Український бандурист Йосип Сніжний (1890, Вільшана, Полтавської губернії — 1960, Буенос-Айрес, Аргентина) за своє насичене і непросте життя встиг стати членом Української Центральної Рали та української діаспори Маньчжурії, Китаю, Парагваю та Аргентини. І всюди з ним була бандура. Власне, він сам вмів їх виробляти з місцевих порід дерев.
Йосип Сніжний ще з юності долучився до когорти українських бандуристів. Був учасником гуртка бандуристів, який існував у Києві в 1906-1909 рр., та кобзарського хору під керівництвом В. Ємця. Мав сценічне ім’я Грицько Северинюк.
У 1917 році як представник кооперативного руху став член Української Центральної Ради. Згодом саме через був заарештований і засуджений радянським режимом, відбував покарання на будівництві Біломорканалу. Оскільки після звільнення, повернувшись в Україну, і далі зазнавав переслідувань, був змушений емігрувати до Зеленого Клину, звідки взимку 1935 р. нелегально дістався до Маньчжурії (за іншими даними, був висланий до Сибіру, звідки втік через Монголію до Маньчжурії).
У Харбіні Й.Сніжний одразу влився в українську громаду (яка тоді була одним з потужних осередків українського життя у довоєнний час), став її активним учасником. Зокрема організував ансамбль бандуристів при місцевому Українському національному домі, виступав на харбінському радіо (від 6 березня 1935), де йшли українські передачі. Пізніше переїхав до Шанхая, де також створив невеликй ансамбль бандуристів. У Китаї сам виробляв бандури з місцевих порід дерев. гуртку бандуристів, який існував у Києві в 1906—1909 рр. Коли був створений кобзарський хор під керівництва В. Ємця, Й. Сніжний став учасником цієї капели. Працював у кооперації, член Української Центральної Ради (1917).
Й. Сніжний був заарештований за те, що брав участь у створені державного апарату УНР. Засуджений радянським режимом та відбував покарання на будівництві Біломорканалу. Після звільнення повернувся в Україну, але подалі зазнавав переслідувань ГПУ, внаслідок чого втік до Зеленого Клину, звідки взимку 1935 нелегально дістався до Маньчжурії (або, за іншими даними, був висланий до Сибіру, звідки втік через Монголію до Маньчжурії).
Активний член Української національної колонії в Харбіні, там зорганізував ансамбль бандуристів при місцевому Українському Національному Домі, виступав на харбінському радіо (від 6 березня 1935), де йшли українські передачі. Пізніше переїхав до Шанхая, де також створив невеликй ансамбль бандуристів. В Китаї сам виробляв бандури з місцевих порід дерев. 8 травня 1938 р. був обраний секретарем Управи шанхайської української громади, був членом Української національної колонії в Шанхаї (1941-1948).
Після Другої світової війни Йосип Сніжний, взявши з собою п’ять бандур, емігрував до Парагваю, де заснував ансамбль бандуристів. У 1954-1955 рр. переїхав до Аргентини, де й проживе решту життя. У Гудсоні, передмісті Буенос-Айреса, він створив школу гри на бандурі та квартет бандуристів. Пізніше переїхав у Саранд, де власноручно виробляв бандури і часто виступав.
Похований на кладовищі Абеїнеда в Буенос-Айресі.
Фото: з Альманаху Українського Народного Союзу 1980 р., опублікував Марко Фаріон, https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2784752154874920&id=417483908268435
