Василь Галаса чи Галадза?

Василь Галаса (12.11.1920 с. Білокриниця – 05.10.2002, м. Київ, похований на цвинтарі «Берківці») – один із чільних провідників українського збройного підпілля 1940-1950-х років.

Член юнацтва ОУН (1937). У листопаді 1939 – червні 1940 ув’язнений у тюрмі НКВД у Бережанах. Під час німецької окупації – провідник Тернопільського, Чортківського та Бережанського округів. Організатор загонів УПА на Тернопільщині (1943-1945), заступник крайового провідника Закерзонського краю в Польщі (1945-1947), Північно-західних українських земель (1948-1953). Член проводу ОУН та Української Головної Визвольної Ради (від 1950). 11 липня 1953 року в лісі на Хмельниччині Василя Галасу разом із дружиною Марією захопила структура МГБ. До 1960 року перебував в ув’язнені в Києві. Звільнившись, працював на Київському заводі напівпровідникових приладів (до 1993 р.). Від 1992 року – позаштатний працівник Інституту історіографії Національної Академії Наук України, член Київського братства ОУН-УПА. Автор спогадів «Наше життя і боротьба» (Львів: Видавництво «Мс», 2005).

Василь Галаса в автобіографії та усіх статтях називає місцем свого народження Білокриницю. Зокрема він пише:

Народився я 12 листопада 1920 р. в селі Білокриниця Підгаєцького району Тернопільської області. Батько, Михайло Галаса, був робітником-мулярем. Мати, Розалія, працювала кухаркою в підгаєцького адвоката. Батька не пам’ятаю: його не стало, коли мені було півтора року. Якось на роботі, при будові, він підняв важкий камінь, у результаті чого стався крововилив у животі. Там і помер.

У мене було дві сестри – Софія, найстарша, і Поліна, середуща. Прийшовши ввечері додому, мати готувала нам їжу, давала вказівки, що робити в хаті, і досвітом знову спішила на роботу. Поки жив батько, забезпечення сім’ї було задовільне. Коли ж мама овдовіла, її заробітку не вистачало нам на життя. Тому сімнадцятирічну Софію віддали в найми до чиновника у Трускавці. Там через кілька років сестра вийшла заміж за Павла Гапшія, де й прожила до смерті у 1950 році.

1926 р. мати вирішила продати хатину в Білокриниці й купити півгектара землі в селі Олесин Бережанського повіту, де жили її далекі родичі. У майбутньому, заощадивши трохи грошенят, сподівалась побудувати там власну хату. А поки це станеться, довелося нас, дітей, віддати в найми, щоб заробляли собі бодай на харчі. Мій переїзд відбувся у травні 1926 р.

Василь Галаса – «Орлан» відомий далеко за межами України, тож його білокриницьке походження, а все вказувало на це, мене заінтригувало. Вирішив звернутися до Підгаєцького РАГСу за підтвердженням дати народження і одночасно став розпитувати старожилів села, чи пам’ятають вони когось з родини Галасів? Відповідь із РАГСу ошелешила: «На ваш запит повідомляємо, що у метричних записах церкви святої Параскеви села Білокриниця даних про народження Василя Галаси не знайдено».

Нічого не знали про Галасів і в Білокриниці. Гелена Прачук, Марія Струсь, Микола Гіль (ровесники Василя Галаси) взагалі вперше почули таке прізвище! Помилка? Але чия? Можливо, Василь Галаса назвав місцем свого народження Білокриницю замість Олесино, куди, як пише сам, переїхав у ранньому віці? Але з Козови відповідь так само була невтішна – в Олесино Василь Галаса не народився.

Через певні обставини пошуки довелось припинити на два роки. Декілька разів чув од людей, які «все знають»: мовляв, нічого не знайдеш, Василь Галаса свідомо вказав неправдиве місце свого народження, щоб заплутати сліди. Але чому тоді сам Галаса і його дружина Марія Савчин пишуть тільки про Білокриницю на Підгаєччині? Якось у розмові про купця Мотя Фрідберга нині покійна Марія Струсь мимоволі сказала:

Колись там жив Михайло Галадза, у нього Мотьо купив хату і пляц.
А де подівся цей Галадза? – запитую.
Виїхав десь на Полєсє, я не знаю, де воно, кажуть, що за Козовою. А город садив Міхал Корнашинський.

Яке Полісся може бути на Бережанщині? Може Марія Струсь щось переплутала? – сумніви не давали спокою.

Через якийсь час знову зустрічаюся з нею.

А чи була там Полька, дівчина? – допитуюсь.
Була, вона коло мене гнала гуси на Вигін.
А маму як звали?
Рузька, її чомусь називали Баривчиха, – спокійно відповідає.

Розгадка приходить миттєво. Олєсіно (Олесино) закарбувалося в пам’яті баби Марії як Полєсє. Олесино справді за Козовою. Полька (Аполонія) – це старша сестра Василя, про яку він згадує у своїх спогадах. Баривчиха – не прізвисько, а прізвище його матері – Баривка (Баривко), що й підтвердили дальші пошуки. Та й рік, коли жид Мотьо оселився на цьому обійсті – 1927 рік, майже збігається з тим, на який вказує В. Галаса, – за ним, мама продала господарство у Білокриниці 1926 року.

Невже Василь Галаса – не Галаса, а Галадза!? З давнього українського роду, відомого у Білокриниці ще з ХVІІІ століття?

До решти сумніви розвіялись, коли в архівах знайшов метричні записи про Михайла і Розалію Галадзів.

Михайло Галадза, син Василя і Марії Дрозди, народився в Білокриниці 1857 року. Перша його дружина була Розалія Ніцпонь, з нею мав двоє дітей: Аполонію (1883) і Миколу (1887-1889). Доля дочки Аполонії невідома, а Розалія померла 1914 року у віці 54 роки.

1918 року Михало Галадза одружився з Марією Кучеривою родом з Котузова. З нею прожив усього півтора року. У листопаді 1919 Марія померла – тиф.

Одразу після смерті другої дружини Михайло Галадза одружився з Розалією Баривко. Народилася вона в Білокриниці 1883 року в сім’ї Івана Баривка, сина Степана і Теклі (в польських джерелах Агата) Корнашинської, дочки Яна і Февронії Галадзи. Іван Баривка був, вочевидь, із Олесино, бо сам В. Галаса називає Баривків далеким родичами матері. Розалія була хрещена у римо-католицькому обряді, тому в церковних записах Білокриниці немає даних про її шлюб з Михайлом Галадзою. Батьківщина Розалії Баривко там, де проживав Марцін Каплун, (нижче Анєлі Драйцун). Чому її син Василь, названий так у честь діда, не вписаний до метричної книги Білокриниці – наразі не з’ясовано. Можливо, десь у записах підгаєцьких церков захована таємниця хрещення Василя Галаси, адже його мама тоді служила в Підгайцях, то цілком імовірно, що могла його охрестити там. Другого сина, який народився 1922 року і прожив якихось шість днів, охрестили в Білокриницькій церкві.

Михайлові на час народження сина Василя було вже 63 роки. Він справді був муляр і помер 9 квітня 1922 року, коли Василеві було тільки півтора року. Причиною смерті була, як записано, – «випуклина в животі».

Повдовівши, Розалія Галадза за два роки вийшла заміж за Михайла Гунчака зі Старого Міста, так само з Білокриниці. Шлюб брали в церкві в рідному селі. До Олесино перебралась аж 1934 року, мабуть, уже після смерті другого чоловіка.

Василь Галаса тепло і з любов’ю згадував про свою маму. Зокрема, перебуваючи вперше у польській в’язниці, «Орлан» найбільше тривожився за матір.

Перед самим вибухом совєтсько-німецької війни Розалію Галадзу совєтські каральні органи заслали в Сибір, де вона передчасно й померла.

Цілком імовірно, що Василь Галадза став Галасою через банальну писарську помилку. Річ у тому, що в Олесино, як і в деяких інших селах Підгаєччини і Бережанщини, прізвище Галаса було вельми поширене. От писар і записав шестирічного Василя Галадзу так, як і своїх односельців – Галаса. І навряд чи за життя Василь Галаса здогадувався, що його рід сягає у Білокриниці кількох століть.

Хату, в якій народився Василь Галаса, Мотьо Фрідберг перебудував. Пізніше вона зазнала деяких незначних архітектурних змін (добудовано ганок), але стоїть і досі. Нині у ній сільська рада.