Рішеннями 36 і 37 сесій VІІІ скликання Гребінківської міської ради Лубенського району у населених пунктах громади перейменовано 55 вулиць і провулків. Так ухвалили відповідно до законів «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» та «Про місцеве самоврядування в Україні». Сесійному засіданню передувала праця робочої групи при постійній депутатській комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики, регламенту та засобів масової інформації. До цього дорадчого органу увійшли місцеві краєзнавці, вчителі, депутати, представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар, громадські діячі та старости старостинських округів Гребінківської громади.
Вулицю Чернишевського у Гребінці перейменовано на Володимира Великого
Володимир I Святославич (960/963 – 15 липня 1015) – великий князь Київський (979–1015), Хреститель України-Руси, наймолодший син київського князя Святослава, онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Приєднав до Київської держави Русь землі в’ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із Київських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий.
Василь Симоненко і Петро Линовицький
Назва вулиці і провулку Маяковського пішли у небуття. Адже цей російський радянський поет, публіцист, драматург, автор сценарію п’єси до десятиріччя Жовтневого більшовицького перевороту у Росії «Октябрюхов і Декабрюхов» ніяк не пов’язаний з історією громади і Полтавщини. Тож з ініціативи місцевих краєзнавців і письменників у новій назві вулиці пошанували уродженця Полтавщини, поета, одного з найяскравіших представників шістдесятництва Василя Симоненка (детальніше на сайті УІНП https://tinyurl.mobi/34sHB), а провулок перейменували на честь уродженця Гребінківського краю, талановитого українського поета і мовознавця, літературного редактора і публіциста Петра Линовицького. Він народився 12 липня 1943 року в селі неподалік Гребінки. Вступивши до Черкаського педагогічного інституту, недовго був студентом, бо пішов до армії. Повертаючись 1963 року додому, написав вірш «Над Ташанню». І хоч на той час він уже друкувався в різних газетах, але, як пише в автобіографії, «саме з цього вірша, гадаю, почався я як поет». До читача він прийшов 1969 року зі збірочкою «Оржиця». Згодом одна за одною виходили у світ «Громаденки» (1973), «Зоряна далечінь» (1975), «Свято надії» (1977) та через десять років «Живої пам’яті багаття». Усі його публікації в періодиці незмінно вирізнялися високою культурою слова й професійною майстерністю, гостротою проблематики й глибиною змісту. Літературознавець Юрій Тимошенко назвав Петра Линовицького «глибоким, життєлюбним і людинолюбним поетом з інстинктом неспокою, спрагою пізнання світу, митцем з досить яскравою поетичною індивідуальністю, що поважав поезію, вірував у святість слова…». Детально тут https://tinyurl.mobi/34jgE
Всеволод Петрів визволяв Гребінку від росіян понад сто років тому
Гребінку звільнили від імені російського генерал-фельдмаршала і «свєтлєйшего» князя, учасника франко-російської війни 1812 року Голєніщева-Кутузова Михайла Іларіоновича. Цей російський військовий діяч мало чим відрізняється від нинішніх шойгу-гєрасімових. За даними Центру стратегічних комунікацій при Міністерстві культури та інформаційної політики України: «під час російсько-польської війни 1792 Кутузов активно забезпечував перемогу російської імперії. Як винагороду отримав на Поліссі маєтності, до яких належало понад 2,5 тис. кріпаків. Для зміцнення дисципліни серед підлеглих запровадив суворий поліційний нагляд за ними. Покладався на витривалість солдатів російської армії, наражаючи їх на голод і холод заради «слави російського народу».
Тож депутати громади у межах ст. 5 п. 4 Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» підтримали пропозицію представника УІНП Олега Пустовгара перейменувати вулицю Кутузова на честь видатного українського військового діяча, письменника, педагога, військового міністра і генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Всеволода Петріва. Він народився 140 років тому 14 січня (за Григоріанським календарем) 1883 року в Києві. Навесні 1918 року як командир полку імені Костя Гордієнка звільняв місто Гребінку та інші населені пункти Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Муравйова. З 1948 року – дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць з військової історії. Удостоєний державних нагород: Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР. Навесні 1939-го відвідав місто Хуст, підтримував проголошення незалежності Карпатської України, допомагав штабу січовиків, які цього ж року створили військову націоналістичну організацію «Народна оборона «Карпатська Січ». 30 червня 1941 року українські націоналісти-бандерівці проголосили Акт відновлення незалежності та створення українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком. Петрів увійшов до складу цього уряду як військовий міністр. Відійшов у засвіти 10 липня 1948 року. Похований у м. Аугсбург (Німеччина). Згідно з Постановою ВР цьогоріч 140-річчя від дня народження Всеволода Петріва відзначається на державному рівні. Детальніше на сторінці Полтавського офісу УІНП https://tinyurl.mobi/SQdn
У селі Грушківка:
вулицю Гагаріна перейменували на честь краєзнавця Олексія Припутня. Народився 19 січня 1925 року в селі Мечет (нині с. Грушківка) Гребінківського району в простій селянській сім’ї. після закінчення навчання в середній школі був зачислений без екзаменів студентом першого курсу Лубенського педінституту. Але ІІ світова і наступ німецьких військ зруйнували всі плани. Збирання матеріалів про письменника Євгена Гребінку та його рідню, а також по історії сіл Гребінківського району почав з середини 1970-х років. Необхідні матеріали відшукав в Полтавському, Чернігівському, Одеському і інших обласних архівах, в центральних історичних архівах Києва, Петербурга і Москви, а також – в наукових бібліотеках Петербурга, Москви, Києва і Одеси. Зібравши достатньо матеріалів, публікував статті про Є. П. Гребінку і по історії сіл Гребінківщини в районній газеті “Гребінчин край”. У 2011 році вийшла його книга “Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина”. Детальніше тут https://www.grebenka.com/index/0-159
Вулицю Зої Космодем’янської – на Лесі Українки.
