Рішенням 25-ої позачергової сесії 8-го скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області у населених пунктах цієї громади відповідно до закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» перейменовано 46 вулиць і провулків. Рішення підписав сільський голова Андрій Пирог. Сесійному засіданню передувала праця місцевої топонімічної комісії. До цього дорадчого органу увійшли місцеві краєзнавці, вчителі, депутати, представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар, громадські діячі та старости старостинських округів Омельницької громади.
Діячі УНР у назвах вулиць Омельника
З’явилася вулиця на честь літописця української історії, автора фундаментальної праці 10-томної «Історії України— Руси», голови Української Центральної Ради. Тепер вул. трубадура росіяської імперії перейменовано, а у новій назві пошановано Михайла Грушевського, видатного історика й державного і громадсько-політичного діяча, літературознавця, письменника, публіциста, академіка Всеукраїнської академії наук, натхненника українського національного руху, очільника Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка. Саме під керівництвом Михайла Грушевського Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки (УНР).
Прибрали й назву, яка прославляла Зою Космодем’янську— діячку СРСР, комсомолку і комуністичну диверсантку з Тамбовської області росії, символ сталінської/комуністичної політики «тактика випаленої землі». На пропозицію представника УІНП в Полтавській області Пустовгара тепер у назві увічнено Харитину Пекарчук — першу українську жінку, яка отримала українську державну нагороду в ХХ ст., жетон ордена «Залізного хреста» № 1 і Хрест Симона Петлюри, засновницю сімферопольської «Просвіти». У 1917-му вона взялася за українізацію трьох полків російської армії, розташованих у Сімферополі, організувала там український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань російських більшовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпіла чекістські катування, а навесні 1918 року після звільнення Кременчука від російських окупантів Армією УНР пішла на військову службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг загону «Запорозька Січ» Армії УНР. У бою з більшовиками героїня поранена в ногу, із денікінцями— у живіт. Увійшла у історію збройної боротьби за незалежність і як учасниця Першого зимового походу Армії УНР.
У селі П’ятихатки вулицю діяча ВЛКСМ Кошового за ініціативи Пустовгара переназвали на Героїв Крут – у пам’ять про патріотичну молодь, зокрема й з Полтавщини, яка захищала Київ від військ радянської росії 29 січня 1918р. в бою поблизу залізничної станції Крути. Детальніше https://tinyurl.mobi/38HYM
Пошанували пам’ять земляків-воїнів ЗСУ, захисників України від російських нелюдів
У селі Омельник:
Вулицю Перемоги («побєдобєсія» армії комуністичного диктатора Сталіна над армією нацистського тирана Гітлера-авт.) також перейменовано, у новій назві теж увічнено воїна ЗСУ, уродженця Омельника Сергія Гавуру, який наближав Українську Перемогу над ненависним російським ворогом, пішовши за межу вічності, боронячи українське місто Маріуполь. Народився 14 лютого 1979 року, мешкав у рідному селі. У ЗСУ служив матросом й водієм автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення. Під час військової операції оборони Маріуполя востаннє телефонував рідним на початку квітня 2022 року року, після цього зв’язок обірвався. Поліг під час вогневого зіткнення з окупантами. Тривалий час вважався зниклим безвісти…Поховали Героя Маріуполя 3 січня 2023 року у селі Демидівка.
Ім’я місцевого більшовика і учасника встановлення радянської влади на боці ленінської росії Сави Пилипейка стерто з топонімії громади, натомість цей провулок назвали на честь полеглого Старшого лейтенанта Неліпи. Воїн ЗСУ Олександр Неліпа народився та жив в Омельнику.
Вулицю 50-років Перемоги («побєдобєсія Колими над Бухенвальдом-авт.) перейменували на честь Сержанта Вадима Ясінського. А вулицю Гагаріна на пошану Романа Гримака. Воїни ЗСУ Роман Гримак та Вадим Ясінський полягли у місті Попасна Луганської області у бою із російськими загарбниками 22 квітня 2022 року під час артилерійських двобоїв. Обоє захисників України були родом із Омельника. Друзі і побратими. Разом служили у 24-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ імені Короля Данила. Вадим Ясінський народився 25 лютого 1983 року. Після школи ніс строкову службу з 2002 до 2004 року. З початком російсько-української війни, у 2015 році долучився лав Збройних сил України, де з 2016 до 2017 року боронив від росіян незалежність на сході України. У квітні 2021 року Вадим знову вирушив на захист рідної землі від ворога, служив командиром гармати. Роман Юрійович Гримак народився 3-го лютого 1978 року. З 1996 до 1998 року проходив строкову служби в лавах Збройних сил України у Києві. Військова спеціальність—старший оператор. У жовтні 2021 року пішов служити за контрактом механіком-водієм 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Останніми словами, які Роман сказав дружині перед походом на війну: «Хто, як не я!». За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України від 3-го червня 2022 року №390 родинам Героїв посмертно вручили ордени «За мужність» III ступеня.
