Немає. Не стало. Відійшов у засвіти щирий друг і наставник. Кожен, хто його знав, не міг не потрапити під магічний вплив принципового й харизматичного націоналіста. Щедра доля мене з ним звела восени 91-го. Дякую.
Яскрава й колоритна особистість. Учитель за покликанням відчув свого і взявся за моє формування-ліплення. Регулярні переписки і дзвінки. Підкидування літератури-лектури. Рідкі зустрічі-бесіди. І життєві уроки… Які я всмоктав, як суха губка воду.
-
Якось запитав, не зрозумівши його певного поступування. «Така була воля Провідника ОУН Зеновія Красівського. Це не обговорюється». З того часу і я засвоїв засаду беззастережного служіння й виконання наказів Провідника ОУН. Зрозумів сенс ієрархії і пагубність анархії.
-
Йому запропонували значне кар’єрне й матеріальне зростання за певних умов. І це не були комуністи. Просто десь промовчи, а десь погодься. «Век!» – «Геть!» – відповів Петрович. Принципами не торгують. І це я взяв.
-
Віктор був авторитетним наставником і виховником української молоді. В Рівному практично все націоналістичне молоде середовище «вилетіло з його гнізда». УРП, СНУМ, КУН, ДСУ, УНСО, СУМ, КУЕМ (Клуб української елітарної молоді), ЛЕЗО (Лава енергійних, здібних особистостей), Молодіжний Конгрес… Газети «Хрестом і мечем» та «Наша справа». Якось я запитав, пожалівся, «Ось роблю, викладаюся, а учні не завжди такі, якими їх хотів би бачити». Він сказав: «А ти перечитай нашого забутого генія Сковороду. Вливай скільки можеш, а вони візьмуть, скільки поміститься».
-
В певний час відчув, чи уявив, що мною цікавляться чужі спецслужби. Звернувся за порадою. – «А ти в собі сумніваєшся? Якщо так, то йди спати, якщо ж ні, то чому переймаєшся?»
Сентенції його на все життя. Дзвінок. Питає – «Хто є справжнім політологом?» І сам же відповідає: «Не той, хто знає декілька мов, а той, хто чужинця навчив своєї». Або ж «Сформулюй в одному слові нашу національну ідею». Після довгої паузи каже – «Перемога!».
Глибина його думки і простір візії сягали дуже далеко. Налагоджував контакти з кубанцями, кавказцями, білорусами, розумів важливість нашої експансії на Схід. Не замикався у догматичних рамках. І вчив-вчив.
Сьогодні, з цією надзвичайно трагічною для мене звісткою, прийшло ще й усвідомлення, що з відходом таких, як побратим Віктор (великий жартівник деколи підписував свої публіцистичні тексти як «Ротків» (ім’я навпаки), відходить ціле покоління бандерівських ідеалістів, романтиків, шляхетних і мудрих борців. Вони «зліпили» нас.
«Його очі були глибокими. В них жила душа – дуже гарна і світла душа Віктора Шкуратюка.
В тих очах грала радість і стояв великий сум, в них була велика доброта, але в них був і великий біль.
Ці очі вміли палати гарячою любов’ю і холодною злістю. В них тонуло стільки закоханих жіночих поглядів. І з них витікало стільки самотніх сліз.
Найпевніше».
Щороку в кінці серпня не забував вітати Вчителя з Днем народження. Цей рік мав бути ювілейним.
Віктор Рог (Ротків Гор)
