1948 рік, Нижній Березів, нині Косівського району Івано-Франківщини. Село відоме, бували Іван Франко, Богдан Лепкий… Комуністичний пропагандист Ярослав Галан теж приїздив, узяв місцеву дівчину за дружину. В селі хто в повстанцях, кого вислали. Навіть голову сільради, який був заступником командира кущового відділу самооборони, арештували. Так що більшість села косо дивиться на прибулих «совєтів», що не можуть назву села «Березів» вимовити, а пишуть навіть в офіційних документах «Березовка». Під час одного з боїв із повстанцями емгебісти знайшли в убитих листи націоналістичного змісту, авторкою яких була вчителька Валентина Сіренко, прислана зі Сходу.
Валентину арештували. Під час обшуку у неї знайшли лише модний годинник «Avance Retard», жіночу сумочку, кільце під золото, триста карбованців, кілька документів та фото сестри.
Почалися допити. Спершу у райцентрі, потім в області. Сіренко Валентина Никифорівна, 26 років. Висока, худенька, чорнява. Народилася в Білгороді. З родини службовців. Батьки часто переїжджали, Валя пішла до школи у Лозовій, що на Харківщині. До батьків приходили знайомі, говорили за Україну, співали патріотичних пісень. Тож Валентина набула патріотичних переконань не в «бандерівському» Нижньому Березові, а на Харківщині. Перед Другою світовою війною скінчила курси вчителів і поїхала працювати на село. Потім – війна. Бралася за будь-яку роботу – наймалася до селян у господарство, часом німці виганяли лагодити дороги, а взимку міняла власні вишивки на продукти. Влітку 1942 року переїхала до батьків у Слов’янськ. Там трохи працювала у школі, а потім ховалася від вивезення до Німеччини. У жовтні 1943 року до Слов’янська повернулася комуністична влада. Валя Сіренко попрацювала ще у школі, а потім поступила до Слов’янського вчительського інституту. Навчання тоді було короткотривалим, Валентину направляють вчителювати на Західну Україну, викладати історію та математику, а заодно й дають посаду завуча. Мешкала на квартирі у Стефана Фіцича, до якого часто приходила ночувати дочка Анна Арсенич. Її чоловіка засудили до десяти років таборів, син-повстанець загинув у бою з червоними окупантами.
Коли в місцевого освітнього керівництва МГБ затребувало характеристику на Валентину Сіренко, то педагогічні керівники потрапили в халепу. Написати добре – комуністи скажуть, що покриваєте націоналістку, може й самі такі. Написати погане – скажуть, що ж ви нічого не зробили аби виправити ситуацію. То написали, всівшись на двох стільцях – ніби і гаразд, але от як завуч була не дуже, та і не комуністична активістка.
Та і з якого дива їй було бути такою? Слов’янськ, де жили батьки і де вона деякий час сама жила й працювала у школі, мав українське націоналістичне підпілля й українську патріотичну стихію навколо. Молодша сестра, Клава, була секретаркою місцевої «Просвіти». Директор школи, у якій Валя працювала, Григорій Мацегора, керівником церковного хору. Один із вчителів школи, Яків Кравцов, колишній петлюрівець, – серед організаторів «Просвіти», громади УАПЦ, 1942 року розстріляний німцями.
З вересня 1946 року Валентина працювала у школі і тоді ж якось увечері у вікно постукали. Старенький господар пішов питати – кого незнайомцям у військових одностроях треба. Двоє – в радянських, один у німецькому, з автоматами. «Пані вчительку». Один із упівців почав із Валею спілкуватися. Хто така, звідки, де працює, чи слухаються учні, чи є піонери і чи відрізняються школярі тут і на Сході. Наостанок повстанці сказали аби добре навчала дітей і пішли.
Іншого разу дочка господаря, Олена Арсенич, запросила Валю допомогти лущити кукурудзу. Увечері до хати підійшли кілька повстанців. Двоє зайшли, щось запитали в Олени.
– Із солдатами не розмовляю і не хочу розмовляти, – відповіла Валя.
Тоді один із повстанців сказав аби Олена вийшла, сам сів на лавку коло вчительки. Це був керівник місцевої СБ ОУН Микола Арсенич-«Стародуб». Розпитував Валю за її погляди, чи знає вона історію України.
– Вчила в інституті.
– Та ні, істинної історії не знаєте, – була відповідь.
Казав аби виховувала учнів в патріотичному дусі, не звеличувала совєтську владу, не залучала до піонерської організації. Наостанок попрохав дістати для повстанців політичний словник, радянських газет та часописів. Потім пішов і до хати з вулиці повернулася господиня, Олена Арсенич.
– Хто це такі? – запитала Валентина, яка тремтіла чи то від страху, чи від хвилювання.
– Бандерівці, – відповіла пані Олена.
Самі повстанці себе не називали ніяк, ні на псевдо, ні, тим більше, на імена. Лише одного знала – «Стародуб». Вже під час слідства Валя дізналася інші псевда – «Рибак», «Борис» та «Кіров», з Коломийського окружного проводу ОУН. За кілька днів Валя підібрала для повстанців газети «Правда», «Радянська Україна», часописи «Сучасне і майбутнє», «Україна». Пакунок передала Оленою Арсенич, а від неї – «ґрипси», тобто записки від повстанців. «Одержав ваші газети. Дуже дякую і прошу як будуть газети ще для мене», – було в одному з ґрипсів. Пізніше передала тисячу рублів, 25 зошитів, 2 олівці і навіть кілограм цукерок.
В протоколах допиту ніби немає залякувань чи катувань. Але це лише на перший погляд. Спершу Валентина підписувала протоколи українською – «Сіренко». Потім – переходить на російську. Скільки і коли тривали допити в багатьох протоколах взагалі не пишеться. Один – чотири з половиною години. Інший, нічний – майже п’ять годин, у Станіславі…
В середніх числах грудня 1947 року передала повстанцям листа. Ще два – навесні 1948 року. 29 березня 1948 року востаннє бачилася із повстанцями. Якраз приїхала зі Станіслава, то прийшли четверо. Один лишився на чатах, решта розпитували які новини у Станіславі та що чути по радіо.
На початку травня «Стародуб» відписав Валі, що частина повстанців загинула, деякі поранені, прохав роздобути бинти.
19 серпня 1948 року у Станіславі відбулося закрите судове засідання. Валентина Сіренко та Олена Арсенич були засуджені до 25 років таборів, із конфіскацією майна. Відомо, що Валентина перебувала у Карлазі. Після смерті Сталіна строки ув’язнення були скорочені. Валентина Сіренко звільнена 1956 року, виїхала до Попасної Луганської області, далі її сліди губляться.
В’ячеслав Труш
