Полтавське обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ініціювало перед органами виконавчої влади та місцевого самоврядування Полтавщини низку заходів з пошанування Героїв Крут.
«Цьогоріч відзначено сторіччя бою між молодими добровольцями, які стали на захист – УНР та військом червоної Росії під проводом Михайла Муравйова. Оборонці української державності призупинили наступ ворога. Це дало змогу українським дипломатам укласти договір у Бересті, яким нашу державу було визнано незалежною низкою країн світу. Отже, бій під Крутами мав стратегічний характер і є однією із головних подій Української революції 1917 – 1921 років. Впродовж тривалого часу – як у радянські часи, так і в часи новітньої державності ця подія замовчувалася , а спроби громадськості увічнити учасників бою ігнорувалися владою. Після Революції Гідності ситуація частково змінилася, зокрема у Полтаві з’явилася вулиця Героїв Крут. Однак, викликають стурбування брак історико-культурологічних заходів та відсутність на Полтавщині місць пам’яті. У рамках громадських ініціатив, що спрямовані на підтримку виконання Указу Президента України Петра Порошенка за №17/2016 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років» та Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20 столітті» наша організація сформулювала низку пропозицій для влади», – розповів перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Олег Пустовгар.
У офіційних листах голові облдержадміністрації, голові обласної ради, міському голові , владі Семенівського, Лохвицького, Шишацького та Хорольського районів йдеться про потребу створення патріотичного символьного простору. Зокрема, просвітяни звернулися до мера Полтави з ініціативою встановити таблички, які позначають назву вулиці Героїв Крут, на одному із її будинків інформаційно-меморіальну дошку, а у центральній частині облцентру – меморіальний пам’ятний знак, на якому перелічити всіх дванадцятьох учасників бою, життя яких пов’язане із Полтавщиною. Управлінню культури та Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА запропоновано встановити на фасаді Полтавської обласної клінічної лікарні (хірургічне відділення) меморіальної дошки на честь Юрія Вороного-уродженця Полтавщини, учасника бою під Крутами, видатного хірурга, який здійснив першу у світі операцію з пересадки органу людині (1933), пересадивши нирку реципієнтці від загиблої людини. А Семенівським РДА, районній та селищній раді – увічнити Героя Крут, уродженця села Калкаїв Семенівського району Миколу Божка-Божинського спорудити бюст, найменувати НВК № 2 Семенівської селищної ради на його честь, відкрити меморіальну дошку барельєфного типу на фасаді цієї школи, перейменувати одну із центральних вулиць райцентру. До Лохвицької РДА скеровано прохання внести до Державного реєстру нерухомих пам’яток меморіальної дошки на честь уродженця с. Дощенки Лохвицького повіту, командира підрозділу українських курсантів у бою під Крутами Аверкія Гончаренка. Цю дошку створено у місті Лохвиця з ініціативи активіста «Просвіти», директора Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського, правозахисника Володимира Панченка. До Хорольських РДА, районної та міської рад , просвітяни звернулися з ініціативою увічнити родину Шульгиних – Якова і Любові Шульгиних (видатні діячі української науки та культури) та їх синів – Володимира (загинув у бою під Крутами) і Олександра (міністр закордонних справ УНР), життя яких пов’язане із селом Софине Хорольського повіту Полтавщини. Увагу керівництва Шишацького району та Яреськівської сільради привернули до постаті Демида Бурка (Бурка-Корецького), який у 1936 році мешкав у Яреськах. Це учасник бою під Крутами, діяч Української революції 1917-21 рр., історик української церкви, літератор, священик, діяч УАПЦ, автор віршів і спогадів про бій під Крутами.
«Просвіта» в рамках виконання Рішення обласної ради №419 від 6 березня 2017 р. «Про увічнення пам’яті поборників державної незалежності-учасників подій Української революції 1917-21 рр.» ініціювала внесення до списку пам’яті Поборників державної незалежності-учасників подій Української революції 1917-21 рр. Полтавської обласної ради дванадцятьох учасників бою під Крутами, життя і діяльність яких пов’язані із Полтавщиною.
