Багато в Україні незрозумілого, а зокрема коли питання торкаються юриспруденції і судочинства. Правда Україна щойно наближається до 30 років молодості. Одначе у площині хіба від Конституції Пилипа Орлика на початку ХУІІІ століття, Україна одна з давніших конституційних республік світу. Проблемою не у законодавстві, а у вмінню ним користуватися. Кажуть що в Україні найбільш скорумпована гілка влади це судочинство. Власне це судочинство остаточно відповідає за цей дефект. Ось ще один приклад.
27 травня 2020 року Окружний адміністративний суд (ОАС) міста Києва видав рішення, що заборонило Українському інституту національної пам’яті давати відповідь громадянинові України чи символіка Української Дивізії Галичина пов’язана з структурою тоталітарного нацистського режиму. У пресовому повідомлені суду подано так:
“Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом до Українського інституту національної пам’яті та його Голови, третя особа – Володимир В’ятрович. Справа розглядалась колегією суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, загалом було проведено близько 20 відкритих судових засідань. Володимир В’ятрович, який був належним чином повідомлений про дати судових засідань, не з’являвся на них протягом всього строку розгляду справи. При цьому суд ухвалами від 6 листопада 2019 року та від 4 грудня 2019 року визнавав явку Володимира В’ятровича в судове засідання обов’язковою. Після повної та всебічної оцінки матеріалів справи, їх об’єктивного розгляду у відкритому судовому засіданні, ОАСК визнав протиправними дії відповідачів щодо надання висновку про те, що символіка 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА) відповідно до чинного законодавства України не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення якої заборонено в Україні. Суд зобов’язав Український інститут національної пам’яті та її посадових осіб утриматись від поширення вказаного висновку, викладеного в листі від 16 травня 2017 року за №01/1015.”
Треба було шукати саме основне рішення суду, щоби можна було зрозуміти основу такого рішення. Знайшовши, одначе виявилось, що рішення не дає багато більше інформації як пресове повідомлення. Воно становить одну сторінку – все. Зберігає інформацію складу суду, хід та рішення, без найменшого пояснення чи покликання на докази, документи чи експертизу а також чинного суттєвого законодавства. Як суд прийшов до свого висновку хіба ніхто не знає. І це після трьох років.
УІНП у свою чергу видав заяву, щодо загад-очного рішення:
“Український інститут національної пам’яті зазначає, що наразі жодного рішення суду у цій справі не отримував. Крім того, юристи Інституту починаючи з січня 2020 р. не були допущені до участі у процесі. Тому надати оцінку будь-яким мотивам та підставам, якими керувався суд, а також прийняти рішення щодо подання апеляційної скарги буде можливо лише після отримання в установленому порядку повного тексту судового рішення. Разом із тим, окремо звертаємо увагу, що у резолютивній частині рішення суду по зазначеній справі, яку оприлюднили у мережі Інтернет, не міститься жодної інформації про визнання належності будь-якої символіки до символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму. Вичерпний перелік такої символіки, використання якої в Україні заборонено, наводиться у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Додатково нагадуємо, що в Україні як демократичній та правовій державі з 2015 року засуджені тоталітарні режими комуністичного СРСР та нацистської Німеччини. Пропаганда цих режимів та публічне використання їхньої символіки заборонені та визнані законом наругою над пам’яттю мільйонів їхніх жертв. Важливо підкреслити, що не можуть викликати схвалення чи бути виправданими дії тих осіб і груп, які вчиняли злочини проти людяності під час Другої світової війни та були засуджені світовою спільнотою й рішенням Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі. Це стосується в тому числі осіб і груп, приналежних до військ СС (Waffen-SS), що використовувалися нацистським військово-політичним керівництвом для скоєння численних злочинів.”
Ясно, що оскільки у рішенню суду бракує суті не можна по суті його спорювати. Тому докази міжнародного товариства тих котрі перемогли у ІІ Світовій війні, експертів, прокурорів включно з радянськими, якщо це має вплив сьогодні на суддів адміністративного суду незалежної України, що Дивізія не була предметом у Нюрнберзі; Канадської комісії суді Дешейна після довгого дослідження встановила, що Дивізія не була причетна до нацистських злочинів; та американського судочинства бо незаперечний є факт, що між чисельними справами проти іммігрантів до Америки котрі фальшиво прибули і стали громадянами затаюючи свою минувшину не було одного випадку обвинувачення, що підсудний був членом Дивізії. Це все хіба несуттєве для Київського ОАС.
Отже ж треба приступити до питання юрисдикції. Які компетенції може мати ОАС в Україні про нагляд над УІНЦ, а ще важніше які кваліфікації можуть мати дані судді того ж адміністративного суду вирішувати такі глибокі та комплексні історичні питання як справу Української Дивізії і її символіки.
УІНП є частиною екзекутивної гілки покликаний до життя Кабінетом Міністрів ще 2014 року. При його формуванню надано такий мандат:
“Український інститут національної пам’яті (далі – Інститут) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури і який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу. Інститут у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями Інституту є: реалізація державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, а саме: організація всебічного вивчення історії українського державотворення, етапів боротьби за відновлення державності та поширення відповідної інформації в Україні та світі;…зокрема щодо: популяризації в світі ролі Українського народу у боротьбі проти тоталітаризму, відстоюванні прав та свобод людини; відновлення національної пам’яті Українського народу, недопущення використання символів тоталітарних режимів;”
Тобто, незаперечним, що питання допущення чи ні символіки Дивізії “Галичина” є у компетенції УІНП. До речі для цього і був УІНП оформлений.
У своєму рішенню ОАС не покликається на будь яке законодавство яке надає право ОАС розглядати дію УІН. Також суд не покликається на будь який закон чому поступування УІНП було неправильне. У рішенню тільки вказано на процесуальний Кодекс адміністративного судочинства України статті 241-246 та стаття 255. Тобто на яких суттєвих підставах зроблено рішення відсутні у рішенню.
Хіба найважніше це яким законом надається компетенції ОАС вирішувати “недопущення використання символів тоталітарних режимів”.
Ясно, що це абсурдне і на мою думку політичне рішення буде відкликане до вищого суду. Але чому Україна і її судочинство так себе компрометує перед цілим світом?
6 червня 2020 року Аскольд С. Лозинський