Вулиці Пушкіна повернули історичну назву Заярівська.
У селі Михайлівка вулиці Мічуріна повернули історичну назву Слобідська.
Увічнення пам’яті Опанаса Марковича
теж ініціював Олег Пустовгар. Він розповів, що у Гребінці вулицю Лєрмонтова перейменували на честь Опанаса Марковича – уродженця села Кулажинці на Полтавщині (тепер Гребінківська міська територіальна громада), етнографа, фольклориста, народознавця, громадського діяча, члена Кирило-Мефодіївського братства. Торік згідно з Постановою ВР 200-річчя від дня народження відзначалося на державному рівні. Маркович був нащадком старовинного козацько-старшинського роду. 1847-го був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському братстві та за знайдене під час обшуку «стихотворение возмутительного содержания» (твір Т. Шевченка «І мертвим, і живим…») і на три роки висланий до міста Орла під нагляд поліції. Там познайомився з Марією Вілінською (яка невдовзі почне друкуватися під псевдонімом Марко Вовчок). З нею він візьме шлюб у січні 1851-го. Зібрав кількасот пісень з нотами та близько 50 тисяч (з варіантами) приказок, прислів’їв, загадок. Оскільки суд заборонив Марковичу публікацію власних робіт, то він безкоштовно віддавав друзям-лексикографам свої набутки. Багато зібраних Марковичем фольклорних і етнографічних матеріалів опубліковано Амвросієм Метлинським, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим. Також Маркович поринув у складання «Словника української мови», яке здійснював педагог і лексикограф Павло Білецький-Носенко. Брат Марка Вовчка Дмитро, який багато років прожив у родині Марковичів, так описував її чоловіка: «Пристрастей у нього ніяких не було. Все його життя, усі його поривання зводилися до української пісні, театру, приказок і прислів’їв. Він був щирий народник, але того особливого штибу, який, поринувши в козацьку старовину, до того потопав у минулому, що про добробут людини сучасної зовсім не думав. Одне слово, це була людина, ідейна до самозабуття». У 1861 році брав активну участь у літературному житті української громади Санкт-Петербурга, зокрема у виданні першого в Російській імперії українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Основа». Організував концерт пам’яті Тараса Шевченка, а зібрані кошти віддав його родичам. Детальніше на офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП https://tinyurl.mobi/Yr3L
Воїни ЗСУ у назвах вулиць https://tinyurl.mobi/35rZV Гребінківської громади
У селі Сліпорід-Іванівка з’явилася вулиця на честь земляка, уродженця цього села Володимира Савченка. У селі Світанок з’явилася вулиця Олега Цехоні.
У селі Оржиця з’явилася вулиця на честь Володимира Жолобецького з Оржиці. У селі Саївка з’явилася вулиця В’ячеслава Лисенка. У селі Короваї провулок Гагаріна назвали на честь Василя Коліщака, а провулок Пушкіна – на пошану Олега Рубана. У селі Овсюки вулицю Чехова – на Руслана Барана.
У селі Покровщина вулиця Чехова – на Станіслава Гойденка. У селі Тополеве вулицю Тімірязєва – на Руслана Осіновського. У селі Слободо-Петрівка вулицю Гагаріна – на Руслана Мороза.У селі Сербинівка вул. Першотравневу на В’ячеслава Фальківського.
У місті Гребінка теж увічнили у назвах вулиць і провулків земляків-полеглих героїв-земляків. А саме: з’явилася назва на честь Сергія Козіна; вулицю Ватутіна перейменували на Олексія Устинова; вулицю Гагаріна – на Артема Федоренка, вул. Павлова – на Євгенія Лукаша, вул. Пушкіна – на Олександра Назарка, вул. Чехова – на Романа Іванченка, вул. Чкалова – на Якима Аронова, провулок Піонерський – на Євгенія Овраменка. Назву вулиці, що звеличувала сталінського комуністичного трубадура, голову спілки письменників СРСР Горького усунули з топонімії. Натомість з ініціативи місцевих жителів увічнили пам’ять полеглого захисника Сергія Мінченка. Вулицю діячки ВЛКСМ Лізи Чайкіної перейменували з ініціативи мешканців вулиці теж на честь воїна ЗСУ, уродженця Гребінки Максима Черниша. Прибрали й назву провулка, у якій прославлявся російський військовий діяч Суворов. Тож тепер цей провулок за ініціативи містян назвали на пошану воїна ЗСУ Олександра Бибика.
Перейменували і вулицю Ломоносова: депутати міськради підтримали пропозицію Олега Пустовгара, назвавши на честь учасника російсько-української війни періоду АТО/ООС, молодшого сержанта Збройних сил України Сергія Шадських (позивний «Бульдог», «Булька»).
Полтавський офіс УІНП