У селі Демидівка вул.Гагаріна перейменували на вулицю Героїв ЗСУ, а Миру на Української Перемоги. Адже назва вул. «Миру» уособлює радянські комеморативні практики, особливо масштабно маркувався топонімічний простір у часи холодної війни між СРСР і США, іншими країнами Західної цивілізації, коли назва «Миру» використовувалися для маскування загарбницької, далеко не мирної, а войовничої сутності комуністичної партії, для виправдання численних вторгнень армії СРСР до Афганістану та країн східної Європи під гаслом «Миру- (рос.;укр. «Світу») мир!».
У селі Омельник вулицю Першотравневу, а у селі Запсілля – Пушкіна переназвали на Героїв України.
У селі П’ятихатки назву топоніма зі звеличення сталініста Мічуріна прибрали геть, натомість нова назва «Молодшого сержанта Садовничого». Так з ініціативи Пустовгара увічнили учасника російсько-української війни за незалежність періоду АТО/ООС Євгена Валентиновича Садовничого (19 вересня 1992—6 серпня 2016). Народився 1992 року у місті Дніпродзержинськ. У віці двох років залишився без батьків, його з братом виховували дідусь та бабуся. Навчався у кременчуцькому ВПТУ №7 за спеціальністю «маляр-штукатур»; згодом обрав професію бармена, працював в ресторані у Києві. У червні 2015 року пішов на військову службу за контрактом; молодший сержант, сержант роти з матеріального забезпечення, 9-та рота 3-го батальйону, 93-тя окрема механізована бригада. Брав участь у боях за Піски. Мріяв відкрити свій ресторан— та назвати його на честь загиблого командира «Оса». 6 серпня 2016-го загинув поблизу села Кримське Новоайдарський район внаслідок підриву на російському фугасі під час виконання бойового завдання — бійці проводили рекогносцировку переднього краю. Похований у селі Рокитне , в останню дорогу проводжали на колінах. Указом Президента України № 476/2016 від 27 жовтня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»— нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також нагороджений відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції» (грудень 2017; посмертно).
Топонімію села Щербаки очистили від назви, яка звеличувала діяча СРСР, уродженця російського регіону Башкорстан Матросова, який не має стосунку до історії громади. «Тепер вона називається Героїв полку «Азов» –задля увічнення подвигу полеглих воїнів російсько-української війни з легендарного формування Національної Гвардії»,-пояснив ініціатор нової назви Олег Пустовгар.
У селі Рокитне Вул.Першотравневу з ініціативи Олега Пустовгара перейменували на вулицю Капітана Дмитра Мовчана. Так увічнили Дмитра Васильовича Мовчана -полеглого Героя російсько-української народної війни за незалежність України, уродженець села Рокитне, капітан Збройних сил України, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (11.10.2017, посмертно), медаллю всеукраїнської громадської організації «Країна» «За визволення Слов’янська» (посмертно). Детальніше на офіційному сайті УІНП https://bit.ly/3yBKQrG
Пісенні символи України
У селі Щербаки вулиця Пушкіна стала Кобзарською. У Омельнику вулицю Зімогорова, а у селі Радочини вул.Самарську перейменовано на Червоної Калини – на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів російсько-української війни за незалежність. Детально у цій відеорозповіді.
У селі Найденівка вулицю Попова на Червоної Рути (на прославлення пісні Володимира Івасюка, яка стала народною. Так підтримали пропозиції історика, журналіста і воїна ЗСУ Вахтанга Кіпіані.
Незалежності, Київська княгиня, історична назва, земляк-аграрій
У селі Рокитне вулицю і провулок Гагаріна на Незалежності.
В Омельнику:
Вулиці Миру повернули історичну назву Сороківська.
Вулицю Леонова назвали на пошану земляка Олександра Яроменка, аграрія, член-кореспондента Академії наук національного прогресу.
На пропозицію Пустовгара провулок 8-го березня перейменовано на честь Княгині Ольги, правління якої було вирішальним поворотом в історії України-Руси. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Княгиня встановила фіксований обсяг податків до київської казни з кожної землі й започаткувала облаштування великокнязівських господарств і доходних промислів, провадила активну зовнішню політику. Відвідала Візантію— одну з найсильніших держав Європи. Прийнявши християнство, княгиня сприяла його поширенню в древній Київській державі.
Полтавський офіс УІНП
