Пошанування українських героїв та діячів української культури, без Висоцького, комуністів, більшовиків, совдепівських свят, військовиків СРСР, росії і Білорусі: рішенням 28-ої сесії селищної ради №26 та згідно із розпорядженням селищного голови Олени Сидоренко за №41 від 24.04. ц.р. в Оржицькій територіальній громаді перейменовано 40 російських і комуністичних топонімічних назв. Про це повідомили у Полтавському офісі Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Вулиця Пантелеймона Куліша
За ініціативи представника УІНП в Полтавській області Олега Пустовгара та завідувачки кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету Віри Мелешко депутати Оржицької селищної ради у селі Заріг вулицю Першотравневу перейменували на пошану видатного українського інтелектуала Пантелеймона Куліша.
«Його життя і діяльність пов’язані із Оржицьким краєм і селом Заріг зокрема. Влітку 1853 року письменник Пантелеймон Куліш придбав садибу в козацькому хуторі Заріг неподалік Оржиці. Нова власність – це 120 десятин (близько 131 га) з чорноземом, сінокосом, цінним лісом. Цю покупку літературознавці розглядають як капіталовкладення. Письменник облаштував хутір Заріг всім необхідним задля культурницьких місій, розгорнув літературну і наукову діяльність», – розповів Олег Пустовгар.
«Куліш уклав і видав томи історичних записів про Україну. Авторські гонорари спрямував у розвиток українського книговидання та періодики. Щоб підтримати двотижневик «Народ» (редактори Михайло Павлик та Іван Франко) та україномовну газету “Хлібороб”, передав прибуток від своєї поетичної збірки «Дзвін». А для жіночого видання «Наша доля» надав власні переклади. Пантелеймон Куліш був не тільки в дружніх, а й у фінансових стосунках з Тарасом Шевченком: оплатив гонорар за твори поета, вміщені в альманасі “Хата”, друкував «Кобзар» (коштом Платона Симиренка, 1860 р.). Радив Шевченкові тиражувати «Живописну Україну» не тільки для заробітку, а й «щоб дітвора дивлячись на сі картинки, набиралась доброго смаку»», – повідала Віра Мелешко. Цікавий факт: у ХІХ ст. вже знали про краудфандинг, так, у 1863 році в друкарні Куліша вийшла «Арихметика або щотниця» Олександра Кониського, профінансована за громадські кошти (5000 крб зібрані М. Костомаровим для відкриття видавництва науково-популярних книжок «народові для науки»).
У 1847-му заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Російські жандарми за «надзвичайні думки про важливість України» та наявність у його творах «двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії» був засуджений до ув’язнення. Згодом його направили на 3-річне заслання в Тулу. Пізніше у Санкт-Петербурзі активно співпрацював з першим українським часописом «Основа». Автор першої фонетичної абетки для української мови, яку іноді називають «кулішівкою». Її заборонили в 1876-му, після виходу Емського указу. Пізніше вона зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису. Поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, редактор. Широко прославився як перекладач. Здійснив перший переклад Біблії українською мовою. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера та інших корифеїв світової літератури. Автор першого українського історичного роману «Чорна рада».
У статті «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті» писав: «Чи не гірше оце пригнічено Україну нашого часу, ніж за короля Жигмонта ІІІ і його їзуїтів? Тоді хоч слово Україна зоставалось на волі, а тепер і назвати себе офіціально і печатно не можна українцеві інакше, як «челавеком русским» або жителем такої й такої губернії. Назву Русь розкинула Москва на всю Московщину, а історію України і її словесності нехтує по школах, яко видумку або річ нікчемну».
Сергій Черненко – герой російсько-української війни
У селі Чутівка вулицю Гагаріна назвали на честь полеглого воїна ЗСУ Сергія Черненка.
Народився 17 квітня 1990 року у Чутівці, тут закінчив місцеву гімназію. «Він був людиною, яка завжди, з будь-якої життєвої ситуації знаходила вихід», – говориться про випускника школи, невимовного оптиміста та вдумливого дослідника історії України Черненка Сергія на сторінці Чутівської гумназії у Facebook. Опановував фах економіста у Полтавському університеті економіки і торгівлі. Працював охоронцем у ТОВ «Баришівська зернова компанія». З перших днів повномасштабного вторгнення московських варварів він долучився до добровольчого формування Оржицької територіальної громади. З 28 січня 2023 року добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником. Поліг у бою із російськими окупантами 11 квітня 2023 року поблизу смт Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області. Похований у селі Чутівка.
