Полковник Вільгельм Габсбург. 1918 рік.
Влітку 1918 року австрійське командування передислокувало групу австрійських військ, до яких належав Кіш Українських Січових Стрільців на чолі з полковником Вільгельмом Габсбургом, з Великої України до Чернівців на Буковині. В жовтні розпочався розпад Австро-Угорської імперії. 1 листопада 1918 року Українська Національна Рада перебрала владу у Львові з рук намісника Галичини графа Карла фон Гуйна. В місті розпочалися бої українців з поляками. 3 листопада п’ять сотень УСС приїхали з Чернівців до Львова і приєдналися до боротьби. Командувач групи УСС полковник В. Габсбург від кінця жовтня був поважно хворий. 9 листопада приїхав до Львова і перебував там, як приватна особа, до 21 листопада. Тобто, до дня, коли українські війська відступили з міста. В той час його старший брат ерцгерцог Карл-Альбрехт Габсбург – майор кавалерії Австрійської армії – вступив до Війська Польського і воював за незалежність Польщі.
Ерцгерцог Вільгельм Габсбург рушив зі Львова за маршрутом: Кам’янка-Струмилова (нині Кам’янка-Бузька), Золочів, Тернопіль і, врешті, Бучач. Уряд ЗУНР вважав недоцільним при контактах з представниками Антанти офіційне перебування такої особи на території держави. Тому В. Габсбурга і його ад’ютанта і приятеля сотника О. Луцького таємно перевезли до монастиря отців Василіанів у Краснопущі недалеко від Бучача. Там були гарні кімнати, велика бібліотека, а навколо ліси з красною дичиною. Ігумен монастиря прийняв прибулих гостинно. Офіційно заявили, що ерцгерцог В. Габсбург виїхав за кордон.
Монастир отців Василіанів у Краснопущі недалеко від Бучача. Початок ХХ-го століття.
Ад’ютант полковника Вільгельма Габсбурга сотник УСС Остап Луцький
У монастирі полковника Вільгельма Габсбурга відвідав секретар військових справ ЗУНР полковник Дмитро Вітовський і вручив грамоту про надання йому рангу полковника УСС. 19 травня 1919 року В. Габсбург покинув монастир отців Василіанів. Після короткого перебування біля Станіславова він з ад’ютантом Е. Ляришенком, його дружиною і знайомим з передвоєнних часів гуцулом Петром Шекериком-Дониківим добрався до Жаб’є на Гуцульщині. Звідти всі пішли навпростець до Чехословаччини. Але 6 червня 1919 року В. Габсбурга, Е. Ляришенка і його дружину після блукання горами затримали румунські прикордонники. Тюремні умови утримання перевезених до Бухареста арештованих були дуже важкими, адже Румунія була в той час союзницею Франції.
У вересні 1919 року ерцгерцога В. Габсбурга звільнили з тюрми в Бухаресті на вимогу Уряду УНР. Прибувши до Кам’янця-Подільського, він у рангу полковника очолював закордонний відділ Генштабу Армії УНР. Використавши знання багатьох мов, нав’язав контакти з військовими місіями країн Західної Європи в справах організації українських старшинських шкіл. Під час катастрофи Армії УНР у кінці листопада 1919 року виїхав до Відня за дозволом румунських влад. Під час подорожі захворів на тиф і пролежав два місяці в гарячці в посольстві УНР в Бухаресті.
До Відня ерцгерцог В. Габсбург добрався на початку 1920 року. Знову став приватною особою, одягався в сіру шинель і жив на невелику військову пенсію. Через кілька років після війни відмовився від спадку в маєтку в м. Живєц під Краковом і брат Карл-Альбрехт Габсбург – офіцер Війська Польського – висилав йому щомісячну компенсацію. Від 1921 року В. Габсбург контактував із українською еміграцією, в тім числі з командувачем Армії УНР генералом Михайлом Омеляновичем-Павленком, гетьманом Павлом Скоропадським, послом Уряду УНР у Відні В’ячеславом Липинським та іншими.
Колишній полковник Армії УНР Вільгельм Габсбург. Початок 1920 р.
Американський історик професор Тімоті Снайдер у книзі «Червоний князь» (Варшава, 2010, 365 с.) згадав також про укладену 5 січня 1921 року «Угоду між Гетьманом України Павлом Скоропадським, ерцгерцогом Василем Вишиваним і Президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем», за якою Василь Вишиваний мав стати королем України (Centralny Archiwum Wojskowy. Rembetów. – I.303.4.2718/96-105). Із об’єктивних причин угоду не реалізували. Реальним було видання В. Вишиваним у Відні в 1920 році збірки української поезії. Вірш «До зброї» (Присвячую У.С.С.ам) починався так:
До збруї!До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати.
