26 грудня 2014 року у Мюнхені відійшла у Вічність св.пам. Лідія Марцюк (з дому – Укарма), – видатна діячка українського жіночого руху, членкиня Закордонного Представництва (Середовища) Української Головної Визвольної Ради та ОУН за кордоном та,
26 грудня 2014 року у Мюнхені відійшла у Вічність св.пам. Лідія Марцюк (з дому – Укарма), – видатна діячка українського жіночого руху, членкиня Закордонного Представництва (Середовища) Української Головної Визвольної Ради та ОУН за кордоном та, мабуть, одна із останніх українок, що були ув’язнені за політичними мотивами у сумнозвісному жіночому таборі нацистів Равенсбрюк, який був розташований в часі Другої світової війни неподалік Берліна.
Моя давня приятелька пані Ліда була дружиною визначного діяча українського національно-визвольного, громадського й кооперативного руху св.пам.Зиновія Марцюка, з яким мене єднала тривала переписка та спільні погляди на українську визвольну й громадську перспективу, – вона прожила довге, гідне, напружене, надзвичайно насичене й направду героїчно-страдницьке життя. Народилася ж Покійна 1 квітня 1920 року коло міста Балта, десь при невеликій станції Бартадемиці, що поблизу Одеси, у родинісотника Української Галицької Армії (УГА) українця з походження, що народився в Перемишлі, – Андрія Укарми, що під час Першої світової війни спочатку був вояком австро-угорської армії, деякі підрозділи якої складені з етнічних українців й пізніше стали зав’язком УГА. Дитинство та підліткові роки пані Ліди було далеко не безтурботними, бо зростала вона напівсиротою, промайнули вони на Бойківщині, у місті Бориславі. Вона ніколи не бачила свого тата сотника Андрія, яка скінчив свій земний шлях, навіть не побачивши свою маленьку донечку: поранений, знесилений та хворий на тиф сотник Укарма знайшов свій останній земний притулок при станції Вапнярка на Вінничині… Я час від часу, перебуваючи у Мюнхені, гостював у подружжя Марцюків і, коли заходила мова про дитинство й тата, пані Ліда завжди схвильовано згадувала Тата найкращими словами, бо він дійсно був дуже вартісною людиною, а слава, честь й побратими сотника Андрія Укарми все життя супроводжували пані Ліду, оберігали її у найскладніші часи її життя та боротьби. Коли, наприклад, панну Ліду не допустили до здачі екзаменів у польській гімназії в Перемишлі за участь в українському культурно-громадському житті, тоді на допомогу прийшов якраз побратим тата, її хресний батько старшина УГА Сава Буцманюк, який і влаштував Лідію на роботу до свого бюра у Кракові, лише згодом у цьому місті пані Лідія успішно здала матуру. Пізніше у різний спосіб їй допомагали батькові приятелі й знайомі – доктор Ціцель, отець Петро Вергун, доктор Білинкєвич…
1942 року панну Ліду Укарму було заарештовано в Берліні за підпільну діяльність та участь в українській жіночій організації, після чого вона з гідністю пройшла усі жахи ув’язнення: відділення ґестапо, в’язницю на Александрплатц. 24 березня 1943 року її разом з іншими підозрюваними помістили до жіночого табору Равенсбрюк, що був за 90 кілометрів від Берліну, де ув’язнені українки пробули понад півтора року, коли були звільнені заходами Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради, серед очільників якого на той час були законспіровані члени-засновники УГВР, що постала у липні 1944 року на Рідних Землях, – отець Іван Гриньох та Микола Лебедь.
Добре пригадую, як 2002 року пані Ліда на сумну згадку про її поневіряння та жахіття концтабору подарувала мені альбом малюнків Олени Вітик-Войтович, яка 1992 році видала його в Чикаґо, як свідчення нацистських злодіянь у Равенсбрюку. До речі, цей колишній концтабір існує до сьогодні, але вже як меморіал. Принагідно згадати, що у цьому концтаборі знаходилися кілька тисяч українок з походження, які потрапили туди за свою політичну й громадську діяльність, серед них відомі – Дарія Гнатківська (Лебедь), Марія Григорців (Головата), Дарка Сидір, Ольга Фроляк, д-р Ганна Ганкевич Романа Лебедович (Навроцька), Дозя Котис (Гайвас), Пелагея Дністрянська (Ткачук), Ада Котко (Лапичак), Ольга Фроляк (Еліяшевска), Марія Оренчук (Марущак), Ліна Новожилова, Ганна Федор, Валентина Верес, Людмила Нечипор, Катря Валько, Надія Романів, Адріяна Гудга (Удід), Ірина Шуль (Боєнко) та багато-багато інших.
По війні пані Ліда, повернувшись із Парижу до Мюнхену, де одружилась із Зиновієм Марцюком, вихідцем із тернопільського містечка Озірна, видатним підпільником, головним фінансистом ОУН на Рідних Землях, одним із головних організаторів Збірок на Фонд УПА. Згодом разом вони організовували акції щодо допомоги українським політв’язням: всього заходами панства Марцюків та їхніх однодумців протягом 1979-1993 років до України було вислано близько 700 пакунків для в’язнів сумління та їхніх родичів з одежею, харчами, книгами й готівкою, а серед числа їх отримувачів був не один десяток українських дисидентів та політв’язнів.
Разом Ліда та Зиновій Марцюки виховали в українському патріотичному дусі трьох доньок Христину, Оксану та Орисю, прожили гарне подружнє життя, обоє були завжди активними в громадському житті українців на еміґрації, а після здобуття Україною Незалежності – усіляко підтримували патріотичні починання в краю, займались благодійництвом…
Українська патріотична громадськість на Рідних Землях, всі ті, кому довелося знати та спілкуватися з пані Лідою Марцюк (Укармою), висловлюють свої найщиріші співчуття родині Покійної – доням Христі Фрей, Орисі Марцюк з чоловіком Іяном Ґонт, Оксані Марцюк та внукам Насті, Яремі та Ларисі й разом з ними сумують за такою тяжкою й непоправною втратою.
Царство Небесне пані Ліді Марцюк. Хай чужа земля прибраної батьківщини Німеччини буде їй легкою…
Д-р Олександр Панченко, – адвокат з міста Лохвиці на Полтавщині і його родина