А ще обласне товариство «Просвіта» звернулося до управління культури ОДА з ініціативою провести у Полтаві гастролі вистави “Балада про Крути” Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Постановка вистави здійснена за сприяння Міністерства культури України. Прем’єра з успіхом відбулася у Чернігові, Києві та інших містах. Це, з одного боку, документальне відображення буремних історичних подій, що відбувалися в Україні у 1917-1918 роках, з іншого – натхненний реквієм мужності й самовідданості юних патріотів молодої Української держави.”Балада про Крути” є сценічною версією однойменного твору чернігівського літератора Анатолія Покришеня. У виставі задіяні понад 120 учасників – з театру ім. Т. Шевченка, обласного молодіжного театру, обласного дитячого (лялькового) театру ім. О.Довженка, академічного народного хору обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм. У сценічному оформленні вистави використані документальні кадри реальних подій того часу, фотографії загиблих захисників незалежності України. Прототипом декорацій стали об’єкти Меморіального комплексу “Пам’яті героїв Крут”. Одяг, зброя та інший реквізит максимально наближені до реально існуючих у той історичний період. Олег Пустовгар висловив переконання, що показ вистави став би помітною подією у культурному житті Полтавщини.
Довідково: Список борців за державну незалежність – учасників подій Української революції 1917-21 рр.(зокрема, бою під Крутами), життя і діяльність яких пов’язана із Полтавщиною.
1)Гайдовський-Потапович Олександр (30.11.1901, м. Полтава — після 1939, Чехія). — учасник бою під Крутами в складі студентської сотні, пораненим потрапив в полон і відправлений до Харкова на лікування. Періодично перебував у різних частинах армії УНР, воюючи на фронті добровольцем (1918—10.1919). На еміграції став першим провідником “Дружини Українських Скаутів” (5.08.1922), яка переросла у Подєбрадський кіш українських пластунів. Інженер-економіст, випускник економічно-кооперативного факультету Української господарської академії в Подєбрадах (1922—1927). Працював учителем на Закарпатті (1930-ті), вояк “Карпатської Січі”.
2) Шарий Іван ( народився 25.02.1894, село Вереміївка Полтавської губернії — 25.02.1930, м. Харків) — учасник у бою під Крутами. Випускник Київського університету Св. Володимира (1917), активний член студентської громади..Учасник Першого військового з’їзду. Підпільник (1920—1923), керівник повстанського загону в Холодному Яру під псевдонімом “Іван Чорний”. Легалізувався і перебрався до Києва, викладав українську мову. Займав посаду директора Київського будинку вчених. Автор спогадів “Січовики під Крутами”. Заарештований у справі Спілки визволення України (10.10.1929), засуджений (30.01.1930) і розстріляний.
3)Вороний Юрій (21.08.1895, народився у с. Журавка Полтавської губернії . – 13.06.1961, м. Київ) — український хірург, доктор медичних наук, професор. Навчався на медичному факультеті Університету святого Володимира у Києві (з 1913). Добровільно вступив у перев’язувальний загін військ Центральної Ради, брав участь у бою під Крутами. Здійснив першу у світі операцію з пересадки органу людині (1933), пересадивши нирку реципієнтці від загиблої людини. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
4) Божи́нський-Божко́ Мико́ла Васи́льович (нар. 23 жовтня 1895, у селі Калкаїв Хорольський повіт, Полтавська губернія (тепер — села Старий і Новий Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область) — пом. 29 січня 1918, станція Крути) — герой Крут, розстріляний російськими більшовиками. Народився у дворянській сім’ї Василя Трохимовича та Наталії Михайлівни. Від серпня 1907 року до 29 квітня 1915 року проживав в місті Лубни та навчався у Лубенській чоловічій гімназії. По тому вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету святого Володимира. На початку січня 1918 року працював помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками.19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.
