(За матеріалами книги Середницький Я. Пані Льоля: втекти від більшовиків. – Київ: Темпора, 2019. – 428 с.)
Наприкінці липня 1944 року напередодні вступу Червоної армії у військово-політичну гру на терені Львова вступив поважний чинник – зосереджені в місті озброєні частини Армії Крайової (АК). Львівський підпільник Тадеуш Крижевскі був одним із небагатьох поляків, що скептично ставилися до операції «Буря»: «Я добре пам’ятав трагічні наслідки довіри генерала Владислава Лянґера слов’янам у 1939 році та його здачу міста совєцькому агресору. Ніхто не зможе мене заставити брати участь в здобуванні Львова для Совєтів! Для них доля «шпіона» відносно АК була передбачена, що й спіткало найкращих членів АК – депортація на схід!». Звичайно, Т. Крижевскі міг дозволити собі «не здобувати Львова для Совєтів». Як би він був вояком, то виконував би наказ командування АК.
Польський орел на фоні меморіалу Орлят на Личаківському цвинтарі у Львові. Квитанція пожертв польського населення Львова на «Боротьбу за Креси» (Східні території). www.istprawda.com.ua.
За місяць до операції «Буря» в Львові, що, загалом, пройшла на високому військово-організаційному рівні, розпочалася її важлива складова – «зачистка території від українського ворожого і непевного елементу» (майже як в окупованому Росією в 2014 році Криму й частині Донбасу). Це, зокрема, підтвердили спогади моєї тітки Льолі Абсторської й 2 записки-попередження з домашнього архіву її чоловіка – підполковника Армії УНР Демида Олександровича – з вимогами покинути Львів і погрозами ліквідації.
Пан Давид Александровіч
Львів
Наперекір наказові від дня 24 червня б.р. (біжучого року) Пан не покидає Львова і перебуває на території міста.
Попереджуємо про наслідки і далі підтверджуємо наш наказ. У разі невиконання – ліквідація.
Корпорація Польських Ветеранів
«Гонор і Батьківщина»
Львів
У записках були помилки: в імені – Давид, замість Демид, і в прізвищі – Александровіч, замість Олександрович. Текст був ідентичним, як і назва організації – «HONOR I OJCZYZNA» (Гонор і Батьківщина). В першій записці вказувалося: «Wiemy źe Pan jest nacionalistą ukraińskim» (Знаємо, що Пан український націоналіст). Хіба міг би не націоналіст працювати в Ревізійному Союзі українських кооператив у Львові? Демид Олександрович поважно віднісся до погроз і не виключав, що бойовики здійснять наміри. Надто свіжими були спогади від акцій АК 1943 року, спрямованих на фізичне знищення української інтелігенції Львова. На щастя Петро Бакович – співпрацівник Д. Олександовича в Ревізійному Союзі українських кооператив – виїжджав із родиною на Захід і передав йому ключі від помешкання на вулиці Висп’яньского (нині Вишенського).
Тимчасом у Львові 22 липня 1944 року батальйон совєцьких танків за підтримки мотопіхоти пробився по Грюнштрассе (вулиці Зеленій) до центру Львова. Для завершення прориву були потрібні сили піхоти, розвідувальні дні про німецьку оборону й знання ходів і виходів у місті. Армія Крайова диспонувала всім цим. Численні піхотні відділи АК у Львові, незважаючи на втрати, провели важкі переможні бої з відступаючими німецькими частинами на вулицях Пекарській і Підвалля, відкривши шлях до центу міста. Витіснення німців з позицій в Огроді Єзуїтів (парку вище Університету імені Івана Франка) дозволило відділам АК закріпитися на стратегічно важливій лінії міських висот «костел Святої Магдалени – Львівська політехніка – Собор Святого Юра».
Совєцька піхота під прикриттям танків веде бій з німцями на початку Грюнштрассе (за Польщі й нині вулиці Зеленої) в центрі Львова. 22-23 липня 1944 р.
На другий день боїв у Львові, тобто 23 липня 1944 року, до площі Ринок пробився танк «Гвардія». Командував танком широко описаний у совєцькій історіографії старшина Олександр Марченко, який «вивісив над львівською ратушею червоний прапор». Це одна з суттєвих різниць у трактуванні подій у Львові в совєцьких, українських і польських історичних джерелах. Львівський історик Кім Науменко вказував, що у військових мемуарах маршала І. Конєва і генерала Д. Лелюшенка з описом захоплення Львова, немає ні слова про бойові дії частин АК.
Командувач операції Армії Крайової «Буря» у Львові полковник Владислав Філіпковскі («Янка»). .
