Юрій Щур
Антон Чуприна народився у селі Сергіївка Червоноармійського району Сталінської області (теперішнього Покровського району Донецької області). У 1940 році, після закінчення навчання в інституті, отримавши фах вчителя, був направлений працювати до села Глинки Рівненського району Рівненської області. Тут працював до початку німецько-радянської війни. Під час окупації проживав тут же, 1943 року приєднався до націоналістичного підпілля. За даними співробітників МДБ, спершу був призначений станичним села, а потім підрайонним та районним референтом з пропаганди. Користувався псевдо «Сковорода».
Після того, як територія Рівненської області була зайнята Червоною армією, Чуприна потрапив під мобілізацію. Але вже за три місяці, у липні 1944 року дезертирував і повернувся до Рівненської області, де продовжив діяльність у підпіллі.
У 1945 році виїхав на Донбас, де півроку жив на нелегальному становищі. Пізніше, під час слідства, свій вчинок пояснив побоюванням репресій зі сторони СБ ОУН. У лютому 1946 року легалізувався у Червоноармійську (після декомунізації – Покровськ) Донецької області. Одночасно підтримував письмовий зв’язок з провідником Колківського надрайонного проводу ОУН Анатолієм Згаб’юком («Михайлом»).
Працюючи на Донеччині вчителем, Антон Чуприна продовжував підпільну діяльність, зокрема здійснював пропаганду ідей визволення України від більшовиків тощо. У січні 1947 року він їздив до села Глинки, де від оунівців отримав різні видання для поширення на сході України. Одну з листівок він одразу ж анонімно направив на адресу газети «Радянська Україна».
27 травня 1947 Чуприна був заарештований співробітниками УМДБ Сталінської області й переданий до УМДБ Рівненської області для подальшого ведення слідства й вирішення питання щодо можливості його використання у оперативних цілях. У грудні 1947 року співробітникам МДБ вдалося завербувати Чуприну й він був звільнений із завданням ліквідувати провідника «Михайла». Вже потім чекісти дізналися, що від виконання завдання він ухилився, вів з ними подвійну гру, підтримуючи з «Михайлом» тісний контакт, попередньо повідомивши про вербування МДБ. У підпіллі ж Чуприна від цього часу діяв, за даними МДБ, під новим псевдо «Мільйонний».
Виконуючи завдання «Михайла» Чуприна їздив до міст Рівне, Львів та Київ з метою купівлі для підпілля друкарської машинки, канцелярського приладдя й інших предметів, а у Костополі мав придбати для провідника радіоприймач. Крім того, готував для «Михайла» інформацію щодо морально-політичного стану населення, а від нього отримував літературу для поширення.
Реалізовуючи напрямні підпілля щодо поширення діяльності на Наддніпрянщину, у червні 1950 року Чуприна залучив до ОУН студента 4 курсу історичного факультету Київського держуніверситету Степана Гордієнка, уродженця Полтавщини, через якого пізніше отримував інформацію соціально-політичного характеру з Києва та передавав літературу й листівки для поширення у столиці.
Батько Гордієнка працював у Костополі редактором районної газети, а сам він до 1948 року навчався у місцевому педучилищі. Саме тут і познайомився із комендантом педучилища оунівцем Чуприною. Після вступу до столичного вузу, спілкування між ними не припинилося. Відповідно, через два роки це вилилося у ангажування до роботи у підпіллі. В процесі роботи з Гордієнком Чуприна давав йому читати різну літературу ОУН, зокрема звернення підпілля до українського народу у зв’язку з 20-літтям організації, до вчителів зі східних областей України. Одним з перших завдань, яке отримав Гордієнко було надання відповідей на «Квестіонар СХ», який складався з 55 питань. Мета цього опитувальника полягала у вивченні настроїв молоді східних областей та їх відношення до визвольного руху.
Перебуваючи у Києві, Гордієнко займався поширенням листівок та літератури ОУН. 17 грудня 1950 року одну з листівок («До інтелігенції») він залишив на виборчій дільниці у приміщенні гуртожитку педінституту під час виборів депутатів до місцевих рад. 11 лютого 1951 року, після повернення з Костополя, Гордієнко поширив листівки «До молоді» та «До інтелігенції» в районі заводу «Більшовик». 29 квітня листівки були розкидані на бульварі Шевченко в районі площі Перемоги й там же кілька листівок були виявлені загорнутими у згорток на одному з книжкових кіосків.
Загалом, за даними МДБ, Гордієнко у своєму розпорядженні мав листівки «До молоді», «До інтелігенції», «Робітники», а також портрет провідника Степана Бандери, малюнок «Україна в трьох епохах», брошури «Російський расизм» та «Бій під Конотопом» тощо. Для зберігання підпільних видань він облаштував схованку неподалік від свого гуртожитку у дуплі дерева. Однак одного дня схованка виявилася пустою. За даними МДБ, література була виявлена учнем 4 класу однієї з київських шкіл Сердюком і його батьками на початку 1951 року й передана до УМДБ Київської області.
Крім того, молодий підпільник проводив агітаційну роботу серед однолітків, чим і спровокував інтерес до себе зі сторони співробітників 5 Управління МДБ УРСР. Не обійшлося тут і без донесення «оперативного джерела». Досить ризиковано було й намагатися залучити до діяльності студентку Київського держуніверситету Галину Лисенко, батько якої був секретарем районного комітету КП(б)У.
Зрештою, Антон Чуприна був заарештований УМДБ Рівненської області 13 листопада 1951 року, а Степан Гордієнко – 24 березня 1952 року. За вироком Військового Трибуналу військ МДБ Київського округу 13 червня 1952 року обидва засуджені до 25 років таборів.
