У Семенівській громаді Кременчуцького району Полтавщини позбулися російських і комуністичних назв вулиць

Згідно із Законом «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» 30-та позачергова сесія Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням №1597 перейменувала 57 вулиць і провулків у 24 населених пунктах громади. Про це сповістив представник Українського інституту національної памяті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар.

Юрій Требін – полеглий герой російсько-української війни

У Семенівці назвали вулицю на честь загиблого у російсько-українській війні земляка. Так вул. сталініста Горького, на якій мешкав захисник, перейменували на пошану Юрія Требіна. Він народився 26 січня 1978 року. Із 1985 по 1994 рік навчався у Семенівському навчально-виховному комплексі №1. Згодом здобув фах оператора газових котлів. У 1997 році Юрій одружився, згодом у молодій сім’ї народився син Сергій. Із 2015 по 2018 рік проходив службу у зоні АТО. Служив віддано, з мужністю та завзяттям, брав участь у найгарячіших боях, захищав від росіян місто Щастя та інші населені пункти Луганщини. Потім поїхав працювати за кордон, у Польщу, але з початком повномасштабного вторгнення одразу повернувся до ЗСУ, став на захист України від російського ворога. Старший солдат, служив водієм зенітного ракетного відділення. Поліг у бою з російськими окупантами 26 вересня 2022 року поблизу села Спірне Донецької області. Похований у Семенівці. Указом президента України від 13 червня 2023 року №328 нагороджений державною нагородою (посмертно) — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У нових назвах вулиць Семенівки увічнили пам’ять про волонтерів ЗСУ, філософа Григорія Сковороду, голову Центральної Ради й історика Михайла Грушевського, письменників Олеся Гончара, Василя Симоненка, Михайла Драгоманова та науковця Юрія Кондратюка

Вул. Мічуріна відтепер носитиме ім’я Григорія Сковороди – уродженця Полтавщини, українського мислителя і гуманіста, національного філософа, котрий жив три століття тому. Був освіченим і талановитим, проте не шукав слави, кар’єри чи багатства, не поступався цінностями заради вигоди. Провадив аскетичний спосіб життя, міркував і писав про пізнання, життя в гармонії, суспільно корисну працю. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/3iFxz

Вул. Надії Курченко перейменували на Олеся Гончара. Письменник, літературний критик, громадський діяч, голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України (2005, посмертно). Страждав від радянської цензури. захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. Підтримав «Революції на граніті» (студентське голодування 1990 р.), після історичного референдуму 1 грудня 1991 року проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/33pym

Вул. Льва Толстого – на Михайла Грушевського. Видатний вчений, політик, автор 10-ти томної «Історії України – Руси». Голова Української Центральної Ради. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/3iFy8

Вул. Комарова – на Юрія Кондратюка. Уродженець Полтави (справжнє ім’я Олександр Шаргей), вчений-винахідник, розробник ракетної техніки і теорії космічних польотів. його розрахунки траєкторій польотів людини на Місяць використали при плануванні висадки американських астронавтів на місячну поверхню. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/ZdKZ

Вул. Титова – на Михайла Драгоманова. Історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч. Брат письменниці Олени Пчілки, матері Лесі Українки. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/3iFBE

 

Вул. Чехова – на Василя а. Уродженець Полтавщини, поет, один із найяскравіших представників шістдесятництва. Долучився до пошуку місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Разом з іншими представниками творчої молоді склав і надіслав до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті. Такого зухвальства радянська система не пробачила. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/34sHB

Вул. Олега Кошового у Семенівці відтепер має назву Волонтерська (на вшанування волонтерського руху з підтримки ЗСУ), а вул. та пров. Воїнів-інтернаціоналістів змінили назву на Волі та Ринковий відповідно.

На вшанування одного із найбільших християнських свят вулицю Матросова перейменували на Стрітенську.

