Рішенням недавньої сесії Скороходівської селищної ради Полтавського району у населених пунктах громади перейменовано 48 вулиць і провулків. Так ухвалили відповідно до законів «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» та «Про місцеве самоврядування в Україні». Про це сповістили у ГО «Деколонізація. Україна» та представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар.
«У Скороходовому та у Козачому пішли у небуття вулиці трубадура російської імперії поета Алєксандра Пушкіна, який оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь; виправдовував воєнні злочини російської армії, заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність, паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Ім’я Пушкіна нині російські окупанти використовують як ідеологічну зброю: «Херсон— полуденный край России»,—банер з цією цитатою московити розвішували у Херсоні, а вірш Пушкіна «Клеветникам России» використовує путінська ворожа пропаганда для виправдання війни проти України», -наголосили у Полтавському офісі УІНП.
Тож у селищі Скороходове вулиці пушкіна надали горду і незламну українську назву «Героїв Азовсталі» – на пошану учасників оборонних боїв у Місті-Герої Маріуполі та героїчної оборони металургійного заводу «Азовсталь». Журналіст газети «Наше слово» Юрій Баханевич написав так: «Український Маріуполь завжди був больовою точкою, чимось, з чим росія не могла погодитися. Велике індустріальне місто, яке динамічно розвивалося на фоні Донецька, що поступово занепадав, було загрозою для картинки «русского Донбасса», що її старанно вимальовувала російська пропаганда. Так звані ватажки так званої «ДНР» не втомлювалися повторювати, що Маріуполь має бути їхнім, і час від часу оголошувати про наближення військової операції з приєднання міста до «республіки». Постійні погрози про розширення території так званої «Новоросії» зумовили, що на цьому напрямку сформувався один із найбільш боєздатних українських військових гарнізонів. У місті дислокувалися підрозділи полку «Азов», 36-ї окремої бригади морської піхоти, бійці Нацгвардії України, Тероборони, інших підрозділів сухопутних військ, а також прикордонники та представники силових структур. Загалом українських оборонців міста було понад 3,5 тисячі. Вони героїчно протистояли російським окупантам, які за чисельністю військ і техніки у кільканадцять разів їх переважали. Тим не менше, завдяки незламності та самопожертві, попри нестачу води, харчів та медикаментів, воюючи в нерівних умовах, українські бійці 86 днів героїчно тримали оборону Маріуполя. Тим самим вони відтягнули на себе до 20 тисяч російських солдат, гальмуючи просування рф на Запоріжжя та Миколаїв. Вони дали українській армії дорогоцінний час, що дозволив зміцнити оборону на цих напрямках. Кремль хотів якомога швидше здобути Маріуполь, аби путін зміг на параді 9 травня у москві оголосити про перемогу над «нацистами» на південному напрямку. Утім, героїчні оборонці міста зламали цей план. Офіцер «Азову» Ілля Самойленко 8 травня дав розлогу пресконференцію, під час якої розповів, що попри усі труднощі, українські захисники продовжують виконувати бойові завдання у Маріуполі, завдаючи противнику втрат. На той момент це поламало усі пропагандистські зусилля росії оголосити про символічну перемогу на 9 травня. В останні тижні оборонці Маріуполя під тиском ворога змушені були відійти на металургійний комбінат «Азовсталь», де у надскладних умовах, у бункерах продовжували тримати оборону. Символом боротьби за Україну стали «люди зі сталі», які до останнього тримали свій бойовий рубіж на маріупольському комбінаті «Азовсталь». Про цих людей буде написано багато книжок, їхні прізвища закарбують в історії української боротьби за незалежність».
