Нещодавно рішенням сесії Кременчуцької міськради ім’я класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка присвоєно філії №3 Кременчуцької міської публічної бібліотеки.
Депутати вшанували Всеволода Нестайка за ініціативи кременчуцького молодіжного діяча, екскерівника об’єднання студентів з України у Любліні, волонтера, випускника університету ім. Марії Кюрі-Склодовської, аспіранта Київського інституту міжнародних відносин Київського національного університету (Польща) Артема Ряси, трудового колективу бібліотеки та комісії з питань найменування об’єктів топоніміки, увічнення пам’яті видатних діячів і подій, встановлення пам’ятних знаків у межах Кременчуцької громади.
Довідково, за матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті.
Народився Всеволод Нестайко 30 січня 1930 року у місті Бердичів. Йому судилося стати одним із найпопулярніших у світі дитячих письменників. За 55 років літературної діяльності він написав більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України. Мама майбутнього письменника була начитаною інтелігентною жінкою. Родинна легенда стверджує, що старий бердичівський акушер, який приймав пологи, почувши перший крик хлопчика, привітав маму словами: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!».
Все змінилося в 1933-му, коли комуністичні каральні служби заарештували батька. Зиновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, воював за єднання УНР і ЗУНР, за незалежність України у лавах Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, повіривши в успіхи українізації, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині – Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. Його звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п’яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив – у пам’яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли. Мамі з сином, рятуючись від голоду довелося тікати до Києва, до маминої сестри.
«У дитинстві в мене не було дитинства», — зізнавався пізніше письменник. Через постійні хвороби він не зміг виїхати з Києва, коли почалася війна, тож два окупаційні роки випало пережити в столиці. «Неволя – це найстрашніше, що може бути в світі – коли йдеш ти з мамою по вулиці, тримаєшся, а будь-який фашист може штовхнути твою маму, образити, і ти нічого не можеш вдіяти. У 1941-му році мені було 11 років, і з того часу я став дорослим, напевно», – згадував пізніше Нестайко. Бачив він і голод, і смерть. Однак навчився дивитися на світ з оптимізмом і гумором. Як розповідав Всеволод Зиновійович, допомагали родинні перекази — саме такими дотепниками, які викрутяться з будь-якої ситуації, були його дідусь по материнській лінії Іван Довганюк та прадід письменника Семен Довганюк.
Свій творчий шлях Всеволод Нестайко починав в українському дитячому журналі «Барвінок», де друкувався разом з іншими класиками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. У 1956 році побачила світ збірка оповідань письменника під назвою «Шурка і Шурко». А через два роки – казкова повість «У Країні Сонячних Зайчиків».
Найвідомішими книгами Всеволода Нестайка стали підліткова трилогія «Тореадори з Васюківки», казкова казки про Країну Сонячних Зайчиків», оповідання «Одиниця з обманом», «П’ятірка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах» та багато інших. 1979-го року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. На похорон сотні киян взяли із собою дзеркальця, щоб провести улюбленого письменника сонячними зайчиками.
Полтавський офіс УІНП
