Отже, Україні не „впала” з неба незалежність, але обійшлася жертвами у десятки мільйонів полеглих і ненароджених. І це зобов’язує тих, що живуть вічно пам’ятати!
25.12.16 р.