5) Аверкій Матвійович Гончаренко ,народився 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту на Полтавщині. Після завершення студій у Прилуцькій гімназії, 22-річний Аверкій 1912 року закінчив з відзначенням Чугуївську Військову Школу й був призначений на посаду помічника начальника учбової частини 76-го піхотного Кубанського Полку. Восени 1917 року він зукраїнізував свій курс юнкерів та здійснив його перший випуск, а від січня 1918 року став курінним командантом щойно створеної першої Української військової школи ім. Гетьмана Богдана Хмельницького. Був командиром підрозділу українських курсантів у бою під Крутами. 1918 року був військовим комендантом Подільської губернії, 1919 року — начальником канцелярії Головного отамана Симона Петлюри. Після війни проживав у Галичині, де працював в українській кооперації. Автор спогадів про бій під Крутами (опубліковано 1938 року у військовому журналі «За державність», який видавало Українське військове товариство у Варшаві).
6) Гончаренко Федір Матвійович , рідний молодший брат командира бою під Крутами Аверкія Гончаренка, народився в селі Дащенки Лохвицького повіту на Полтавщині . Воював у Студентській сотні. Студент третього курсу медичного факультету Київського університету.Загинув смертю хоробрих у бою під Крутами.
7) Демид БУРКО (Бурко-Корецький), народився на 29.08.1894 у с. Пирогів тепер Тиврівського Ямпільського р-ну Вінницької області. Водночас життя його пов’язане й з Полтавою та селом Яреськи Полтавської області. Церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу У бою під Крутами пощастило вижити. Після захоплення Києва більшовиками повернувся на Поділля. З осені 1918 – студент іст. факультету Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 – в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки перших визвольних змагань опинився на території Польщі. Влітку 1921 намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні був заарештований і відданий до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Після закінчення працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 через репресії покинув педагогічну працю, служив у кооперації. 1935 знову заарештований, але втік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів. У своїй фундаментальній праці-енциклопедії «Полтавська шевченкіана» полтавський краєзнавець і письменник Петро Ротач зазначає : «У серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941року . Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 – секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку стереотипні видання євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті «Голос Полтавщини» 1941–1943 надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого». Пізньої осені 1943 року у потоці біженців потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію в таборах для неповерненців. Із грудня 1956 року – член, а з 1969 – заступник головного Вищого церковного управління УАПЦ при митрополиті Никанорі (Абрамовичі). З 1973 року – член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу «Рідна Церква», де з 1954 року публікував серію статей-спогадів «З книги буття Української Церкви». Автор численних спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину більшовицьких переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ’я в Україні. Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга «Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя» (1988, Баунд-Брук, США). На її окремих сторінках знайшли місце полтавські враження автора. Демид Бурко є автором спогадів про бій під Крутами.
8) Ігор Геращенко,«син протоієрея з Полтавщини». Саме так , вкрай коротко, у своїх спогадах про бій під Крутами Демид Бурко повідомляє про ще одного учасника бою,нашого земляка. Життя цієї особистості потребує додаткових досліджень.
9) Попович Олександр Макарович (28 травня 1896, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія – 29 січня 1918, Крути) – голова Сквирської повітової народної ради, полонений та розстріляний більшовиками після бою під Крутами. Походив з селянської родини. У 1914 р. закінчив Золотоніську гімназію і того ж року вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту. Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки. З початком Першої світової війни він працював у таємному українському «Червоному Хресті», товаристві допомоги бранцям-галичанам. У книзі видавництва «Смолоскип» «Крути» зазначається : «активний у громадському і політичному житті на Полтавщині». У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім – на Буковину, в район Кіцманя. У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.
Обраний гласним (депутатом) повітової та київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками.19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.