Вулиці Марусі Чурай

З топоніміки села Степанівка прибрали назву вулиці, у якій звеличувалася російська комсомолка Зоя Космодем’янська, а у селищі Семенівка – російський поет-шовініст Лермонтов https://tinyurl.mobi/3iFLt .

Натомість у назвах вшанували уродженку Полтави, українську співачку та поетесу часів визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Український поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст вироку, який доводить історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним документом.

Народилася в сім’ї козацького сотника Гордія, одного з соратників гетьмана Хмельницького. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського православного монастиря. В юності мала багато залицяльників, серед яких перший полковник Полтавського полку Гетьманщини Іван Іскра. Втім своє серце вона віддала Грицеві Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку Гетьманщини, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністували Універсалом гетьмана Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави, померла. За іншими даними невдовзі після амністії стала монашкою одного з українських монастирів. Маруся Чурай – авторка понад 20 популярних українських пісень. Серед них «Віють вітри»; «Сидить голуб на березі», «Зелений барвіночку»», «Ой не ходи Грицю», «Ішов милий горонькою», «Засвистали козаченьки».

 

Не Гагаріним єдиним: очищення від радянського маркера

Замість члена ЦК ВЛКСМ, льотчика-космонавта СРСР Гагаріна увічнили видатних українців:

у с. Бакумівка перейменована на Сергія Корольова (український вчений, конструктор космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики. Сконструював першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, космічні кораблі «Восток» і «Восход». Пройшов випробування сталінського ГУЛАГу). Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/RuTA ;

– у с. Василівка – на Леоніда Каденюка (перший космонавт незалежної України. Завдяки йому в космосі вперше було розгорнуто державний прапор України і прозвучав наш Гімн. А ще він узяв з собою в політ томик «Кобзаря»). Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/SbhH;

у с. Новоселиця – на Лесі Українки Детальніше https://tinyurl.mobi/ZdHQ

у с. Біляки – на Покровську (на честь християнського свята Покрови Пресвятої Богородиці);

у с. Вербки – на Урожайну.

Вшанували видатних українських гетьманів

Вул. Ціолковського у Семенівці перейменували на честь Івана Мазепи. Військовий та політичний діяч, меценат, гетьман України. Після обрання гетьманом (1687) об’єднав українські землі в єдиній державі, відродив авторитет гетьманської влади. За його правління припинилася громадянська війна («Руїна»), розпочалося економічне відродження країни, зміцнився міжнародний імідж України. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/32y9B

Вул. Олега Кошового в с. Біляки перейменували на Пилипа Орлика. Український політичний і військовий діяч, соратник гетьмана Івана Мазепи, Генеральний писар та гетьман Війська Запорозького (у вигнанні), публіцист і дипломат, співавтор «Пактів і конституцій прав і вольностей Війська Запорозького» — конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://tinyurl.mobi/3iFFa

У с. Товсте вулицю Гагаріна перейменували на Богдана Хмельницького (засновник ранньомодерної української держави Гетьманщини, військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького).Детальніше https://www.museumsun.org/person/3/

У с. Брусове вул. Зої Космодемянської – на Козацьку.

Лікар, письменник, краєзнавець і садівник: назви вулиць на честь земляків

Пошанували і видатних земляків. У с. Очеретувате вул. Матросова названа на честь прозаїка, краєзнавця Євгена Бутенка. Він понад 20 років завідував Очеретуватським народним краєзнавчим музеєм. Написав і видав півтора десятка книг. Досліджував історію села Горошине. Збирав фольклор, працював у архівах Полтавської області і Києва, бібліотеки НАН України, де вивчав архіви Лубенського і Миргородських козацьких полків Гетьманщини. Зібрав багатий матеріал про Посулля Семенівщини. Це свідчення, перекази, легенди, бувальщини, а також вивчав топоніміку Посулля (назви урочищ, малих річок, могил, криниць, історію сіл і неіснуючих хуторів). На основі зібраних матеріалів написав кілька романів і повістей. З 1979 року досліджував події кремлівського голодомору-геноциду1932-1933 рр. у Семенівському районі. Наслідком цієї роботи стали дві його брошури «Слідами голодомору» (про голодомор у с. Очеретувате) і «Вони звинувачують» (голодомор 1932-1933 в селах Біляки, Василівка, Вереміївка, Устимівка, Горошине, Оболонь, Брусове). Ініціатор встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору і репресій: с. Очеретувате – 2 знаки, Біляки, Вереміївка, Устимівка, Заїчинці.