У Оржиці:
– вул. радянського космонавта Гагаріна перейменували на Паркову; сталінського помолога Мічуріна – на Спортивну;
– вул. Партизанську (назва з’явилася у 20 роках минулого століття задля звеличення червоних партизан, які протидіяли УНР) переозначили на Партизанів України. Так пошанували подвиг українських партизан-підпільників, які протидіють російській нечисті на тимчасово окупованих москалями територіях;
– усунули з топонімії імена діячів СРСР Дробницького (на Енергетиків), Зінченка (Шкільна), Костенка (Українська);
– очистили топонімію від імені Тихона Бумажкова – особи, що посідала вищі керівні посади в компартійних та державних органах СРСР, уродженець Могильовської губернії (Білорусь), член Всеросійської Комуністичної партії (більшовиків) із 1930 року. З 1935 року—Петриківського райвиконкому Поліської області Білоруської Радянської соціалістичної республіки; з липня1939 року—1-й секретар Октябрського РК ВКП(б). Депутат Верховної Ради БССР (з 1939 року). Під час радянсько-німецької війни керівник партизанського загону «Красний Октябрь» в Білорусі. Входить до лукашенківського, путінського і радянського комуністичного пантеону так званої «Великої Вітчизняної війни». Тепер вулиця носить горду назву Героїв Оржиці. Так увічнили подвиг полеглих земляків – воїнів народної російсько-української війни за незалежність України.
А вулиця 97 Стрілецької дивізії СРСР стала Стрілецькою – на прославлення подвигу Українських Січових стрільців — військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР, сформованих у період визвольних змагань Українського народу 1917–1919 рр. Брали участь у боях з російсько-більшовицькими загарбниками під Бахмачем, Крутами, в Києві, біля Житомира. Верховним головнокомандувачем січових стрільців вважався полковник армії УНР Євген Коновалець. Курінь Січових стрільців серед військових частин Армії УНР вирізнявся організованістю і боєздатністю і мав великий вплив на Директорію УНР. Після окупації УНР більшовицькою Росією керівні старшини Січових Стрільців стали творцями й головними постатями Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів;
–стерто з топонімічної мапи ім’я російського співака Владіміра Висоцького. Нова назва вулиці – Європейська (на позначення вектору розвитку нашої держави та курсу на вступ до ЄС). «Символікою російської імперської політики є об’єкти топонімії, присвячені особам, які публічно підтримували, вихваляли або виправдовували (скажімо, в науці, мистецьких творах чи медіа) російську імперську політику. Владімір Висоцкій-російський радянський співак і актор СРСР, заслужений артист Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. У фільмі СРСР «Місце зустрічі змінити не можна» зіграв роль співробітника сталінського органу радянської держбезпеки. Також фігурує й у іншому радянському пропагандистському фільмі 1967 року «Вертикаль», де звучить серія пісень Володимира Висоцького. Ім’я і творчість російського співака Висоцького нині на тимчасово окупованих державою-агресором росією територіях Криму, Херсонської , Запорізької, Донецької і Луганської областей використовується для духовного поневолення українців, для використання ідеологічно-пропагандивних практик, коли культура є фундаментом, на якому російський імперіалізм зводить храм своєї, нібито, величі; також для нагадування про неіснуючий, начебто «єдіний» культурний простір з РФ та нагадування про інструменти його відтворення», – розтлумачив Олег Пустовгар.
–відновлено мікротопоніми, історико-географічні назви: вулицю учасника встановлення радянської влади на боці червоної росії Онбиша перейменовано на Веселий Поділ, а вул. 30-річчя Перемоги на Плехівську.
У старостинських округах громади:
– у селі Тарасенкове за ініціативи Олега Пустовгара пров. Першотравневий перейменували на честь автора слів Державного гімну України Павла Чубинського. Детальніше на сайті УІНП.
– у селі Денисівка вулицю вул. 97 стрілецької дивізії (у назві глорифікується збройне формування армії СРСР як один із символів мілітаризму «імперії зла» й російської імперської політики періоду СРСР) назвали Захисників України; також перейменували і вулицю Марка Кожушного (тепер Затишна). «З 1923 року Кожушний працював у молодіжній комуністичній пресі. Поезії та оповідання розміщує в журналах «Молодий більшовик», «Студент революції», газеті «Комсомолець України». Мав окремі збірки віршів «Каре поле» (1924), «Над портретом Леніна» (1925), «Ми—червоні квіти» (1927), оповідання «Комсомолка Зоя» (1925). Комуністичній агітації присвятив пісні «Наша спілка молода…», «Сільські комунари»», – розповів Олег Пустовгар.
– у селах Райозеро і Заріг прибрали назви «40-річчя Перемоги» (тепер Садова і Затишна) та «50-річчя Перемоги» (Паркова). «У часи СРСР відбувалося маркування топонімічного простору на честь дат, відзначення яких відбувалися під егідою компартії. Серед них заходи, на яких культивувалися пропагандистські кліше «Велика вітчизняна війна», «радянський народ» тощо. Ця назва не на честь події, а свята у СРСР, яке активно використовувалося для пропаганди комуністичного режиму в топонімії. У комуністичній Росії та підневільній Україні російський імперський режим зробив датування днів «9 мая» як перемоги Колими над Бухенвальдом державним святом», – висловили думку у Полтавському офісі УІНП.