10) Мельничук (д-р Кобизька) Олена (12.07.1899, м. Миргород, Полтавщина – після 1973, Чехія) — сестра-жалібниця Армії УНР, учасниця бою під Крутами. Випускниця загальноосвітніх курсів гімназії М. Стельмашенка і фельдшерських курсів (1918). Виїхала в Галичину з епідемічним шпиталем, із яким була в польському полоні у Коломиї (05.1919-08.1920). Інтернована до табору в Каліші (12.1920) та Щипйорна. Переїхала до Чехії, (1922), записалась на курси медичного факультету Карлового університету, слухачем педагогічного інституту ім. Драгоманова (до 1929). Фахівець із внутрішніх хвороб, член Спілки українських лікарів Чехії.
11) Коваленко Василь (30.12.1899, Карпилівська волость Прилуцький повіт Полтавської губернії – після 23.05.1932, Чехія) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Доброволець Богданівського полку (з 15.04.1917). У полку Чорних запорожців брав участь у боях проти більшовиків і денікінців аж до інтернування в Польщі. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Перебував у таборах інтернованих в Пикуличах, Вадовцях і Сташалковому, втік до Чехії (з 1.04.1923). Закінчив середню господарську школу у Горжицях та вищу господарську школу в Рудниці. Випускник хіміко-технологічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах
.12) Із Хорольщиною пов’язане життя славетної родини – на жаль, незаслужено забутої на Полтавщині. Любов Устимович, майбутня просвітителька і патріотка, мама Героя Крут , народилася 1 (13) березня 1865 року в с. Бурбине Хорольського повіту у козацькій сім’ї Миколи Устимовича – нащадка гетьманів Павла Полуботка і Данила Апостола
Існує легенда, начебто, у родині зберігалася вишита сорочка Павла Полуботка. Закінчила Вищі Жіночі Курси, учителювала на Полтавщині. Влаштовувала у селі Софине під Хоролом просвітницькі уроки для селян, розповідаючи про українських письменників, передусім Тараса Шевченка. У середині 80-х років виходить заміж. Яків Миколайович Шульгин – історик, українофіл, автор численних історичних праць, серед яких «Павло Полуботок, полковник Чернігівський» (1890р.). Учень Антоновича та Драгоманова, належав до Старої Київської Громади, яка видавала нелегальний український журнал «Громада» у Женеві. На потреби журналу Яків пожертвував 12 тисяч рублів – усю грошову спадщину, отриману від матері. Недарма Михайло Драгоманов називав його «євангельським хлопцем».
Подружжя мало трьох синів і дочку Надію.
Старший син Олександр народився в 1889 році у селі Софине неподалік Хоролу. Обіймав посади міністра закордонних справ УНР й посла УНР у Болгарії. Молодший Микола (1896 р.н.) – радник місії УНР у Парижі У Софиному Хорольського повіту Полтавщини іноді бував і їх рідний брат, який народився у Єлисаветграді (нині Кропивницький) – Володимир: студент фізико-математичного факультету Київського університету, фундатор (1913 рік) й голова Київської Української Студентської Громади. Нащадок українських гетьманів Володимир Шульгин опинився серед добровольців, що захищали УНР сто років тому. Поліг смертю хоробрих під Крутами. Видатний український драматург Людмила Старицька-Черняхівська у газеті «Нова Рада» так відгукнулася про смерть Героя : «Чи є хто з українців в Києві, хто б не знав Володю Шульгина? Його ніхто не звав Володимиром Яковичем, не вважаючи на те, що він вже кінчив університет, так хотілося кожному сказати щось тепле, ласкаве цій всім дорогій, всім любій, всім рідній людині. Одколи скінчив гімназію, він став душею молоді і теплим зв’язком між нею і старшим поколінням, бо він був увесь — любов до України. Палкий організатор, палкий промовець, теплий заступник всіх тих, що постраждали за Україну, любий, дорогий, незабутній Володя Шульгин. Він згромаджував, єднав молодь і разом з тим всією своєю істотою збуджував в людей старшого віку віру в долю України».
Прес-центр Полтавського
обласного об’єднання товариства
«Просвіта» імені Тараса Шевченка