У с. Паніванівка вул. 9 травня перейменували на Олексія Дудника. Це поет, лікар, почесний громадянин Семенівщини, член спілки літераторів Полтавщини. Народився в с. Вербки. Понад півстоліття жив і працював у селі Паніванівка. Був відомим лікарем не лише в своєму селі й районі, але й за їх межами. До нього приїздили лікуватися багато людей – за рік в середньому було близько п’яти тисяч пацієнтів. Автор віршів, гуморесок та поем, понад 20 книг. Його твори клали на музику композитори Олексій Чурай та Олексій Нога. Створена ними пісня «Село мого дитинства» стала призером республіканського радіоконкурсу, виконувалася на телебаченні.

У с. Заїчинці вул Чкалова перейменували на Валентина Чемериса. Письменник, народився в селі Заїчинці. Написав історичні романи «Трагедія гетьмана Мазепи», «Ольвія», «Смерть Атея», «Ярославна», «Сини змієногої богині», «Анна Київська — королева Франції», «Рогнеда», «Княгиня і Хан», «Амазонка. Київ-Соловки», «Золота осінь Гетьманщини», «Тарас Шевченко: Сто днів кохання», романи «Жінок там на тютюн міняли», «Олена— вершниця зі списом», «Ваші пальці пахнуть ладаном». Автор повістей «Маруся Чурай», «Її звали ангелом смерті», «Я любила Шевченка», «Вбивство на хуторі поблизу Диканьки» та творів для дітей «Аравійська пустеля», «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання», збірок «Візантійський кінь» та «Ходить сон коло вікон». Твори перекладалися болгарською, румунською, польською та іншими мовами народів світу.

У с. Крива Руда вул. Першотравнева носитиме ім’я Сергія Лопати. Сергій Маркович Лопата (1907 – 1983)засновник і головний розбудовник у с. Крива Руда дендропарку, який перетворився у парк загальнодержавного значення «Криворудський» та набув статусу «Рекреаційного центру Криворудський Полтавської обласної ради». Часто буваючи у відрядженнях, спостерігав незнайомі рослини в інших місцевостях і загорівся бажанням виростити їх у рідному селі, де була бідна рослинність через начебто непридатну землю. Коли в кінці 50-х років ХХ століття постало питання про реконструкцію с. Крива Руда, став умовляти керівництво включити до проєкту створення парку. Спроєктував не тільки алеї, куртини, галявини, а й альпійські гірки, каскади озер із водограєм, вольєри для тварин. Писав сотні листів із проханням надіслати насіння, живці і саджанці, і відповіді надходили звідусіль – від Семенівки до Львова, від Риги до Тбілісі. Особисто об’їхав чимало дендропарків і ботанічних садів, часто витрачав на це власні заощадження. До 1967 року на площі 12 га було висаджено більше 6000 різноманітних дерев і кущів. З’явилися лебеді та павичі, чимало екзотичних рослин, власноруч вирощена із насіння магнолія тощо.

На жаль, у громаді НЕ ДОРОСЛИ, щоб пошанувати уродженця села Очерувате, борця за незалежність України у 20 столітті, віце-президента Української Головної Визвольної Ради, діяча Організації Українських Націоналістів, праведника народів світу Івана Вовчука https://poltava.to/project/7865/

Полтавський офіс УІНП

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа