Навесні 1971 року для багатьох мешканців Великої Британії стало повною несподіванкою, чому представники українських емігрантських організацій вийшли на акції протесту проти гастролей ансамблю пісні і танцю Київського військового округу практично у всіх містах Туманного Альбіону. Пояснення знайшлися в публікаціях англійської преси. Затримані під час протестних акцій члени Спілки Української Молоді зазначали в інтерв’ю журналістам, що вони проти того, щоб Червона армія воювала ще й піснею і доносила до європейських глядачів хибні уявлення про військові успіхи й мілітарну політику СССР. Свідчення про ті події знайдено серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України.
У довідці КГБ йдеться про те, що гастролі були затьмарені численними акціями протесту практично у всіх містах. Протестувальники розкидали з балконів листівки, приковували себе ланцюгами до крісел у залі, співали «Ще не вмерла Україна…».
Водночас у низці газет з’явилися публікації із закликом до британців не дати себе заколисати фальшивою пропагандою про Червону армію. Акцентувалася увага на тому, що артистам не гоже оспівувати й возвеличувати, а європейським слухачам – аплодувати армії, яка заподіяла багато горя українському народові, окупувала країни Прибалтики, частину Польщі, пішла війною на Фінляндію й окупувала частину її території, уже після завершення Другої світової війни придушувала танками прагнення мешканців Угорщини і Чехословаччини розвиватися шляхом демократичних реформ.
Акції протесту призвели до того, що у деяких містах артистів привозили на концерти у критих вантажних автомобілях, призначених для перевезення меблів.
Загалом цей епізод у діяльності українських емігрантських організацій у Великій Британії показав, що українці за кордоном були позбавлені стереотипів і міфів про Червону армію, яку радянська пропаганда поширювала у всьому світі, намагаючись переконати в миролюбності і не зазіханні на чужі території. Вони закликали не забувати історію, бути пильними і завжди пам’ятати про імперську агресивну сутність кремлівського керівництва.
Олександр Скрипник