За польськими джерелами вояки АК опанували площу Ринок до прибуття танка «Гвардія» старшини О. Марченка. Й вивісили на ратуші 4 прапори: польський, британський, американський і совєцький. Польські прапори з’явилися й на інших будівлях Львова. Однак росіяни, як згадували поляки, наказали їх прибрати. Комплекс будівель Львівської політехніки вояки АК захопили 24 липня, а 25 липня розмістили в Головному корпусі військовий шпиталь. 25 липня відбулася зустріч командування Червоної армії й АК з метою узгодження подальших спільних дій. 27 липня 1944 року Червона армія повністю зайняла Львів.
Львів’яни спостерігають за рухом частин Червоної армії на початку вулиці Городоцької біля Оперного театру. 27 липня 1944 р. www.istpravda.com.ua/digest/2011/12/2/63553
Демид Олександрович і Людмила Абсторська від першої декади липня 1944 року прожили у відносній безпеці в помешканні Петра Баковича на вулиці Висп’янського. Їх там ніхто не знав. Проте необережність тітки Льолі ледь не привела до непередбачуваних наслідків. 27 липня стрілянина в районі Остштрассе (нині Личаківської) та в центрі міста стихла. Вступ Червоної армії до Львова затінив «польські страхи» тітки Льолі. І вона пішла забрати дещо з речей, залишених при переїзді в колишньому помешканні. Ось і Головний корпус Львівської політехніки. Звернула увагу, що над будівлею висять два прапори – червоно-білий польський і червоний совєцький.
Тітка Льоля хотіла вже переходити на другий бік вулиці до колишнього дому, але біля огорожі Львівської політехніки її зупинили два озброєні вояки Армії Крайової з червоно-білими пов’язками на рукавах. Один із них був у цивільному. За даними військового історика К. Науменка вояки АК спочатку патрулювали львівські вулиці самі, а 26-27 липня 1944 року – разом із червоноармійцями. Тимчасом, патруль АК перевірив документи тітки Льолі. Результати були невтішними.
-
A, Pani jest ukrainką! Niech Pani stanie z tej strony! (А, Пані українка!
Нехай Пані стане з тої сторони).
Пост вояків підрозділу Армії Крайової, криптонім «Czery» (Чери), біля Головного корпусу Львівської політехніки на Гітлерштрассе, 12 (нині Степана Бандери, 12). 26-27 липня 1944 р. https://historiamniejzapomniana.wordpress.com/2015/07/22/
Кілька хвилин стояння навпроти свого дому видалися тітці Льолі вічністю. На її щастя до патруля АК підійшла групка польських дівчат. Зав’язалася приємна розмова. Потім дівчата зі сміхом і жартами рушили в сторону костелу Святої Магдалени. Тітка Льоля побігла за ними. На щастя була не на підборах. Грізні крики «Stój! Strzelać będzie!» (Стій! Стріляти буду!) додали швидкості бігу. Не стріляли, бо боялися попасти в дівчат-польок. Не переслідували, можливо, мали наказ не залишати поста.
Львів’янин Юрій Яриник, якому в 1944 році було 10 років, запам’ятав, як у двадцятих числах липня 1944 року на дверях помешкання його родини на Поліцайштрассе (нині Гнатюка) у Львові з’явився намальований білою крейдою хрестик. Сусідка, одинока полька, двері помешкання якої теж виходили на балкон другого поверху в дворі, попередила його батька Олексія, що не можна ночувати вдома. Прийшовши додому на другий день по обіді, побачили, що двері ззовні порубані сокирою. Нападники не вдерлися до помешкання, бо двері були оббиті залізною бляхою, а вікна мали сталеві ґрати.
За спогадами професора Ярослава Дашкевича: «У липні 1944 року в останні дні перед і перші після втечі німців фактичним господарем у Львові була Армія Крайова… Маючи списки відомих українців поляки намагалися їх затримувати для подальшого знищення. Приходили і за моєю мамою Оленою Степанівною до нашої домівки на вулиці Пісковій, 5, але її взяли під захист сусіди-поляки.
Українські Січові Стрільці на горі Маківка в Сколівських Бескидах. Зліва направо: Чотарі Зенон Носковський, Олена Степанів (Степанівна), Іван Чмола, Йосип Яримович і старша десятниця Софія Галечко. 8 березня 1915 р.
В українському середовищі загальноприйнятою була версія про вбивство вояками АК в ці дні 150 українців». Факти «обшуків, облав, арештів і самовільних розстрілів українців» збройними відділами польського підпілля підтверджує звіт НКВД про ліквідацію «Делегатури Уряду й Армії Крайової у Львові».
Дійсний член Наукового Товариства
імені Шевченка Ярослав Середницький (Львів)