А у селі Козаче увічнили захисника України від російської агресії, перейменувавши вулицю пушкіна на честь полеглого Героя Майдану і воїна полку «Азов» Дмитра Коряка. Він активний учасник Революції Гідності, входив до Самооборони Майдану. Один із організаторів Самооборони на Полтавщині. Учасник російсько-української війни періоду АТО (антитерористичної операції), стрілець-зенітник окремого загону спеціального призначення полку «Азов» Національної гвардії України. Поліг 11 лютого 2015 року від осколкових поранень під час штурму російського ворожого блокпосту. Його, 25-річного юнака, вічність забрала у свої обійми біля села Саханка Новоазовського району Донецької області. Тоді, у лютому 2015 року у ході наступу сил АТО під Маріуполем лінію фронту вдалося посунути на 20 км., що забезпечило надійну оборону міста аж до 2022 року. В останню путь звитяжця із позивним “Брат” провели у Полтаві 14 лютого 2015-го.Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Коряк Дмитро Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений медаллю ПЦУ «За жертовність і любов до України» (посмертно). Рішенням Полтавської обласної ради нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно). 15 липня 2015 року на фасаді ПНТУ колишньому студенту цього навчального закладу Дмитру Коряку відкрито пам’ятну дошку. Йому присвячено книгу-реквієм «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк» (упорядниця Надія Гринь)
У селі Филенкове вулицю Чкалова назвали в пам’ять про воїна ЗСУ Сергія Сисоєва. Він народився в Скибівці колишнього Чутівського району 10 жовтня 1976 року. З 1994 року по 1996 рік проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. На захист України від росіян воїн став у 2014 році. Брав участь російсько-українській війні періоду АТО/ООС на територіях Луганської та Донецької областей. З першого дня повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року добровільно повернувся до своїх побратимів. Служив у ЗСУ на посаді старшого стрільця першого відділення другої стрілецької роти військової частини А7312. Поліг під час російського ворожого штурму українських позицій. Це сталося 23 січня поблизу Соледару на Донеччині.
«У селищі Скороходове серед масиву колоніальних російських імперських назв топонімів була і вулиця Михайла Лєрмонтова. У Полтавській області на честь цього російського трубадура налічувалося 37 вулиць. Ось так масштабно вороги маркували топонімічний простір Полтавщини іменем засновника російського спецназу і просто «велікіго руского пісатєля», який оспівує групове згвалтування. Лєрмонтов був юнкером російської імператорської армії і написав агресивну поему «Уланша», в якій описав групове зґвалтування дівчини своїми колегами по службі. У поетичній формі Лєрмонтов возвеличував російські загарбання, у яких він сам і брав участь. Наприклад, у вірші «Измаил-бей» прославляв поневолення черкесів», – розповів Олег Пустовгар.
Тож вулицю Лєрмонтова перейменували на пошану земляка-героя ЗСУ Богдана Думанського. Він народився 11 червня 2004 року, мешкав у Скороходовому на Полтавщині. Захоплювався спортом та військовою справою, був учасником військово-патріотичного клубу «Штурм». Богдан перебував на бойових позиціях біля населеного пункту Іванівське на Донеччині. Захищаючи територіальну цілісність України від російської агресії, молодий воїн загинув. Це сталося під час виконання бойового завдання 4 липня.
У селі Рябківка вулицю Першотравневу, а у селищі Скороходове російського адмірала Ушакова перейменували на Єдності (на пошану єднання українського народу в протистоянні російським загарбникам).
У селищі Скороходове увічнили юну художницю Сашу Путрю, перейменувавши на її честь вулицю Радіщева. Олександра Путря – українська художниця, яка в дитячому віці створила велику кількість творів мистецтва, що згодом отримали широке висвітлення і світове визнання.
У селі Ноконорівка вулицю Першотравневу перейменували на Захисників України. Так увічнили пам’ять про оборонців нашої Батьківщини протягом століть—від древньої Київської держави Русі, від Гетьманщини, УНР і до сучасних ЗСУ.
Незалежності – такі нові назви вулиць замість Першотравневих з’явилися у селах Вільниця і Лисівщина. Так увічнено історичний документ виняткового значення для долі українського народу—Акт проголошення незалежності України. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава—Україна, яка нині знову відстоює незалежність у народній російсько-українській війні.
Полтавський офіс УІНП
