Одним із віхових етапів в історії організованого українського націоналізму було створення Української Військової Організації, 100-річчя від часу постання якої відзначаємо цього року.
Датою створення УВО вважається липень 1920 року, коли у Празі відбулися збори Стрілецької ради. Хоча багато хто схильний вважати цю раду лише днем ініціювання, формального заснування УВО. Зокрема, координуючий голова Начальної Команди УВО сотник Осип Навроцький у своїх спогадах пише, що «початок заіснування УВО припадає на другу половину серпня 1920 року», а «Приказ УВО ч.1» було опубліковано 2 вересня 1920 року. Тож є підстави вважати, що період липня-вересня 1920 року можемо вважати часом фактичного постання УВО.
Остаточне організаційне й ідеологічне оформлення цієї революційної організації відбулося після приїзду з еміграції на Галичину полковника Євгена Коновальця. У своїй доповіді на сходинах активу українських військовиків Коновалець сформулював основні ідейно-політичні засади УВО: рішуча боротьба з москвофільством і полонофільством; пропаганда ідеї соборності всіх українських земель в єдиній державі; орієнтація на власні сили; опертя на широкі українські маси, зокрема на молоде покоління; мобілізація, організація і активізація всіх сил українського народу.
Докладно завдання УВО були сформульовані у пропагандивній брошурі «У.В.О.», цитати з якої наводимо нижче:
«УВО є організацією, для якої тільки інтерес Української Нації є й буде рішаючим у її діяльності».
«УВО є революційною організацією, якої основним завданням є пропагувати думку загального революційного зриву українського народу з остаточною метою створити власну національну самостійну і з’єдинену Державу».
«Українська Військова Організація буде тому впливати на настрої народних мас та ширити дух активізму й непримиренности супроти займанця».
Методи діяльності УВО були найрізноманітніші. Організація вела, зокрема, пропаганду своєї мети, проводила й бойові акції, адже заради виконання програмних завдань УВО не виключала й застосування зброї. «Поневолений нарід обдирають з його надбань не тоді, коли він робить повстання, а тоді, коли гнобитель є переконаний, що поневолений нарід не є здібний повстання підняти».
Зокрема широкого розголосу набули акції бойкоту – ініційовані УВО саботажі, «екси» та атентати проти чільних представників польської окупаційної влади (особливо замахи на Йозефа Пілсудського 25 листопада 1921 р. та Собінського 19 жовтня 1926 р.) і «своїх» зрадників.
Окремою сторінкою в історії УВО є партизанський рейд 1922 року під керівництвом колишніх чотарів УГА Степана Мельничука і Павла Шеремети.
1927 року почав виходити підпільний друкований орган УВО «Сурма», котрий мав наклад 10000 примірників і нелегально поширювався на західноукраїнських землях.
Наприкінці 20-х років гострою потребою постало ідеологічне зодноріднення і організаційне об’єднання різних націоналістичних українських структур. Адже на той час діяли, окрім УВО, Легія Українських Націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді, ще ряд молодіжних націоналістичних гуртів.
Тривала й копітка робота завершилася створенням 1929 року на базі націоналістичних груп єдиної Організації Українських Націоналістів на чолі з Коновальцем, котра стала авангардом в боротьбі за державну незалежність України.
Відзначаючи ювілей від дня утворення УВО, згадуємо її героїв, котрі полягли за національну ідею, а зокрема полковника Юрка Отмарштайна, Ольгу Басараб, Юліана Головінського, Павла Шеремету, Степана Мельничука, Романа Луцейка, Василя Біласа і Дмитра Данилишина та багатьох інших. Схилімо голови перед їхньою світлою пам’яттю.
Віктор Рог