І згояться народні рани…
У міжвоєнний період ерцгерцог В. Габсбург значно поліпшив своє фінансове становище, займаючись купівлею-продажем маєтностей в Західній Європі. Певний час жив у Франції та Іспанії. Одружився, мав двох синів. У Парижі й інших містах Європи неодноразово зустрічався зі своїми комбатантами з Коша Українських Січових Стрільців і Армії УНР.
Зустріч з козаками і старшинами Запорозького корпусу Армії УНР у ресторані «Белянкур» у Парижі. 1931 р. Третій справа в першому ряду генерал Микола Капустянський, на ним другий справа в другому ряду Вільгельм Габсбург
Після аншлюсу Австрії до Німеччини в березні 1938 року Вільгельм відмовився, як і всі Габсбурги, від співпраці з німецькими і австрійськими нацистами. Під час Другої світової війни перебував під наглядом Гестапо. У вересні 1939 року його брат Карл-Альбрехт, як полковник кавалерії Війська Польського, воював з німцями в складі Оперативної кінної групи генерала Владислава Андерса. Прямуючи до Угорщини, перейшов зі своїми уланами в щоденних боях із німцями від Замостя до Красноброда й далі на південний схід від Краковця на території, зайняті Червоною армією.
По дорозі за Перемишлем улани Оперативної кінної групи генерала В. Андерса вирубали в пень два полки совєцької піхоти. Відомо, що піхота, втікаючи в полі від кавалерії, віддає себе в руки її величності шаблі. Але далі посилені танками совєцькі й німецькі частини оточили і розбили групу. До Угорщини прорвалися тільки невеликі підрозділи. Совєти захопили кілька разів пораненого генерала В. Андерса в Карпатах за 25 кілометрів до угорського кордону. Професор Т. Снайдер не описав у книзі «Червоний князь» подальшу долю Карла-Альбрехта Габсбурга (у Війську Польському полковника Карла Альбрехта).
Ескадрон польської кавалерії на марші. Вересень 1939 року
26 вересня 1939 року ротмістр Абверу Олександр-Іван Пулюй (син відомого українського електрофізика професора Івана Пулюя) пішов на полювання до лісу недалеко від окупованого німцями Перемишля. Раптом почув тупіт багатьох копит і збирався привітати німецьких кавалеристів. Але це були польські улани… На здивування О.-І. Пулюя командувач ескадрону під’їхав, віддав йому шляхетним жестом шаблю й сказав по-німецьки «капітулюю зі своїм ескадроном». При цьому назвався – полковник Карл Альбрехт.
Після Другої світової війни австрійський граф К. Берхольд підтвердив О.-І. Пулюю в Західній Австрії, що це був ерцгерцог Карл-Альбрехт Габсбург. У вересні 1939 року полковник Карл Альбрехт пояснив ротмістру О.-І. Пулюю після здачі ескадрону уланів, що не міг навіть помислити віддати своїх кавалеристів у полон «косооким монгольським солдатам, що носять гвинтівки на шнурках» і дивувався, «як Німецький уряд може мати справи з совєцькими бандитами». Полковник К.-А. Габсбург пережив німецький полон і на початку 1946 року повернувся до комуністичної Польщі. На щастя, дружина невдовзі вивезла його до своїх родичів у Швеції, де він помер від важкої хвороби в 1948 році.
Останні фото ерцгерцога Вільгельма Габсбурга. Лук’янівська тюрма в Києві. 1948 р.
Доля його молодшого брата Вільгельма Габсбурга була не менш трагічною. Від 1944 року совєцька розвідка стежила за ним у Відні. 26 серпня 1947 року армійська контррозвідка СМЕРШ заарештувала його в совєцькій окупаційній зоні Відня й вивезла до Лук’янівської тюрми в Києві. Слідчі висунули обвинувачення – боротьба проти совєцької влади в 1918-1919 роках, спроба створити в Австрії в 1924 році націоналістичну організацію «Вільне козацтво» і, врешті, співпраця з розвідками західних країн. В. Габсбург відкинув обвинувачення, за які грозило покарання – 25 років таборів. Але до суду й таборів справа не дійшла. 18 серпня 1948 року «Червоний князь» помер від сухот у Лук’янівській тюрмі. Його реабілітували ще за часів СССР у 1989 році.
Пам’ятна таблиця на честь ерцгерцога Вільгельма Габсбурга в Українській греко-католицькій церкві Святої Варвари у Відні
(За матеріалами Науково-документального видання: Терещенко Ю. Український патріот із династії Габсбургів / Ю. Терещенко, Т. Осташко. – Київ: Темпора, 2011. – 408 с. та іншими джерелами)
Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
Ярослав Середницький, Львів
