Це був важливий крок на шляху до проголошення незалежності.
У першу річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації в багатьох регіонах.
Базові положення цього документа згодом увійшли до Конституції та законів України.
Як це сталося?
На початку 1980-х років керівництво СРСР, шукаючи вихід із глибокого застою, розпочало «косметичний ремонт» системи, відомий як «перебудова». Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим, і радянська імперія стала розпадатися…
Як готували Декларацію?
З 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього їх було 12: офіційний від Президії Верховної Ради, від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» і дев’ять від опозиції, в тому числі авторські. Зрештою за основу Декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії.
З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, «за» проголосували 355, проти – 4, утримався – 1, решта – не брали участі у голосуванні.
Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239), Декларації не надали статус конституційного акта.
Водночас до Конституції включили статті, що проголошували верховенство українських законів над законами Радянського Союзу. Це було важливо для наповнення Декларації реальним змістом.
Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на XXVIII з’їзді ухвалила резолюцію про державний суверенітет.
Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук’яненко на площі перед Верховною Радою заявив: «Ця Декларація – це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас із вами залежить, чи Декларація стане практичною програмою будівництва незалежної України, чи промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її в черговий порожній папірець».
Якими були практичні наслідки?
«На той момент головна відмінність між суверенітетом і незалежністю була така: суверенітет установлював пріоритет законів республіки над союзними, а незалежність повністю виводила союзні закони за межі правового поля, і республіка керувалася тільки власними», – зазначив історик Сергій Плохій у книзі «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу».
У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
У Декларації про державний суверенітет вперше в новітній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційну назву держави.
Через рік після ухвалення Декларації – 24 серпня 1991-го Україна проголосила незалежність.
