4 лютого минуло сто років з того дня, коли 04.02.1924 р. у Трускавці в національно свідомій родині Гусяків, споріднених з Біласами, Данилишиними та Макомацькими, народилася дівчинка, яку назвали Дарією. Їй судилося прожити довге (98 років) та нелегке життя, сповнене терпінь й випробувань. Але водночас її життя – це символ нескореності й боротьби, котра увінчується успіхом. Переживши ув’язнення та сталінські табори, вона вижила та дочекалася незалежної Україну, за яку боролася. Дарія Гусяк – «Чорна» була зв’язковою ОУН, згодом Головного Командира УПА та Провідника ОУН в Україні Романа Шухевича – «Тарас Чупринка». Вона одна з тих сотень тисяч Символів, якими ми пишаємося й беремо приклад, чий подвиг пам’ятаємо та популяризуємо, а також належним чином вшановуємо.
Дарія Гусяк закінчила українську народну школу в Трускавці, торговельну гімназію в Дрогобичі (1943), працювала помічником бухгалтера в Трускавці. Від 1939 виконувала завдання підпілля ОУН, з 1948 – член ОУН. Старша сестра Олександра – підпільниця ОУН. Батька заарештували у 1940-му, засудили на 8 років ув’язнення, загинув у концтаборах. Матір засудили на 10 років таборів. У 1946, діставши документи переселенців з Польщі, спільно з Мартою Пашківською та мамою організувала хату-криївку у с. Грімне на Львівщині, де взимку 1947 три тижні перебував Р. Шухевич. З розвідувальною метою відвідала Київ, Полтаву та Москву. Освоїла виготовлення фальшивих документів і печаток, навчала цьому ремеслу молодих підпільників. Заарештована на початку 3 березня 1950.
Два роки перебувала під слідством у тюрмах Львова та Києва, на допитах піддавалась тортурам, щоби зізналася також катували її матір. Засуджена на 25 років тюремного ув’язнення. Утримувалася в тюрмах Верхньоуральська (1952) та Володимира (1952-1969), внаслідок протестів Міжнародної амністії та закордонних жіночих організацій переведена в мордовський табір суворого режиму у с. Барашево. Разом з Н. Строкатою, І. Калинець, Н. Світличною, С. Шабатурою та іншими українськими правозахисницями учасниця акцій протестів, голодувань, написання заяв, за що неодноразово каралася карцерами та бараками посиленого режиму. Звільнена у березні 1975 із забороною повертатись у Західну Україну. Поселилась у Волочиську Хмельницької області спільно з соратницею по боротьбі Катериною Зарицькою.
Лише у 1995 змогла повернутися до Львова. Співзасновник і член Проводу Конгресу українських націоналістів (1998-2005), засновниця та голова Всеукраїнської ліги українських жінок (1995-2004), Національної ради жінок України. Померла у Львові 2022 р. Початково похована в родинному гробівці Шухевичів, а вже після відходу до вічності Юрія Шухевича перепохована біля нього на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
В урочистій Академії, котра проходила 4 лютого в Народному домі Трускавця, взяли участь представники міської влади на чолі з міським головою Андрієм Кульчинським, працівники культури на чолі з начальницею відділу культури, Заслуженою працівницею культури України Тетяною Татомир, членкині Всеукраїнської Ліги українських жінок на чолі з головою трускавецького осередку Катериною Ківацькою, члени Конгресу Українських Націоналістів на чолі з головою трускавецького осередку Ігорем Ластовецьким, депутати Трускавецької міської ради Андрій Кісак, Роман Бучкович, інтелігенція, громадськість, гості.
Академію прикрасив своїм співом Муніципальний чоловічий хор «Каменяр» зі Стрия, котрий виконав патріотичні та повстанські пісні. В рамках вшанування Дарії Гусяк відбулася презентація книги історика, дослідника національно-визвольного руху, доцента Львівського національного університету ім. І. Франка Миколи Посівнича «Степан Бандера. Провідник української ідеї».
Захід вшанувала своєю присутністю посестра Дарії Гусяк, її близька приятелька зі Львова Люба Сорока. У їхніх доповідях яскраво була показано постать Дарії Гусяк і її вклад в історію національно-визвольної боротьби.