– перейменували вулиці Партизанська: у с. Маласелецьке відновлено історичну назву Загатчанська; у с. Плехів (Лісова), с. Тарасенкове (Затишна), у с. Золотухи (Тиха);
– вслід за рускім корабльом послали радянщину та російське у селах: Великоселецьке і Сазонівка (вул. Першотравнева), Лукім’я (пров.Мічуріна), Маяківка (вул. Пушкіна), Онішки (Суворова), Чайківщина (вул. Чкалова),
– від назви Колгоспна очистили села Пилиповичі (тепер Фермерська) і Чутівка (тепер Польова), а село Чевельча від назви Володимира Корсуна (особа, що обіймала вищі керівні посади в органах комуністичної партії, голова місцевого колгоспу). «Назви підпадає під дію декомунізаційного закону. У ній звеличуються колгоспи (від скорочення — колективне господарство) —сільськогосподарські підприємства на території колишнього СРСР, повністю підконтрольних компартійній владі, символу рабської експлуатації селян у СРСР і Голодомору-геноциду 1932-33 рр»,— розповів Олег Пустовгар.
– село Чутівка очистили від імен Кіріла Голошубова, відновивши історичну назву «Сулинська» й Мирофана Галущенка (тепер Затишна). «Було названо на честь особи, яка обіймала вищі керівні посади в органах комуністичної партії. Митрофан Єгорович Малущенко — військовий і компартійний діяч СРСР, кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1954 роках. Член Ревізійної Комісії КПУ в 1954—1956 роках. Вів курс історії ВКП(б) в Українській сільськогосподарській академії, був секретарем комітету КП(б)У Української сільськогосподарської академії. На початку 50-х років працював 1-им секретарем Кагановицького (Московського) районного комітету КП(б)У міста Києва. З 1954 року—на комуністичній партійній роботі в Черкаській області. У січні 1954 — січні 1963 року— секретар Черкаського обласного комітету КПУ. У січні 1963 — грудні 1964 роках—секретар Черкаського сільського обласного комітету КПУ і заступник голови виконавчого комітету Черкаської сільської обласної ради депутатів трудящих—голова Черкаського сільського обласного комітету партійно-державного контролю. У грудні 1964—1966 роках – секретар Черкаського обласного комітету КПУ і заступник голови виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих— голова Черкаського обласного комітету партійно-державного контролю. У 1966— 2 серпня 1972 року—секретар Черкаського обласного комітету КПУ», – поінформували у Полтавському офісі УІНП.
– у селі Яблуневе відновили історичну назву «Паламарівська», усунувши назву, яка глорифікувала учасника військової операції РСЧА з вторгнення СРСР Польщі у 1939 році Сергія Власенка.
– у селі Сазонівка прибрали більшовицьку назву «Дніпровської флотилії». «Йшлося про флотилію у складі червоної Армії ленінської росії (1919–20 рр.) Моряки зазначеного російського мілітарного угруповання брали участь у боях проти Армії УНР та встановленні радянської влади», – наголосив Олег Пустовгар. Вулиця відтепер носить ім’я «Героїв України» – на пошану усіх полеглих воїнів, які віддали найдорожче — життя, оберігаючи від рашизму рідну українську землю. А у селі Онішки вул. Маяковського перейменували на Героїчну.
Не доросли…
«Громадські обговорення ініціатив Полтавського офісу УІНП засвідчили відсутність у громаді системної просвітницько-популяризаційної роботи з донесення історичної правди про видатних земляків», – висловив думку Пустовгар. Він розповів, що було відкинуто низку знакових пропозицій щодо:
– гетьмана Петра Дорошенка. Проживав певний час неподалік Оржиці у с. Лукім’я. 8 червня 1668 року Петра Дорошенка обрали гетьманом усієї України. “Сонце Руїни” – так називають сьогодні Петра Дорошенка, який у надскладні часи наважився взяти і втримати гетьманську булаву;
– Матвія Номиса. Письменник – укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо) видатний український етнограф, фольклорист, письменник і педагог. Українець, котрий зробив величезний внесок в розвиток української культури. Життя і діяльність пов’язані з Оржицьким краєм. Детальніше на сторінці.
– Василя Ляскоронського, історика, археолога і етнографа, життя якого пов’язане з Полтавщиною і Оржицьким краєм зокрема. Досліджував кургани, могильники, жертовники, рештки городищ на території сучасних Лубенської та Оржицької громад. Детальніше на офіційному сайті УІНП.
– Олександра Лазаревського, історика, дослідника історії Оржиччини. Генеаолог, видавець, організатор національної архівної справи. Детальніше.
– Василя Милорадовича, дослідника історії Оржицького краю, етнографа, фольклориста, історика, письменника й перекладача. Детальніше.
– Катерини Скаржинської, меценатки, колекціонерки, фундаторки одного з перших в Україні загальнодоступних музеїв. Життя і діяльність пов’язані з Оржицьким краєм, зокрема з селом Старий Іржавець. Детальніше на сторінці Полтавського офісу УІНП.
– варіанту назви Вулиця Оржицької козацької сотні. З метою актуалізації історичного періоду ранньомодерної української держави Гетьманщини, зокрема періоду, коли Оржиця була адміністративним центром сотні (з 1648 по 1658 рік).
Полтавський офіс УІНП
